Джабір Дерала – македонський громадський активіст, журналіст та співзасновник неурядової організації CIVIL Today (Центр громадянської Свободи в Скоп’є), а також організації Defending Democracy Global Initiative, яка діє у Берліні, Лондоні, Римі та Скоп’є. Багато років він активно працює у галузях медіа, прав людини, побудови миру та розвитку демократії у Північній Македонії та за її межами.

З 2022 року Джабір Дерала став активним прихильником України в її боротьбі з російською агресією. У 2023 році він був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за вагомий особистий внесок у зміцнення міжурядової співпраці та підтримку суверенітету й територіальної цілісності України. Про те, чому Росія небезпечна для Північної Македонії, про важливість адвокації за Україну на світових майданчиках та яким може бути прийнятний мир у російсько-українській війні, він розповів Укрінформу.

ДЕМОКРАТІЯ НЕ ВИЖИВЕ, ЯКЩО НЕ ЗВІЛЬНИТИ УКРАЇНУ ПОВНІСТЮ

- Ви – один із головних адвокатів України на Балканах і навіть отримали орден «За заслуги» від Президента Зеленського у 2023-му. Як ваша особиста і професійна історія привела вас до такого глибокого розуміння поточної ситуації у сфері безпеки?

- Мене глибоко вразила Революція Гідності – приклад витривалості, відваги, громадянської гідності українського народу, який прагнув свободи й демократії. Українці просто хотіли того, на що має право кожна людина. Ми, як країна, що тоді також боролася з авторитаризмом, сприймали Майдан як приклад і виявляли свою солідарність. І, звісно, дуже важливо сказати, що багато з нас у Північній Македонії були обурені, коли російські чоботи ступили на українську землю в Криму та на окремих територіях на Донбасі. Я особисто висловлював свою солідарність різними способами.

Під час своїх досліджень я ще на ранньому етапі дізнався про Голодомор, що стався на початку 30-х років минулого століття за панування – або, краще сказати, окупації – Радянського Союзу, яка тривала багато десятиліть. Як професіонал, журналіст і головний редактор нашої медіаплатформи македонською, албанською та англійською мовами, я практично щодня розповідав правду про Україну – правду про російські репресії та окупацію частини українських територій. Це справжня жорстока військова агресія. І, звісно, коли йдеться про Крим, варто згадати, що я також є публічним захисником, громадським адвокатом журналіста Вілена Темер’янова з Криму, якого заарештували у серпні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії. Я докладаю зусиль, щоб домогтися його звільнення. Його піддали тортурам, каральній психіатрії, ув’язненню, і ми навіть не знаємо, де зараз перебуває наш колега. І він – не єдиний, сотні журналістів досі у російському полоні.

З перших хвилин повномасштабного вторгнення – ще до 4-ї ранку 24 лютого 2022 року, коли російські танки вторглися на суверенну територію України – я був разом із українським народом, день і ніч. Але моя найбільша відзнака – це не нагорода. Це послання надії, яке я несу, надії на те, що Україна побачить свободу, і чим раніше, тим краще – за нашої постійної солідарності та підтримки. Я на власні очі бачив, як далеко сягнула російська пропаганда на Західних Балканах. Я бачив, яку шкоду вона завдає, як отруює суспільну дискусію, сіє розбрат і підриває довіру до демократії. Саме тому я завжди знав: це не просто війна за територію чи суверенітет України. Це війна за всіх нас.

- Ви відвідували Україну вже під час повномасштабної російської війни. Якими були цілі візиту?

- Я був у Києві двічі у 2023 році. Перший раз – у складі делегації глави МЗС Північної Македонії пана Буяра Османі, який тоді очолював ОБСЄ. Вдруге – із заступником омбудсмена Йованом Андоновим. Брав участь у заходах за участю Президента Зеленського, зустрічався з депутатом Олександром Мережком, генералом Вадимом Скібіцьким, спілкувався з українськими журналістами, був у Гостомелі та ліцеї № 2 біля Києва, який був частково знищений у 2022 році під час російського наступу (росіяни використовували його як свою базу до звільнення області).

Я писав про це на сайті Civil Today, де я є головним редактором англомовної версії. Наша аудиторія включає читачів у Німеччині, Великій Британії, США, Франції та Італії. Але найбільше враження на мене справили люди Києва – цивільні, військові, які поверталися з ротації, власники крамниць, молоді й літні, ті, хто втратив близьких, пожежники й поліцейські. Мене глибоко вразила їхня рішучість. Незалежно від того, з ким я говорив, я бачив незламну волю до свободи й гідності, навіть ціною власного життя. Та мужність і стоїцизм, які я побачив в Україні, – це те, чого кожна нація могла б навчитися і що повинна вшановувати завжди.

- Ви разом з однодумцями заснували Глобальну ініціативу на захист демократії (Defending Democracy Global Initiative), що саме вона робить?

- Глобальна ініціатива на захист демократії була заснована у грудні 2024 року, одразу після міжнародної конференції «Захист демократії та прав людини в умовах війни, націоналізму та авторитаризму», на якій центральне місце посідала Україна. Побачивши потужний імпульс, ми створили цю ініціативу відразу після заходу. Я заснував її разом із доктором Вольфгангом Ресманном, експертом із громадянського суспільства та медіа, який має понад десять років досвіду роботи в Україні, та Роджером Касале, колишнім депутатом парламенту Великої Британії та урядовцем, який зараз очолює New European People’s Forum. Обидва – віддані захисники демократії та рішучі прихильники України.

У результаті нашої роботи ми підготували політичний документ на 200 сторінок, з яких понад 60 присвячено стратегічним рекомендаціям. Ці рекомендації є практичними, конкретними й можуть бути повністю реалізованими на практиці. Один із десяти розділів повністю присвячений Україні, а решта також розглядають її у контексті глобальної боротьби за демократію. У документі наголошується, що свобода України та світова демократія нероздільні. Демократія не виживе, якщо Україна не буде повністю звільнена (і відновить свою територіальну цілісність) у межах міжнародно визнаних кордонів і якщо воєнні злочинці – включно з Путіним, Лукашенком та іншими пособниками, як-от очільники режимів Ірану й Північної Кореї – не будуть притягнуті до відповідальності. Серед запропонованих дій – продовження військової підтримки України та модернізація озброєнь, боротьба з дезінформацією та гібридними загрозами, постійна фінансова й гуманітарна допомога, а також посилення українських державних інституцій. Усе це – можливе. Єдине, чого бракує, це політичної волі. Ці кроки можуть бути здійснені, якщо буде прийняте відповідне рішення.

БОРОТЬБА УКРАЇНИ – ЦЕНТР ОБОРОНИ ДЕМОКРАТІЇ

- Ви також серед засновників Вестмінстерського Альянсу для України (Westminster Alliance for Ukraine), створеного у травні 2025 року. Як діє ця організація?

- Ми об’єднуємо парламентаріїв, медіа, експертів, громадянське суспільство, але саме парламентарії є ключем до створення «коаліції охочих». До нашої ініціативи долучилися Асоціація імені Жана Моне у Франції та італійський аналітичний центр Centro Studi Internazionali, які представляють Філіп Лоретт, Франческо Гаудіозі та Емануеле Ерікіелло. Наша мета – об’єднати парламентаріїв, урядовців, представників медіа, громадянського суспільства, академічної спільноти та експертів, але насамперед членів парламентів, адже саме вони є ключовими для формування справжньої «коаліції охочих». Ми прагнемо показати політичним лідерам, інституціям, промисловості та ширшій європейській публіці, що боротьба України – це центр оборони демократії, міжнародного права і свободи на всьому континенті. Боротьба України – це боротьба не лише за власне виживання, а за виживання демократії й свободи в Європі. Саме це послання ми доносимо до лідерів, інституцій і громадян.

Україна – це передова майбутнього Європи. Хоча наша ініціатива нова, вона базується на досвіді людей і організацій, які давно працюють у цій сфері. Ми просто об’єднали зусилля, і вплив (нашого альянсу) стрімко зростає. Щодня ми бачимо дедалі більше зацікавлення й підтримки. Я щиро вірю, що цей імпульс вплине на парламенти та уряди по всій Європі. І хоча ми не єдина ініціатива, яка закликає до дій (на щастя, таких багато), ми всі повинні працювати разом, щоб чинити тиск на тих, хто ухвалює рішення. Бо кожна хвилина зволікання коштує життя. Олів’є Ведрін із Асоціації імені Жана Моне під час запуску Westminster Alliance for Ukraine сказав: «Ми маємо припинити просто допомагати Україні вижити. Ми повинні допомогти їй перемогти». Це речення найточніше передає суть того, що потрібно зробити. Якщо ми справді хочемо захистити демократію – не лише в Україні, а й у всьому світі – ми маємо допомогти Україні здобути перемогу.

ШУКАТИ МИРУ З ПУТІНИМ – ЦЕ ОЗНАЧАЄ НОРМАЛІЗУВАТИ ЖОРСТОКІСТЬ І ГЕНОЦИД

- Ми бачимо, що деякі західні лідери нині переключили увагу на конфлікт між Іраном та Ізраїлем. І Путін, і Росія отримують з цього вигоду, бо фокус зміщується з України. Що слід зробити, аби зберегти увагу до України?

- Я розумію вашу думку, але вважаю, що ми не повинні просто просити уряди утримувати Україну у верхніх пунктах порядку денного, ми маємо чітко дати зрозуміти: Україна і є порядок денний. Так! Україна – це порядок денний та усі питання, пов’язані з імперіалістичною агресією Росії. Якщо Кремль буде переможений, якщо Україна здобуде перемогу, а воєнні злочинці постануть перед правосуддям – багато з нинішніх глобальних конфліктів втратять імпульс або й зовсім припиняться, адже саме Кремль їх підживлює. Саме тому міжнародні лідери не мають допустити падіння України. Йдеться не лише про територію: якщо впаде Україна, впадемо всі. Саме це послання потрібно чітко доносити до лідерів усього світу. І зараз, коли Путін говорить про мир, ми маємо пам’ятати: його «мир» куплений кров’ю. Його так звана дипломатія – це терор ракетами, щоденні удари по мирному населенню. Шукати миру з Путіним сьогодні означає нормалізувати жорстокість і геноцид. Цього не можна допустити. Я продовжую показувати цю правду і знаю, що ви також.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА НЕ МАЄ КОРДОНІВ, МИ БАЧИЛИ ЦЕ У США

- Ви написали книгу «Україна – роки героїзму: факти проти пропаганди». У ній, серед іншого, наголошується на небезпечній ролі дезінформації та гібридних загроз, які становить Росія. Як відомо, після початку повномасштабного вторгнення в Україну у Північній Македонії було заблоковано деякі з цих пропагандистських джерел, зокрема Russia Today. Але до цього вони активно працювали й справді мали вплив. То які, на вашу думку, були найбільші маніпуляції та хибні наративи щодо України? І якою є ситуація зараз у Північній Македонії? Бо я впевнена, що російська пропаганда там і далі активна...

- Коли почалося повномасштабне вторгнення, Північна Македонія швидко приєдналася до санкцій ЄС, заборонивши трансляцію російських державних пропагандистських каналів, як-от RT та Sputnik. Я схвалив це рішення, але невдовзі зрозумів, що воно не зупинило поширення російських наративів, зникли лише логотипи. Пропаганда адаптувалася, перейшла на інші платформи, знайшла місцевих ретрансляторів, як вірус, часто за підтримки корупції та підривної діяльності Росії. Насправді дезінформація лише посилилася, глибоко проникнувши у македонські медіа, політичний дискурс і середовище інфлюенсерів у соцмережах. Деякі політичні партії відкрито виправдовують агресію Росії, інші маскують свою підтримку розмовами про «нейтралітет» або «об’єктивність». Ми в Центрі громадянської Свободи, як і інші, неодноразово попереджали владу, але жодної ефективної відповіді не було. Російська пропаганда й далі нав’язує ті самі хибні наративи: нібито «війну почала Україна», «Росія захищається від НАТО», ніби «Зеленський – нелегітимний» і що «Захід наживається на війні». Ці ідеї цілеспрямовано впроваджуються в усі сфери: медіа, політику, академічне середовище й навіть частину громадянського суспільства. Російське посольство вкрай активне, а Північна Македонія зазнає сильного впливу Сербії – головного проксі Росії в регіоні, яка відкрито транслює контент RT і Sputnik на всьому Балканському півострові. Цю ситуацію ускладнюють корупція та економічні інтереси. Деякі посадовці демонструють відверто проросійську позицію, інші, можливо, бояться або скомпрометовані. Ця тенденція небезпечна, адже вона підриває демократичні інституції та розмиває зв’язки з євроатлантичними структурами. Ми боремося з цим щодня, бо як тільки ці наративи пускають коріння, починає руйнуватися сама демократія.

- Дехто у Північній Македонії каже: «У нас немає спільного кордону з Росією чи Україною, чому ми повинні перейматися?». Яку загрозу Росія реально становить для Північної Македонії?

- Росія становить загрозу на кількох рівнях. По-перше, вона підриває демократію. По-друге,  гальмує євроатлантичну інтеграцію. Так, ми вже багато років є членами НАТО, але наш шлях до ЄС залишається заблокованим, і тут також присутній російський вплив. Загострюються міжетнічні напруження, зростає націоналізм, послаблюється внутрішня безпека. У сучасному взаємопов’язаному світі не потрібно бути сусідом Росії, щоб відчути наслідки її дій. Російська пропаганда не знає кордонів, ми бачили це у США і бачимо це тут. Хоч ми далеко від України, ми не захищені. Під загрозою наша демократія, економіка, свободи та мир. Люди мають це усвідомити.

БРЕХНЯ ПРИЗВОДИТЬ ДО ЗАГИБЕЛІ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ

- Якою є роль громадянського суспільства на Заході у підтримці України і чи є щось, що можна зробити ще, окрім протестів і пожертв?

- Ця війна масштабна й складна, і вона не лише проти України. Протести важливі, вони формують суспільну обізнаність, яка в демократичних країнах створює тиск на уряди та парламенти. Пожертви також мають значення як прояв солідарності й людяності. Але цього недостатньо. Ми повинні вчитися в українського громадянського суспільства, яке демонструє надзвичайну стійкість, подібну до рухів опору проти фашизму в 1930-х і 1940-х роках. Якщо ми справді хочемо допомогти, маємо перейняти такий самий спосіб мислення та рішучість. Громадянське суспільство на Заході, на Балканах та в інших регіонах повинно виходити за межі символічних жестів. По-перше, ми маємо боротися з дезінформацією й брехливими наративами скрізь, де б вони не з’являлися, – у медіа, приватних розмовах, у стрічках соцмереж. Брехня – це смертельно небезпечно: вона призводить до загибелі дітей і мирного населення. Кожен розуміє, що таке брехня, і ми маємо її викривати, навіть якщо вона йде від друга чи родича. По-друге, потрібно будувати мости між усіма секторами – політичними, етнічними, ідеологічними, соціальними, – щоб об’єднувати людей навколо правди й розуміння нагальності моменту. По-третє, і це найважливіше, ми маємо вимагати від своїх урядів припинити політику умиротворення. Кожна хвилина бездіяльності коштує життів. Якщо лідери кажуть: «що завгодно заради України», вони повинні діяти відповідно. У Європи є ресурси, потрібна лише воля їх використати. Громадянське суспільство повинне постійно тиснути на уряди, щоб ті діяли рішуче, бо ця війна впливає не лише на Україну, а й на майбутнє демократії у всьому світі.

- Яким, на вашу думку, може бути прийнятний мир в Україні, зважаючи на те, що ми, здається, завжди матимемо сусіда з імперськими зазіханнями?

- З чого нам почати? З понад 20 тисяч українських дітей, викрадених Росією, більшість із яких досі зниклі безвісти, адже лише менш ніж 400 дітей повернені? У такому темпі повернення займе десятки років – 30, 40, а то й 50. Або з міст, повністю стертих із карти? З тисяч убитих, закатованих, депортованих? І попри це, деякі досі говорять про «мир» із Росією, наче мир означає дати Путіну те, що він хоче, аби тільки припинились обстріли. Але це не мир. Це капітуляція. Це зрада. І це – пряме запрошення до наступної війни, яку він розпочне. Путін керує вже 25 років. Ми точно знаємо, як він діє. Його режим, можливо, неефективний у військовому плані, можливо, боягузливий у деяких аспектах, але він здатен завдавати страшних страждань мирному населенню. Його ракети щодня знищують житлові будинки, школи, дитячі садки. Тож яким має бути справжній мир?

Це – повне відновлення територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах, повернення викрадених громадян, виплата репарацій з боку Росії, суд над воєнними злочинцями – включно з Путіним – і масштабна програма відновлення зруйнованого. Єдиний реальний шлях – це союз держав, які готові до дій: Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, а також країни Балтії, Скандинавія та інші, хто з самого початку розуміє, що насправді стоїть на кону. Німеччина, Франція й інші прозріли пізніше, але консенсус зростає.

Йдеться не лише про Україну. Якщо Путін не буде переможений, демократія в усьому світі ослабне, міжнародне право втратить силу, авторитаризм переможе. У нас немає розкоші часу. Кожна хвилина, яку ми витрачаємо на розмови про «мир Путіна» – а це насправді означає окупацію й терор – це ще одне втрачене життя, ще один зруйнований будинок, ще одна травмована дитина. І з кожною хвилиною зволікання ми втрачаємо не лише українців, ми втрачаємо частину власного людяного «я».

Анна Костюченко, Київ

Фото: Biljana Jordanovska