Айла Баккаллі, представниця Світової федерації українських жіночих організацій при ЕКОСОР ООН та Союзі українок Америки

Ця несправедлива війна, яку Російська Федерація за власним вибором розв'язала в лютому 2022 року проти України та її народу, спричинила потрясіння серед колись мирних українців. Її руйнівні наслідки нікого не обійшли стороною.

Це стосується й корінного народу України – кримських татар, зокрема й кримськотатарських жінок і дівчат, про які йтиметься в цьому дописі.

Для мене, кримськотатарської жінки, яка представляє кримських татар у США та на щорічному Постійному форумі ООН з питань корінних народів, очевидно, що російське вторгнення 2022 року зробило майбутнє мого народу невизначеним. Зокрема, розпорошило кримських татар по багатьох демократичних країнах, серед яких США, європейські держави – аж до Австралії. Згуртованість кримськотатарської громади, якою ми колись відзначалися, підтримувати дедалі важче. Це висунуло перед кримськотатарським народом цілковито нові виклики. Ідеться про вигнання з батьківщини в абсолютно новому контексті… Якщо 1944 року мала місце депортація, то нині розпочалося розсіювання кримськотатарського народу.

Вторгнення 2014 та 2022 років зробили очевидним те, що самих лише політичних міркувань недостатньо для того, щоб з'ясувати, яким є таке «становище» («вазієт») кримськотатарських жінок і дівчат, враховуючи те, що їхнє життя було зруйноване.

Нагадаю, що слово «становище», використане в назві цієї публікації, означає: сукупність обставин, у яких опинилася людина.

Відомо, що війна посилює дискримінацію жінок, наприклад, через культурні традиції посилює ізоляцію жінок від громадського простору. Кримські татари не є винятком.

Нині на окупованому Кримському півострові України понад 200 кримськотатарських «акайларів» (так називають кримськотатарських чоловіків) несправедливо утримуються як політичні в'язні. Це молоді люди, які були єдиними годувальниками своїх родин з 4-6 дітьми і більше.

У зв'язку з цим постає питання: а в якому становищі перебувають молоді кримськотатарські жінки, що залишилися вдома самі з дітьми? Що є в арсеналі жінок і дівчат такого, аби протистояти насильницькому втручанню в їхнє життя в умовах незаконної окупації та війни?

Чи обирають вони самоізоляцію від публічного простору як захист від насильства та небезпечного середовища?

Чи приймають вони те, що феміністки називають «захисним міфом»? Таким чином, шукаючи заступництва в чоловіків?

Але як кримськотатарським жінкам шукати «захисту», якщо дедалі більше їхніх «акайларів» або ув'язнені на окупованих територіях, або служать на війні, або на заробітках за кордоном далеко від дому.

Є кримськотатарська приказка, яку моя люба «анай» (матуся кримськотатарською мовою) повторювала в часи скрути, – звучить приблизно так: якщо в тебе зламана рука, заховай її в рукав.

Відкидання реалій ставить під загрозу виживання. Ця порада сьогодні вже не є життєздатною. І не повинна бути.

Де ж голос кримськотатарських жінок і дівчат у цей час? Що вони хочуть сказати, але не можуть? Погоджуюся, що його й не було особливо чути. Усвідомивши це в нинішній критичний момент, я взяла на себе ініціативу, розробила набір анкет і провела опитування приблизно півсотні кримськотатарських жінок і дівчат через рік після повномасштабного вторгнення (у 2023 році) під назвою «За межами сиг-бьорека: доступ кримськотатарських жінок і дівчат до розширення прав і можливостей у публічному просторі».

Опитування триває і доповнюється під час неформальних групових зустрічей. Мета дослідження – зрозуміти, як кримськотатарські жінки та дівчата бачать «становище» («вазієт») зсередини крізь призму гендерній рівності й самоповаги.

Це незвідана територія для них. Прикордонна…

Сиг-борек – назва традиційної кримськотатарської страви. Тож «За межами сиг-борека» – це заклик до кримськотатарських жінок і дівчат шукати своє бачення чи мрію, які виходять за межі традиційно відведених ролей. А також прислухатися до власного голосу всередині себе.

Ось приклади деяких питань і відповідей.

«Чи вважаєте ви, що гендерний підхід змінить ваше життя як незалежної особистості?» Більшість відповіли: «Так».

«Які бар'єри заважають вам реалізувати свою пристрасть/мрію?» Більшість зазначили, що особисте й суспільне середовище заважає здійсненню індивідуальних мрій.

«Чи є серед трьох ключових проблем, що перешкоджають вашому розширенню прав і можливостей як кримськотатарської жінки / дівчини, такі – економічні проблеми, доступ до можливостей, інституційні перешкоди?» Відповідь на всі ці питання була «ні».

Однак, на запитання, чи є проблема розширення прав і можливостей культурною, 49 із 50 респонденток відповіли «так».

Кримськотатарські жінки мовчки кивають головою на запитання про гендерну рівність, але нічого не кажуть при цьому. Це вказує на неоднозначність їхніх думок.

Багато років тому я спостерігаю за своєю кримськотатарською громадою США як її колишня голова. Наша взаємодія – це відносини між поколіннями, між родинами, що ґрунтуються на зв'язках з Кримом, батьками, спогадами, депортацією, поверненням на батьківщину.

Більше того, раніше як молода кримська татарка, що зростала в очолюваній мною громаді, я чітко пам'ятаю: у нашому колі було лише одне питання порядку денного – повернення до Криму й нічого іншого. Рух за повернення витіснив усі інші проблеми кримських татар, пов'язані зі здоров'ям, економічними, особистими чи соціальними питаннями. Поза сумнівом, кримські татари досягли тріумфу, коли 300 тис. чоловік повернулися були на батьківщину.

Цей успіх був досягнутий і за рахунок голосу кримськотатарських жінок, які відігравали, безсумнівно, важливу роль у цьому русі.

Важко позбутися відчуття, що розмова про гендерні права може видаватися дрібною на тлі масштабів війни проти цивільного населення та українських збройних сил. Але, гадаю, вона давно назріла, і її час настав. Попри жахи війни, трансформаційний потенціал розширення можливостей жінок має і може сприяти підвищенню їхньої ролі в суспільстві, заохочуючи їх діяти.

Протягом усього життя колективний рух і його наратив стали основою для політичного представництва, яке не було сформоване голосами кримськотатарських жінок, не кажучи вже про лідерство. Колективний наратив кримських татар не зазнав жодних змін. Гендерний поділ, свідомо чи підсвідомо, визначає, чия точка зору є пріоритетною.

Гендерний паритет ігнорувався в минулому, але не повинен ігноруватися сьогодні.

Майбутнє Кримського півострова України має визначатися й голосами жінок і дівчат корінного народу.

Що нам потрібно в нашому арсеналі – так це достатня доза розширення можливостей і самоповаги. А також розуміння того, що наші індивідуальні голоси як кримськотатарських жінок і дівчат мають бути почуті.

 Перед ними стоїть складне завдання – почати з формулювання власного наративу. Для цього кримськотатарським жінкам, що представлені в Союзі українок Америки, потрібно зайнятися збором та обміном нашими історіями. Розмовляючи та ділячись нашими цілями та мріями, ми допомагатимемо одна одній сприймати наш досвід з усією серйозністю та відвертістю. А також будувати місток між традиційною культурою і майбутнім. І вчитися на досвіді українських жінок та дівчат будувати феміністичні стратегії для кримських татарок у сфері лідерства.

У березні минулого року я брала участь у 68-ій сесії Комісії ООН зі становища жінок і цього року відвідаю 69-у сесії як представниця Світової федерації українських жіночих організацій при Економічній і соціальній раді ООН. Проте, як я бачу, досі кримськотатарські жінки та дівчата оминаються увагою, попри їхній багаторічний внесок і підтримку, яку вони надають своїм громадам.

Айла Баккаллі, представниця Світової федерації українських жіночих організацій при ЕКОСОР ООН та Союзі українок Америки 

Перше фото: krymr.com

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства