То США вже не ведуть «проксі-війну» з Росією?
Маленький лайфхак, він же спостереження: в ці дні краще читати не політиків-аналітиків, і вже поготів не українських хайполовів-заголовкоробів, – а істориків: їм єдиним освіта забезпечує здатність на переломах епох зберігати ясне бачення пропорцій і перспективи ("знати відповідь у кінці задачника") – і не поїхати при тому мізками. Шлеґель недарма казав, що "історик – це пророк, звернений у минуле" (с). (Розуміється, серед них теж, як у кожному цеху, бувають шахраї, але масштаб подій навіть шахраї відчувають адекватно, "на то сі вчили"!)
Хотіла ще трохи в онейромантію вдаритись (віщі сни – наша сімейна фішка, вранці вівторка, прокинувшись і прочитавши новини, аж розсміялася вголос: ах он воно до чого був "сон в руку"! – смисл, якщо коротко, той, що вкрали нам гаманця й телефона, але це нічим нам не зашкодить, – правда, там була ще й друга частина, якої я поки що не розумію, піфія б сказала – вважати на персів/турків/арабів, наразі нічого неясно, але дуже інтересно, працюємо далі... – але які тут к бісу сни, коли не встигаєш одвернутись – а Дональд Фредович уже ввімкнув режим "законів 16 січня" (молодця, Донні, не зупиняйся, Росія велика й слабозаселена, прийме всіх!..
P.S. Одне тільки питання мене ну дуууже цікавить, від самої п'ятниці: а що ж їхні "луччіє люді ґорада", жорстокі й непримиренні критики американської політичної системи, ареопаг сивочолих мудреців, котрі від самого 24 лютого 2022 року вчили своїх студентів і готове слухати людство, що у нас тут "проксі-вор", що це все США винуваті, бо спровокували Путіна, а от якби не провокували, то й війни б не було, – де ви, старі п...ри, Ноаша Чомскі, Джордаша Пітерсон, Джоня Міршаймер, імення ж вам, бісики, леґіон, бо не порахувати, скількох "малих сих" ви спокусили своїм надувним авторитетом, – що ж ви заткалися, куди поділась ваша полум'яна балакучість трьох попередніх років – "мовчиш, проречиста, забракло мови?" (с)
(До цих у мене особистий рахунок: сливе на кожній моїй західноєвропейській презентації, від Амстердама до Барселони, коли починались питання, обов'язково вставав у залі пан середніх літ – чомусь ні разу не жінка! – і ставив єхидне питання про proxy-war, яку, мовляв, США ведуть з Росією в Україні, – і щоразу я, скреготнувши зубами, мусила пояснювати, що США всього-на-всього винні нам, як земля колгоспу, бо screwed up Budapest memorandum і мусять якось підтверджувати на міжнародній арені свою договороздатність, – у кожній аудиторії для багатьох це була новина, яку, відчувалось, сприймали з полегкістю: якщо це "не США", а "Україна сама" вирішила битись, значить, сам Бог велів її підтримати! – тож підрахувати, скільки нам напсували всі ці Пітерсони з Чомскіми, особливо з і так анти-американськи наставленим Ґлобал-Саузом, практично неможливо, трудились вони, qrwy, над образом proxy-war, не покладаючи клавіатур і не стуляючи рота, – і чого ж оце тепер ніхто в них інтерв'ю досі не взяв, га?.. дивина, та й годі...
Словом, не перемикаємось, але голову стараємось держати в холоді. Працюєм, донатим, підтримуєм ЗСУ. І вчимо історію: це завжди корисно й ніколи не пізно – навіть тоді, коли вона припускає з місця так, що знай стовпи мерехтять за вікнами.
Оксана Забужко, письменниця, літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама