Україна – останній форпост між “русским миром” та цивілізованим світом

Україна – це питання існування сучасної Російської імперії. Незалежна і сильна Україна ставить на ньому хрест. Можливо, існуватиме національна російська держава. Наприклад, Московія. Але від Владивостока до Калінінграда – точно не буде. Водночас Україна у складі Росії продовжує життя цієї імперії. І боротися проти незалежної України вона буде до останнього подиху.

Про те, що сучасна Росія – це продовження Російської імперії, керівництво РФ говорить уже практично прямо. Нещодавно, 9 грудня, на засіданні РПЛ РФ відбулася дуже цікава дискусія між Путіним і Сокуровим щодо відносин усередині Росії між народами. Путін прямо заявив, що Росія створювалася як багатонаціональна і багатоконфесійна країна. Без права виходу з єдиної держави, на відміну від СРСР (згадаймо, що для Путіна розвал СРСР став найбільшою в його житті катастрофою). Були ще посилання на парад суверенітетів 1990-х років («беріть суверенітет, скільки зможете проковтнути» – Б.Єльцин) із погано прихованою гіркотою.

Те, що різні частини Росії (Дагестан і Калінінград, Алтай і Карелію тощо) мало що об'єднує, Москва дуже добре розуміє. І весь цей час намагалася знайти той клей, який скріпить усі ці території. Спочатку спробувала скріпити грошима. Потім вигадала ідеологію «русского мира» і скреп.

За допомогою цієї ідеології спробували пояснити всім народам імперії тезу про якусь свою особливість, про якусь окрему цивілізацію, об'єднану російською мовою та культурою. Передбачається, що скрізь, де звучить російська мова, або є хоча б окремі прояви російської культури (у розумінні Москви), – це все територія особливої ​​цивілізації під назвою «русский мир», а все решта – вороги, від яких необхідно свою унікальність захищати. І це дає право на застосування насильства та примусу щодо населення імперії та країн і народів, які можна віднести до «русского мира». Ввести країну в стан «фортеці в облозі» – це війна за продовження існування. Дуже схоже на націонал-соціалізм гітлерівської Німеччини.

Саме це усвідомлення «русского мира» спонукає керівництво Росії до агресії щодо країн колишнього СРСР, насамперед України. Ідеологія «русского мира» іншого не передбачає. У цьому полягає легітимність та історична місія для путінської еліти. Адже важко пояснити, чому за цієї ідеології Інгушетія входить до складу імперії, а Україна – ні. Тим більше, в Інгушетії й так достатньо територіальних питань до своїх сусідів. Наприклад, до Чечні. Про що вперше публічно було проговорено на засіданні РПЛ РФ. Більше того, там Путін вперше визнав 2000 територіальних претензій усередині імперії між її складовими частинами. І відповіді на ці претензії немає, окрім насильства та згуртовування навколо «фортеці в облозі». І, природно, агресії поза нею. «Щур, якого загнали у глухий кут, багато на що здатний».

Й Україна, й українці будуть змушені постійно боротися за свою незалежність доти, доки ця імперія не сконає. Сподіваюся, чекати недовго – судячи з дискусії, про яку стало відомо загалу, напруження всередині імперії наростає. А для цього нам треба мати надійних партнерів у НАТО, сучасну й озброєну до зубів армію та тверду і непохитну політичну еліту. Можна взяти за приклад Ізраїль. Тут – чи ми, чи вони – іншого не дано. А ось що робити з територіями РФ після розвалу імперії, нехай США з Китаєм розбираються.

Олег Дунда

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства