Тероризм і Російська Федерація. Як бути далі?

Тероризм і Російська Федерація. Як бути далі?

Укрінформ
Маємо розуміти: протягом 7 років ми ведемо діалог із терористами. І терористи – Росія, через ФСБ та ГРУ

Тероризм, як явище, фактично існував завжди. Протягом усієї історії з’являлися політичні або суспільні діячі, які намагалися насильницькі дії або загрозу таких дій використати для досягнення своїх політичних або релігійних цілей. І державні утворення завжди намагалися боротись із таким явищем, захищаючи монополію на примус. Поняття тероризму не стосується диктатури або тоталітаризму, бо притаманна тероризму характеристика – дії під прикриттям суспільного запиту, «руху знизу». А диктатура або тоталітарний режим –  централізовані дії згори. 

Чи притаманний тероризм лише суспільним рухам? Формально – так, фактично – ні. Бо зараз, завдяки Росії, є чудовий інструмент – «іхтамнєт» (згадаймо хоча б «кримську весну» 2014 року). Тобто держава може під виглядом суспільного руху використовувати терористичні інструменти для досягнення своїх політичних цілей. І це так само не є новітнім ноу-хау. Свого часу щось схоже використовували фашистська Італія (наприклад, вибори 1924 року), гітлерівська Німеччина (наприклад, «ніч довгих ножів» або операція «Колібрі») та СРСР (вони, до речі, відкрито визнавали це від самого початку). І, зважаючи на ці криваві історії XX століття, в 1987 році було ухвалено Женевську декларацію щодо тероризму, яка чітко закріпила не лише термін «державний тероризм», а й поняття держави, що підтримує тероризм.

Російська Федерація, як нащадок СРСР і гітлерівської Німеччини (свідчення – ідеологія «русского мира»), на шлях тероризму стала ще у 2002 році. Більше того, поняття державного тероризму Росія розвинула і вдосконалила до величезних масштабів. Вона не стала використовувати якісь суспільні чи партійні рухи, а просто вигадала явище «іхтамнєт» і фактично почала навіть не підтримувати терористичні угрупування (як завжди було в історії, та й досі РФ не цурається цього, підтримуючи Хамас, Хезболла та інші), а сама стала здійснювати терористичні акції руками ФСБ та ГРУ (зараз ГУ Генштабу ЗС РФ,  але далі будемо звично – ГРУ).  Прикладів цього більш ніж достатньо: вбивства та замахи на вбивства по всьому світу  (в тому числі з використанням хімічної зброї), організація вибухів житлових будинків, цивільного транспорту тощо. Знищення «неугодних», починаючи від Перепеличного і закінчуючи Навальним та Шаповалом. Все це – для отримання політичних зисків. Зверніть увагу, що це здійснюється руками державних установ – ФБР та ГРУ, що фактично перетворює їх на терористичні організації. Росія навіть має своїх заручників. Всіх політичних опонентів під будь-яким приводом руками ФСБ Кремль кидає за грати. Так, Москва відверто розглядає того ж Навального і кримських татар як товар, яким можна торгувати, наприклад, із країнами західного світу, і шантажувати ним, щоб керівництво Кремля мало можливість отримувати певний зиск. Чим це відрізняється від терористичної діяльності з захоплення заручників? Нічим. 

Більше того, маючи доступ до безмежних бюджетів і складів зі зброєю, Росія втратила вже будь-які обриси цивілізованості й почала використовувати терористичні інструменти для захвату цілих сусідніх регіонів та утримування в заручниках сотень тисяч людей. Що це, як не терористичний акт, коли під виглядом «іхтамнєт» захоплюється Крим? Або утримується під контролем терористичних угруповань так зване ОРДЛО? Всі наші громадяни на цих територіях є фактично заручниками, бо не мають жодних прав і свобод. Дуже схожа ситуація, складається, наприклад, із Палестиною. Вам не здається? Тож основне завдання України – звільнити наших громадян-заручників на захоплених територіях (і це стосується всіх без винятку громадян), а потім їх соціалізувати. Як це прийнято у всьому світі. 

Маємо, нарешті, розуміти, що протягом семи років ми ведемо діалог з терористами. І терористи в цьому випадку – безпосередньо Росія, через ФСБ та ГРУ. А керівництво так званих ОРДЛО – це лише окремі підрозділи цих російських спецслужб. Звісно, існує світова практика поводження з терористами. З ними ведуть розмови для звільнення заручників або виконують якісь умови, щоб зберегти життя захоплених громадян. Але врешті-решт ці домовленості не варті навіть паперу, на якому вони написані. І терористи завжди несуть справедливе покарання, незалежно від витиснутих взаємних обіцянок. Вважаю, що це правильно, бо тероризм – поза законом і людською мораллю. Саме так слід поводитись із терористичними угрупуваннями та будь-якими домовленостями з ними, в тому числі й Мінськими угодами. 

Але спочатку – факт існування терористичних угрупувань по той бік «паребріка» маємо визнати особисто ми в Україні й не боятись говорити, що біле є білим, а чорне –  чорним. А вже після цього – винести це на міжнародний майданчик і долучити всю світову спільноту до дискусії. Адже останні 20 років довели, що в сучасному світі для тероризму не існує кордонів і відстаней. Ця проблема стосується всіх без винятку країн. Що і довела Російська Федерація, влаштовуючи терористичні акти у Великій Британії, Болгарії, Україні, Чехії, Німеччині, ОАЕ, Катарі тощо. І як має чинити світ із терористами – ми знаємо. Тож не треба гаяти час.

Олег Дунда, народний депутат України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-