Міжнародний розшук: База Інтерполу чи слідча постанова?
Задля забезпечення права особи на захист, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за обов’язкової участі підозрюваного або обвинуваченого (ч.1 ст.193 КПК України).
Єдиний виняток із загального правила має місце у випадку доведення в суді прокурором факту оголошення підозрюваного у міжнародний розшук (ч.6 ст.193 КПК України).
До останнього часу судова практика пов’язувала цей факт лише із даними щодо розшуку підозрюваної особи згідно відомостей Інтерполу. Слідчі судді вимагали пред’явлення стороною обвинувачення відповідної довідки або витягу з бази даних Міжнародної організації кримінальної поліції. Це підтверджується численними рішеннями, зокрема – Ухвала 1, Ухвала 2, Ухвала 3, Ухвала 4.
У свою чергу, Інтерпол вимагав від національних правоохоронців наявність ухвали слідчого судді про тримання під вартою, винесену на підставі ст.193 КПК України. Таким чином, виникала процесуальна колізія на користь сторони захисту.
Для внесення відомостей про розшук особи до обліку Генерального секретаріату Інтерполу матеріали мали відповідати Правилам Інтерполу з обробки даних, затверджених Резолюцією 80-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG/2011/RES. Перед відправленням безпосередньо до Інтерполу матеріали на предмет відповідності попередньо вивчалися Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва. Так Комісією з контролю файлів Інтерполу на 99 Сесії, що відбулась з 27 лютого по 03 березня 2017 р., було ухвалено рішення, за яким запобіжні заходи у вигляді дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу не є ордерами на арешт в розумінні ст. 83 b/ii Правил Організації. Відповідно до ст. 575 КПК України видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо така видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.
Внаслідок формування такої практики нерідко виникало замкнене коло, що унеможливлювало ефективний розшук та затримання підозрюваного за кордоном. Так, внесення відомостей про розшук особи до обліків Інтерполу є неможливим без відповідної ухвали слідчого судді. Водночас, слідчий суддя не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, поданому у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, оскільки прокурор не може надати відомості про перебування особи у міжнародному розшуку.
Однак останнім часом з’явились тенденції виходу із процесуальної кризи на користь органу досудового розслідування та потерпілого. Так Апеляційний суд м. Києва змінив правову позицію стосовно підтвердження оголошення особи у міжнародний розшук ухвалою від 20.09.2018 у справі №11-сс/796/4578/2018. Судове рішення винесено за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва, якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Мотивом стало відсутність у матеріалах провадження відомостей про перебування підозрюваного у міжнародному розшуку.
При цьому, апеляційною інстанцією встановлено, що постановою старшого детектива Національного антикорупційного бюро України підозрюваного оголошено в міжнародний розшук, а відповідні матеріали скеровано до РА Укрбюро Інтерполу. Як нагадав суд, відповідно до ч.1 ст.281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик за умови його належного повідомлення, то слідчий/прокурор оголошує його розшук. На думку колегії суддів Апеляційного суду м. Києва, зі змісту даної норми закону випливає, що розшук може бути як державним, так і міждержавним або міжнародним. Разом з цим особа оголошується в міжнародний розшук після або одночасно з оголошенням в державний розшук. За наявності підтвердження відомостей про виїзд розшукуваної особи з України міжнародний розшук оголошується негайно. Міжнародний розшук не замінює собою міждержавний розшук в межах певного кола держав і може здійснюватися паралельно з ним.
Крім цього в ухвалі зазначено, що чинний КПК України не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у будь-якому із видів розшуку. Однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) має бути винесена органом досудового розслідування відповідна постанова (ч.2 ст.281 КПК України). В зазначеному випадку це і було здійснено старшим детективом шляхом винесення постанов спочатку про оголошення підозрюваного в державний, а згодом і в міжнародний розшуки. Фактично ж дата винесення органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, її скерування з відповідними матеріалами до РА Укрбюро Інтерполу та внесення відомостей про це до ЄРДР і є початком перебування особи в міжнародному розшуку в розумінні вимог ст. 281 КПК України. Будь-яких інших документів, зокрема, довідки Інтерполу, витягу з бази Інтерполу тощо, зазначена норма закону не вимагає. Тому, як вважає колегія суддів, саме вищенаведені дані і мають бути доведені прокурором, як того вимагає ч.6 ст.193 КПК України.
Таким чином, рішенням суду апеляційної інстанції визначено механізм оголошення підозрюваного у міжнародний розшук та перелік доказів, що підтверджують ці обставини. Отже, до них належать:
● постанова слідчого або прокурора про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук;
● документ, що підтверджує її направлення до РА Укрбюро Інтерполу;
● витяг з ЄРДР, що свідчить про внесення до реєстру зазначених відомостей.
Вказане рішення є сприятливим для потерпілого та сторони обвинувачення у випадку доведення підстав для застосування запобіжного заходу стосовно відсутнього підозрюваного, та ускладнює протидію зі сторони захисту.
Оскільки вказана правова позиція не створює нові норми права, а лише роз’яснює порядок застосування існуючих, не виключається виникнення нових прогалин. Зокрема, суперечлива ситуація може виникнути у випадку повернення Робочим апаратом Укрбюро органу досудового розслідування постанови про оголошення в міжнародний розшук та додатків до неї для усунення недоліків або відмови Генерального секретаріату Інтерполу у включенні підозрюваного до своїх обліків. За таких обставин формальні вимоги органом розслідування начебто виконані, однак особа фактично не розшукується. Для сторони захисту це може стати аргументом наполягати на недоведеності прокурором факту оголошення у розшук.
Тим не менш, останні зміни у судовій практиці слугуватимуть більш ефективному правозастосуванню інституту екстрадиції та усуватимуть процедурні перепони в обґрунтуванні правових позицій органу досудового розслідування та адвокатів потерпілих.
Марія Островська, адвокат, заступник голови Комітету НААУ по наближенню системи адвокатури України до європейських правових стандартів
Станіслав Петренко, прокурор Київської місцевої прокуратури
реклама