«Парад договорів»: прямі шляхи в обхід Москви

«Парад договорів»: прямі шляхи в обхід Москви

Блоги
Укрінформ
Тридцять років тому був зроблений помітний крок до остаточного розвалу Союзу

Після прийняття влітку 1990-го республіками СРСР декларацій про свої суверенітети восени того ж року відбувся інший, не менш вражаючий відцентровий процес: минаючи Москву, ще всесильний ЦК і «всезнаючий» союзний Держплан, республіки одна з одною почали виходити на прямі народногосподарські зв’язки. Михайло Горбачов назвав тоді цей процес «парадом договорів». Не без іронії, звичайно, хоч і він, і його оточення добре розуміли, що йдеться про дуже серйозні речі: про руйнування фундаменту Союзу – централізованої планової економіки.

Але що могли протиставити цьому процесу, як вплинути на нього союзні органи влади? Чергова, здається, одинадцята за ліком п’ятирічка завершилася в умовах жорстокої економічної кризи. Нового п’ятирічного плану ніхто не верстав, пропонувалися хіба що короткострокові, здебільшого прожектерські програми досягнення швидкого економічного зростання, на зразок «Програми 500 днів». Тому й не дивно, що республіки самі почали шукати виходу зі становища. До того ж це збігалося з відцентровими устремліннями їхніх національних еліт.

1990 рік. Черга за хлібом
1990 рік. Черга за хлібом

Тоді й почався «Парад договорів». Його головними дійовими особами були керівники республік. До цього вони зустрічалися, мабуть, не раз. Але, як правило в Москві, де отримували рознарядки і кошти. Будь-які прямі контакти між ними, а тим більше обміни візитами, Центр сприймав надзвичайно підозріло. Тепер же прем’єри союзних республік мали змогу безбоязно здійснювати один до одного візити і менше зважати на можливі санкції та «оргвисновки» Москви: часи вже були інші. Додамо, що це були часи, коли творилася нова історія, причому не тільки на колишньому радянському просторі, а й у глобальних масштабах. Тому про неї сьогодні, через три десятиліття, не зайве буде згадати. Розповімо про деякі, найбільш значимі й характерні переговори й угоди України з іншими республіками, свідком яких автору цих рядків випало бути.

* * *

Першою приїхала до Києва урядова делегація з Білорусі. І не випадково. Бо саме з Білоруссю Україна на той час мала найбільш підготовлену і, що дуже важливо, досить конкретну програму взаємних ділових контактів. Чи все виглядало благополучно? Ні, далеко не все. Скажімо, за столом переговорів з боку білоруської делегації говорилося про розбіжності обох сторін щодо поставок кукурудзозбиральних комбайнів, добрив, каустичної соди, деяких інших видів продукції. У свою чергу українська делегація зазначала, що можуть виникнути труднощі з поставками в Білорусь сортового вугілля. Річ у тім, що Донбас тоді скорочував його видобуток. З’явилися загрози й з поставками в повному обсязі цукру: вони були викликані зовнішніми обставинами – зменшенням обсягів переробки кубинської тростини на українських заводах.

Особливо хвилювало обидві сторони питання, які ціни будуть покладені в основу народногосподарських зв’язків між обома республіками? Діючі? Міжнародні? Якісь інші? На жаль, це питання залишилося відкритим. Як і те, що робити в ситуації, коли, з одного боку, Москва начебто не проти прямих двосторонніх зв’язків, а з іншого указ президента Горбачова такий підхід практично перекреслює.

Вячеслав Кебіч
В'ячеслав Кебіч

І все ж ці перші міжурядові українсько-білоруські переговори обидві сторони оцінили як неабияку подію, своєрідний прорив. На цьому, зокрема, зробив акцент у розмові зі мною голова Ради Міністрів Білоруської РСР В’ячеслав Кебіч: «Ще рік тому таку подію, як нинішня, ніхто б з нас і уявити не міг. Підписання документів, яке щойно відбулося, – це один з перших конкретних кроків по реалізації Декларацій про суверенітет обох республік. Хотів би, користуючись нагодою, запевнити українських друзів, що білоруські сябри не підведуть. Вони виконають зобов’язання, передбачені нашою спільною угодою». У свою чергу голова Верховної Ради Української РСР Л.М.Кравчук наголосив на тому, що «наші угоди матимуть верховенство над тими, у тому числі й союзними, які можуть заважати двосторонньому співробітництву. Угоди здійснюватимуться без усяких посередників. Головне, щоб працювали ритмічно підприємства, щоб люди відчули: суверенітет діє, на економічні відносини вийшли дві суверенні країни».

Цікава деталь. За столом переговорів члени делегації України говорили українською мовою, а Білорусії – білоруською. І обидві сторони чудово розуміли одна одну.

 * * *

Через кілька днів після цього Київ відвідала урядова делегація з Грузії. Перед її приїздом нам, журналістам, стало відомо, що очільник грузинського уряду Тенгіз Сігуа відвідує українську столицю не вперше, що він – відомий вчений, до найвищої посади в уряді був директором Інституту металургії Академії наук Грузії й має давні зв’язки з київським Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона. Це, до речі, засвідчили й українсько-грузинські переговори. Коли зайшла мова про те, що серед продукції й матеріалів, які надходять з Грузії з перебоями, є марганець, у якому відчувають гостру потребу в Патонівському інституті, Тенгіз Сігуа заявив, що це питання можна зняти і додав: «Я вирішив його ще до початку переговорів під час телефонної розмови з президентом української Академії наук Борисом Євгеновичем Патоном. Ми з ним давні й добрі знайомі. А друзів не підводять».

Тенгіз Сігуа
Тенгіз Сігуа

В інтерв’ю після перемовин він розвинув цю тему, зазначивши, що ділові, творчі, особисті контакти вчених академій обох республік – це лише один з багатьох прикладів традиційно дружних зв’язків українського і грузинського народів. «Я вам скажу таке, – продовжив він. – Ми зараз працюємо паралельно з кількома республіками. Однак таких успішних переговорів, як сьогоднішні, у нас ще не було ні з ким. Вони пройшли легко, на одному диханні. Я навіть не чекав такого. Ми прилетіли сьогодні , й за чотири години всі питання були погоджені. Проблеми, звичайно, виникали, але вони розв’язувалися в атмосфері взаєморозуміння і взаємовигоди. Чесно кажучи, наша делегація настроювалася і розраховувала на 6-7 годин переговорів. Так що провели ми їх з випередженням графіка.

- От би таке випередження при виконанні підписаної угоди…

- Дай Бог. Ми домовилися, що будемо постійно обмінюватися інформацією і контролювати хід виконання прийнятих зобов’язань. І ще одне: якщо будуть у наших республіках надлишки товарів, то ми будемо обмінюватись ними між собою. В угоді про це не записано. Але домовленість така є.

* * *

Мабуть, підвищену увагу Москви викликали міжурядові переговори України з прибалтійським республіками, в яких курс на вихід з СРСР набував тоді все чіткіших ознак. З цього погляду, показовим був діалог у Києві з Казимирою Прунскене, керівником уряду Литви, відомим економістом, політиком і вченим. За столом переговорів у Києві йшлося не тільки про економіку і двосторонні господарські зв’язки, а й політичну ситуацію в СРСР, про те, як вийти з кризового стану, в якому знаходиться кожна республіка і Союз в цілому.

Казимира Прунскене
Казимира Прунскене

Казимира Прунскене заявила, що загалом задоволена результатами переговорів. «Зважте: двосторонніх переговорів, без погоджень із центром, – наголосила вона. – Звичайно, у нинішній складній ситуації робота наших підприємств і організацій, які вийшли або виходять на прямі зв’язки, залежить не тільки від них, не лише від урядів обох республік. На неї дуже часто впливають фактори, які знаходяться за межами Литви й України. Але ми взяли на себе, можливо, й ризиковане зобов’язання, що за будь-яких умов обидві сторони не підводитимуть одна одну».

У переговорах урядових делегацій України і Латвії теж ішлося про загальну ситуацію в Союзі. Але центральною темою стали поставки з України зерна. Латвійська сторона просила виконати їх у запланованих обсягах, а українська посилалася на труднощі з закупками зерна у колгоспів і радгоспів, на те, що сама змушена була просити мільйон тонн зерна в Казахстані, але, мовляв, втішної відповіді звідти не одержала.

Іварс Годманіс
Іварс Годманіс

До речі, ця дискусія – цілком природна для таких переговорів, де кожна із сторін відстоювала інтереси своєї республіки, – не пройшла повз увагу присутніх журналістів, і голові Ради Міністрів Латвійської РСР Іварсу Годманісу не без підтексту було потім задане питання, чи задоволений він результатами переговорів. Мабуть, зрозумівши цей підтекст, він почав свою відповідь саме із «зернової кризи»: «Буду відвертим, не все вдалося вирішити так, як хотілося нашій делегації. Взяти, скажімо, поставки з України зерна. Ми добре розуміємо, що ситуація із зерном непроста, в тому числі й у вашій республіці. Будемо вирішувати цю проблему децентралізованим шляхом. Бо на централізовані поставки ми вже не сподіваємось. З цього приводу я звертався і до Горбачова, і до Рижкова. На жаль, вони цього питання не вирішили…»

Варто до цих слів додати, що згодом «зернова криза» з Латвією таки була подолана. Натомість Україна отримала з цієї прибалтійської республіки додаткові поставки рибної продукції – за рахунок власних фондів Латвії.

Едгар Савісаар
Едгар Савісаар

Подібними взаємними поступками і кроками назустріч одна одній були й переговори між урядовими делегаціями України й Естонії. Цікавим для нас, журналістів, виявився після цієї зустрічі коментар глави Уряду Естонії Едгара Савісаара: «Естонія й Україна свого часу вже укладали між собою договори. Ми в архівах Міністерства закордонних справ Естонії досліджували наші зв’язки і виявили, що в 1921 році суверенні Естонія і Україна підписали перший договір про співробітництво в галузі економічних відносин. Тобто нині можна вести мову про відновлення наших зв’язків на основі того договору. Ми, зокрема, сьогодні вирішили створити міжурядову комісію для контролю за практичною реалізацією домовленостей. У цьому я бачу велику перспективу. Вважаю, що сьогоднішній договір має в історії Естонії й України таке ж значення, як і договір 1921 року».

* * *

Літакові, на якому прибула в Київ урядова делегація Казахстану, довелося долати над Борисполем густу пелену туману, посадка була здійснена у складних, по суті екстремальних погодних умовах. Переговори в українській столиці відбулися за передбаченим графіком. Однак і під час них не бракувало складних питань.

«Не буду спрощувати ситуацію, – сказав після завершення зустрічі у розмові зі мною прем’єр-міністр Казахстану Узакбай Караманов, – наші дискусії за столом переговорів були гострими. Кожна зі сторін, певна річ, відстоювала інтереси своєї республіки. Становище і у вас, і в нас непросте. І все ж ми домовились виконати взаємні зобов’язання, взявши за базу рівень поставок нинішнього року. На цій основі й будуватимуться наші дальші економічні відносини, укладатимуться договори між галузями й окремими трудовими колективами обох республік».

нарррррр
Узакбай Караманов

Керівник Уряду Казахстану не приховував своїх тривог щодо підписання й виконання цих договорів. На середину листопада того року їх не підписала майже половина підприємств. «На цьому фоні, – сказав він, – союзний Уряд розгорнув поспішне формування держзамовлень. Причому доводить їх на підприємства в розмірах 95-98 відсотків від усього обсягу продукції, яку вони намічають випускати. Інакше кажучи, Центр продовжує ігнорувати інтереси республік, не хоче враховувати, що кожна з них уже проголосила свій державний суверенітет. Зараз багато колективів живуть тривожним життям: що буде завтра, як складеться їхня доля в умовах ринкових відносин. Ту впевненість у стабільності й перспективах контактів між Казахстаном і Україною, якою ми пройнялися сьогодні під час зустрічей у Києві, нам необхідно передати в трудові колективи наших республік, які підтримують або вийшли на прямі зв’язки».

* * *

Міжурядові переговори відбувалися тоді не тільки в Києві. Скажімо, українська делегація, очолювана тогочасним головою Ради Міністрів Вітольдом Фокіним, побувала в осінні дні 1990-го у Туркменістані й Узбекистані. Але всіх, хто брав участь у цих переговорах або стежив за ними, цікавило, як складеться діалог між Україною та Росією. Адже йшлося про республіки, населення яких становило дві третини населення СРСР. Не кажучи вже про територію, природні ресурси, промисловий, аграрний, людський потенціал.

З цього погляду, головною подією у взаємовідносинах України та Росії став візит до Києва делегації, очолюваної головою Верховної Ради Російської Федерації Борисом Єльциним. «Ми категорично відкидаємо твердження, що Росія претендує на головну роль, – заявив Єльцин журналістам, тільки ступивши в Бориспільському аеропорту на українську землю. – Навпаки. Приїхавши до Києва, ми тим самим показали прагнення будувати російсько-українські відносини на рівноправній основі».

Підписання Договору між Україною і Росією
Підписання Договору між Україною і Росією

19 листопада 1990 року в Маріїнському палаці відбулося підписання «Договору між УРСР і РРФСР». Слід сказати, безпрецедентного для тих часів, коли ще існував Радянський Союз, договору. Адже в ньому, зокрема, зазначалося, що Україна і Росія визнають одна одну суверенними державами. Сторони декларували розвиток рівноправного і взаємовигідного співробітництва своїх народів і держав, визнавали територіальну цілісність України і Росії в межах існуючих кордонів. Договором також передбачалося, що сторони укладуть міжурядові угоди про взаємні поставки і послуги, платежі, ціни і рух цінних паперів, а також про строки переходу на взаємні розрахунки за світовими цінами. Намічено було здійснити між обома республіками обмін повноважними представниками.

19 листопада. Після підписання українсько-російського Договору
19 листопада. Після підписання українсько-російського Договору

Привертало увагу й те, що договір було укладено на десять років з автоматичним продовженням його на наступний десятирічний строк.

Отже, по своїй суті це був міждержавний документ, який закладав цілком нові основи відносин між Україною й Росією. Бориса Єльцина на київських вулицях і площах, де він проїжджав, вітали десятки тисяч людей, як високого і бажаного гостя. «Його тоді сприймали як демократичного лідера, – зазначив згодом Леонід Кравчук, котрий тоді підписав Договір як голова Верховної Ради УРСР. – Пам’ятаю один із лозунгів біля Будинку профспілок, де мала відбутися наша з ним зустріч: «Кравчук! Учись у Єльцина!»

* * *

…Через два місяці після візиту Бориса Єльцина до Києва я мав можливість під час перебування у Москві взяти в нього інтерв’ю. Одне з моїх запитань торкалося того візиту: як працює підписаний 19 листопада в Києві Договір, чи вдалося щось зробити у плані його реалізації? «Почну з того, що я тепер постійно спілкуюся по телефону з Леонідом Макаровичем Кравчуком. Такий же діалог, наскільки мені відомо, підтримують між собою і керівники урядів обох республік. Підписаний документ істотно пожвавив прямі міжгосподарські зв’язки, прискорив процес укладання договорів між міністерствами і відомствами, підприємствами і організаціями наших республік. До нашої листопадової зустрічі були певні суперечливі моменти у взаємовідносинах сусідніх областей Росії й України. Тепер вони згладжуються. Спокійніше стало почувати себе російськомовне населення України. Як, до речі, й українськомовне населення Російської Федерації. Договором обумовлена однакова міра захисту їхніх інтересів і прав. Словом, я вважаю, що початок хороший, що домовленості, досягнуті в Києві, проходять ті етапи реалізації, які й потрібно пройти».

* * *

Живий ланцюг 1990 року
Живий ланцюг 1990 року

Що ж, початок у розбудові цілком нових відносин між Україною та Росією тоді справді був багатообіцяючий. Продовженням цього процесу, як і наслідками «Параду договорів» між республіками, став розпад Радянського Союзу, останньої з імперій світу. Тепер це в Кремлі оцінюють як геополітичну катастрофу, намагаючись всіма силами, у тому числі й насильницькими, військовими, відродити колишню імперію, повернувши назад колесо історії. Не вийде. Розвиток історії людства незворотньо поступальний. При всіх тимчасових відхиленнях і диктаторських намаганнях вплинути на нього. Краще б тим, хто хотів би силоміць втрутитися в цей еволюційний процес, зайнятися вивченням і засвоєнням уроків історії. У тому числі й історії виходу народів колишнього Союзу з імперського ярма, одним з етапів якого став унікальний «Парад договорів» тридцятилітньої давності.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-