Три події світу. «Угода трьох» на Південному Кавказі, каталізатор протестів у Білорусі та реванш Майї Санду
Смерть Романа Бондаренка у Білорусі стала каталізатором протестів у Білорусі та примусила помітно нервувати Лукашенка. Майя Санду взяла реванш на президентських виборах у Молдові.
Минулого тижня пострадянські країни активно привертали до себе увагу у різний спосіб. Непублічні переговори представників Баку та Єревана за посередництва Москви, які тривали не один тиждень, завершилися підписанням угоди про припинення бойових дій. Вона передбачає повернення Азербайджану територій, які той втратив на початку 90-х років, проте Степанакерт (столиця невизнаної Нагірно-Карабахської республіки) і надалі залишатиметься під контролем вірменських підрозділів. Степанакерт з територією Вірменії зв’язуватиме Лачінський коридор, де буде розміщено російські підрозділи з заявленою миротворчою функцією. До речі, про статус Нагірного Карабаху в угоді трьох лідерів не йдеться. Вірменія, зі свого боку, обіцяє відкрити сполучення між Азербайджаном та його ексклавом Нахічевань, де шлях контролюватимуть російські прикордонники з ФСБ.
Спроможність повернути значну частину втрачених територій, зокрема, важливе для Азербайджану місто Шуша суттєво зміцнила позиції президента Ільхама Алієва всередині країни. У прем’єра Нікола Пашиняна ситуація зворотна: хоча перша хвиля невдоволення домовленостями всередині Вірменії не спричинила його відставки, говорити про стабільність становища колись найпопулярнішого політика країни не випадає. Його опоненти (показово – з домінуванням вихідців з Карабаху) будуть і надалі тиснути, спекулюючи на жертвах та втратах. Послаблення позицій Пашиняна аж до його відставки було однією з цілей Росії під час цього конфлікту, під час якого вона зберігала показний нейтралітет. Після «угоди трьох» РФ отримала військову присутність у всіх трьох республіках Південного Кавказу, що навряд чи сприятиме стабілізації ситуації в регіоні. Туреччина наразі публічно задовольняється роллю Deus ex machina, наочно продемонструвавши важелі впливу на ситуацію в регіоні.
Смерть мінчанина Романа Бондаренка від рук невідомих, яким він заважав нищити біло-червоно-білу символіку на Площі Змін, стала помітним каталізатором ситуації в Білорусі. Обставини отримання травм, які спричинили смерть, місце трагічного інциденту не залишать байдужими тисячі громадян Білорусі. Ситуація в сусідній державі сьогодні нагадує події в Україні 20-річної давнини після зникнення Георгія Гонгадзе та показові смерті і викрадення учасників Революції Гідності у 2014-му. Тональність, з якою Олександр Лукашенко публічно доручив розслідувати загибель Бондаренка, навряд чи спроможна викликати довіру до дій влади. Власне, як і заяви Лукашенка про неможливість транзиту влади у Білорусі та його готовність йти до кінця. Світлана Тихановська скористалася ситуацією та оголосила про створення Народного трибуналу, який має документувати злочини режиму Лукашенка.
Майя Санду зуміла взяти реванш на президентських виборах у Молдові. Один з вагомих компонентів її перемоги – мобілізація земляків, які стали трудовими мігрантами за межами країни. Її конкурент та діючий сьогодні президент Ігор Додон, якого активно підтримали мешканці невизнаного Придністров’я з молдавськими паспортами, не висловлював готовності визнати результати волевиявлення, і це може стати проблемою, з огляду на події новітньої історії Молдови ХХІ століття. Санду доведеться також визначатися не лише з курсом на дочасні парламентські вибори (їх проведення наступного року вже сприймається як очевидний факт), але і з власним позиціонуванням щодо Ренато Усатого – лідера Нашої партії, який після «бронзи» у першому турі оголосив про підтримку Санду у фіналі президентських перегонів.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
Перше фото TUT.BY
