Польська «Солідарність»: 40 років початку кінця комунізму в Європі

Польська «Солідарність»: 40 років початку кінця комунізму в Європі

Укрінформ
Сьогодні Білорусь прямує шляхом, яким починала йти Польща

У Гданську 31 серпня 1980 року було підписано так звані серпневі домовленості між страйкарями і владою тогочасної комуністичної Польщі, що дало старт боротьбі за демократичні перетворення. Протистояння, що тривало ще майже десятиліття, завершилося падінням комунізму в Польщі...

«НЕМАЄ ВОЛІ БЕЗ СОЛІДАРНОСТІ»

«Солідарність» – це не лише назва незалежного профспілкового об’єднання, яке існує й досі, а й справжній бренд, слово-ключ, за яким Польщу знають у всьому світі. На 40-річний ювілей об’єднання на адресу Польщі й поляків звідусіль надходили вітання та подяки за прискорення демократичних перетворень у Європі, у багатьох містах світу висвічувався у барвах польського прапора напис Solidarność.

Фото: Twitter.com/Ambasada Polski w Brazylii/PLnoBrasil
Фото: Twitter.com/Ambasada Polski w Brazylii/PLnoBrasil

І хоча зараз усі називають «Солідарність» прикладом успішного мирного протесту, тоді, чотири десятиліття тому, такої певності в кінцевому позитивному результаті не було.

Фото: Демонстрації в грудні 1970 року в Гдині
Фото: Демонстрації в грудні 1970 року в Гдині

Насправді серйозні виступи робітників проти комуністичної влади в Польщі розпочалися задовго до серпня 1980 року. Перший протест проти безправ’я, низьких соціальних стандартів і диктату влади відбувся ще у грудні 1970-го. Тоді протести охопили підприємства кількох міст на півночі Польщі й завершилися кривавими сутичками, у яких загинуло кількадесят протестувальників і кілька міліціонерів, а загальна кількість постраждалих вимірювалася тисячами. Саме тоді стало відомим прізвище електрика гданської судноверфі Леха Валенси, який увійшов до страйкового комітету корабелів.

Протести у червні 1976 року
Протести у червні 1976 року

Черговий протест робітників відбувся у червні 1976 року. Він теж був знаковим, оскільки в результаті страйків влада частково відмовилася від підняття цін на продукти, а незадовго після цього було створено Комітет захисту робітників (KOR) – орган, який надавав юридичну допомогу затриманим, створював підпільні самвидави, організовував дискусійні клуби й навіть Робітничий університет.

Фото: PAP/CAF/Archiwum
Едвард Герек та Леонід Брежнєв, Крим, 31 липня 1980 року / Фото: PAP/CAF/Archiwum

Фактично підвалини масового протестного руху було закладено ще в 1970-ті роки. А влітку 1980-го сталося те, що давно назрівало, але виявилося несподіванкою для комуністичної влади на чолі з першим секретарем Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) Едвардом Гереком. Відпочиваючи в Криму в липні 1980 року, Герек переконував генсека СРСР Леоніда Брежнєва, що все під контролем і немає за що хвилюватися. Утім, після першої хвилі липневих страйків з вимогою підвищення зарплат і соціальних стандартів, які вдалося успішно подолати обіцянками, у серпні доволі несподівано розпочалася друга хвиля страйку. Її каталізатором стало звільнення з роботи за кілька місяців до переходу на пенсію активної учасниці акцій, працівниці гданської судноверфі Анни Валентинович. На захист «матері «Солідарності», як згодом назвали Валентинович – українку Ганну Любчик, яка в роки війни опинилася в Польщі, – стали сотні робітників судноверфі. Згодом нова хвиля протестів прокотилася по всій країні: до корабелів зі своїми вимогами приєдналися сотні підприємств і близько мільйона робітників. Під цим тиском ПОРП змушена була піти на поступки й погодилася на підписання домовленостей, серед яких була й згода на створення першого в Польщі незалежного профспілкового об’єднання. А далі були роки боротьби: воєнний стан 1981-1983 років, інтернування активістів, залякування, викрадення і вбивства, а також славетні на весь світ слова Папи Римського Івана Павла ІІ під час його візиту до Польщі в 1983 році: «Немає волі без Солідарності». Така недвозначна підтримка і благословення Понтифіка польського походження зміцнили дух і силу діячів «Солідарності».

Фото: Michał Sadowski / Forum
Фото: Michał Sadowski / Forum

Боротьба завершилася в 1989 році завдяки проведенню перших демократичних виборів до Сенату, де «Солідарність» завдала нищівної поразки комуністам. І хоча «посткомуніст» Александр Квасневський у 1995 році переміг на президентських виборах, це вже було важко назвати реваншем. Саме польські «посткомуністи» згодом привели Польщу до членства в ЄС у 2004 році.

Александр Квасневський, 1995 рік / Фото: Sławomir Kamiński / AG
Александр Квасневський, 1995 рік / Фото: Sławomir Kamiński / AG

«СОЛІДАРНІСТЬ» ТАКОЖ ДІЛИТЬ

«Солідарність» 80-х років минулого століття – це гарна, але вже давня історія. Подальші декади розвели активістів профспілкового об’єднання по різних непримиренних таборах. Складно повірити, але для нинішньої «Солідарності» її колишній лідер Лех Валенса вже не є авторитетом, їхні шляхи давно розійшлися. Нинішнє профспілкове об’єднання, а також частина діячів першої «Cолідарності» більш політично заангажоване і підтримує курс правоконсервативної партії «Право і Справедливість» (PiS). Інша частина, до якої належить і Валенса, мають більш ліберальні погляди і наближені до нинішньої Громадянської коаліції. Що їх порізнило, звідки взявся цей антагонізм? Витоки цього слід шукати ще власне у 80-х – початку 90-х. Частина діячів на чолі з Валенсою виступали за пошук компромісу з комуністичної владою, не підтримували позбавлення прав комуністів, у тому числі й на політичне майбутнє в Польщі. Зрештою, цей варіант переміг. І комуністи не відразу віддали владу опозиції, а через кілька років – уже як оновлений Союз демократичної лівиці (SLD) повернулися до влади. Саме цього їм не може пробачити радикальніша частина першої «Солідарності», яка одразу виступала за безкомпромісне позбавлення комуністів усіх прав, жорстку люстрацію і засудження за злочини. Їх обурювали половинчасті методи, вони й досі твердять, що комуністи в демократичній Польщі залишилися непокараними за злочини й частково зберегли свої впливи.

Александра Дулькевич / Фото: Bartosz Bańka / Agencja Gazeta
Александра Дулькевич / Фото: Bartosz Bańka / Agencja Gazeta

І навіть 40-річний ювілей не змусив ці непримиренні табори зібратися разом. У першій половині дня, 31 серпня, у Гданську біля судноверфі, де зароджувалася «Солідарність», зібралися політики та активісти з ліберальними поглядами. Під час свого виступу Валенса наголошував, що створення «Солідарності» було «найбільшою перемогою в історії Польщі». Й одночасно поставив риторичне запитання: «Хто це все зіпсував?» Його думку розвинула мер Варшави Александра Дулькевич, яка наголосила, що 40 років тому «Солідарність» дала полякам «відчуття спільноти», від якої зараз уже нічого не залишилося. «Що з нами сталося? Чому ми святкуємо окремо?» – запитувала Дулькевич.

Анджей Дуда / Фото: PAP / Adam Warżawa
Анджей Дуда / Фото: PAP / Adam Warżawa

Кілька годин по тому – на цьому ж місці зібралися інші політики та діячі «Солідарності» на чолі з президентом і прем’єр-міністром Анджеєм Дудою та Матеушем Моравецьким. Президент дякував активістам профспілкового об’єднання за їхню боротьбу й подвижництво, а Моравецький наголошував, що в серпні 1980 року в Польщі розпочалася «безкровна, мирна революція гідності», яка створила незалежну й демократичну Польщу.

Учасники обох урочистих заходів не могли обійти увагою події, що відбуваються нині в Білорусі.

Матеушем Моравецьким / Фото: PAP/Adam Warżawa
Матеуш Моравецький / Фото: PAP/Adam Warżawa

Глава польського уряду під час виступу звернувся до білорусів, підкресливши, що вони сьогодні йдуть шляхом «свого серпня, свого вибуху солідарності» й що Польща підтримує їх у цьому. Він подякував нинішній профспілці «Солідарності» за організацію гуманітарної допомоги білорусам, яку, зрештою, білоруські прикордонники не впустили до країни.

Про підтримку білорусів згадували під час своїх виступів також маршалок Сенату Томаш Гродзький, а колишній президент Євроради Дональд Туск у відеозверненні наголосив, що «без вільної Білорусі немає вільної Польщі». У боргу не залишилися й білоруси. Лідерка білоруського протестного руху, суперниця Лукашенка на президентських виборах Світлана Тихановська у відеозверненні подякувала Польщі за підтримку, зазначивши, що успіх «Солідарності» надихає їх на подальшу боротьбу.

Польська «Солідарність», попри чвари її колишніх засновників та нинішніх прихильників, залишається історією успіху для багатьох народів по всьому світу.

Юрій Банахевич, Варшава

Перше фото: Platforma Obywatelska RP

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-