Те, що відбувається у Білорусі, вже можна вважати революцією
Нелегкий, зі скрипом, поворот ключа, зроблений Олександром Лукашенком у четвер, - і Білорусь опинилася вже в іншій країні. Де можна виходити на вулицю, не боячись, що тебе заб'ють до напів смерті. Де затриманих - і тих, що вижив у бійні – випускають з-за ґрат. Де…
Ну, власне, все, список змін, обіцяних і втілених білоруською владою, на цьому можна закінчувати. Інша річ, що країна, її народ за минулі чотири ночі і чотири дні змінилися. Почуття власної гідності, сміливість, взаємовиручка і, що не менш важливо, вміння не втрачати надію, а продовжувати діяти в умовах, що змінилися...
Тобто, забити-залякати до напів смерті цей електорат, який став народом, не вдалося. Що ж, на наступному витку розвитку подій режим Лукашенка, зі свого боку, пробує пристосуватися до ситуації і осідлати її.
РОЗВОРОТ, ЗМІНА УМОВ ПОЛІТИЧНОЇ ГРИ
Той скрип, який видавав під час розвороту 13 серпня закостенілий за 26 років механізм, просто фізично відчутний, коли відмотуєш час назад і дивишся офіційні повідомлення ДержБелЗМі. У четвер з самого ранку жорсткі, тверді у своїй неприборканості слова силовиків і провладних «политологов» («очередная неудачная попытка цветной революции», «предотвращена провокация со взрывчаткой», «МВД принимает все необходимые меры»), заперечення страйків (від Міносвіти та Белдержфілармонії). На солодке - слова про мир від артистів, музикантів, мера Мінська, інших чинуш і, звичайно ж, куди ж без цього в країні лицемірного побєдобєсія, колишньої ув'язненої концтабору, – заклики до припинення заворушень, насильства, підкреслення того, що «человеческая жизнь дороже всего». При цьому формулювання давалися обтічні, без натяку на політичний сенс того, що відбувається: як проходили вибори, через що почалися акції протесту і яким є ступінь звірств силовиків.
Протягом дня перша частина повідомлень – про доблесну роботу силовиків з охорони порядку - почала зникати. А заклики до миру, примирення – набрали силу. І от після 9 години вечора - просто прорив інформаційного поля. Під час виступу на телеканалі ОНТ (Общенациональное телевидение Беларуси) міністр внутрішніх справ Юрій Караєв основну провину за те, що відбувається, поклав, звичайно, на тих, хто залучав «случайных людей» до протестів по «технологиям цветных революций», але при цьому він все ж вибачився «за травмы случайных людей на уличных акциях протеста».
І ось тут варто навести повністю його формулювання: «…Я как командир хочу взять на себя ответственность и извиниться чисто по-человечески перед этими людьми». Двозначна фразочка: з одного боку, юридично чітке і, напевно, таке, що має наслідки «ответственность – как командир», з іншого – спроба згладити її «чисто по-человечески». Ну, і в інших випадках - підсвідомість пре, виштовхує назовні установки владних кіл Білорусі. Дослівно: «У нас так легкомысленно относятся… Вообще – спокойная страна! Как это – что это люди выстроились, что хотят, что скандируют? А подойдем-ка поближе посмотрим. Нету страха никакого!». Останнє - ось три найважливіших слова як відображення поставленого завдання і констатація його невиконання...
Паралельно на телеканалі «Беларусь 1» з'явилося звернення голови верхньої палати парламенту Наталії Кочанової до білорусів. Вона почала з того, що вибори президента відбулися і «народ сделал свой выбор» (пізніше, у п'ятницю, ЦВК дійсно оголосить остаточні результати, які не відрізняються від попередніх: Лукашенко – 80,1%, Тихановська – 10,1%.). Але ось найцікавіше: «Президент услышал мнение трудовых коллективов и поручил разобраться по всем фактам задержаний, которые произошли в последние дни, и сейчас идет интенсивная работа в этом направлении». У чому ж інтенсивність - відпущені на свободу більше тисячі затриманих, у тому числі неповнолітні (під розписку батьків). Тобто, Лукашенко через другі руки (безпосередньо – не по-царськи) звернувся до білоруських підприємств, які готові до безстрокового страйку... Зрозуміло, саме це злякало його найбільше, що він сам підтвердив на черговій виробничій нараді у п'ятницю: «Если мы остановимся, никогда не раскрутим свое производство».
У п'ятницю також з'явилася третя найважливіша новина. Глава МЗС країни Володимир Макей у телефонній розмові зі своїм швейцарським колегою сказав, що «белорусская сторона готова к конструктивному и объективному диалогу с зарубежными партнерами по всем вопросам, связанным с развитием событий в Беларуси во время избирательной кампании и после ее завершения».
Таким чином, нескладний пазл з трьох частин склався. Глава МВС, глава парламенту, глава МЗС, двоє чоловіків одна жінка оголосили консолідовану позицію режиму, яка складається з трьох пунктів. 1. Вибори відбулися, президента обрано - крапка. 2. У заворушеннях винні в основному організатори «цветной революции», але і у силовиків були «перегибы на местах», які вже виправляються. 3. Білорусь готова до міжнародних переговорів, але при цьому вихідні позиції – див. перші два пункти. І усе це, варто підкреслити - без Лукашенка. Щоб йому комфортніше було коригувати кожну з позицій - виляти, обіцяти і не виконувати…
ЗАЯВА ТИХАНОВСЬКОЇ - МІНСЬКУ, БІЛОРУСАМ, ЗАХОДУ
А вдень у п'ятницю з'явилося звернення Світлани Тихановської. Не можна сказати, щоб воно виглядало дуже сильним і переконливим. І конкретних пропозицій було не багато. Але в умовах фальсифікації виборів, неспровокованого насильства проти мирного населення, відповідно - повзучої делегітимізації нинішньої влади у Мінську, сказане нею було вкрай важливим.
Перше - слова про більшість, отриману нею на виборах: «Этому есть документальное подтверждение – копии протоколов. Там, где комиссии посчитали голоса честно, моя поддержка составила от 60 до 70%. А в Новой Боровой – 90%». Це важлива заява, тому що дає підставу говорити, що обраним президентом є саме Тихановська, а не Лукашенко. Зафіксованих свідчень фальсифікацій доволі багато. А папери на деяких виборчих дільницях вже просто спалені (про це йшлося, зокрема, на мітингу у Жодіно). Тож зробити аналіз бюлетенів і перерахунок голосів вже неможливо. Крім того, наприкінці промови Тихановська закликала усіх підтвердити свій вибір в електронному вигляді, заповнивши форму із зазначенням своїх даних. Якщо це буде масово підтримано, то, по суті, може стати варіантом електронного голосування, юридично не прописаного, але такого, що підтверджує вибір, вже зроблений 9 серпня...
Другий важливий пункт: «Я призываю власть прекратить это и пойти на диалог». Так, сказано коротко, просто, неконкретно, без визначення формату і сторін переговорів. Але в сумі із заявою про свою фактичну перемогу на виборах і воно є важливим. У тому числі і для міжнародних партнерів. Коли за посередництва міжнародних партнерів йтиметься про необхідність діалогу між владою та опозицією, то Тихановська буде найприроднішим з учасників подібних переговорів. (Якщо згадувати Євромайдан, то тоді Захід говорив, що складність у легітимізації протесту в тому, що не зовсім зрозуміло, яку юридичну підставу можна під нього підвести, тут же, у Білорусі-2020, ситуація простіше, оскільки йдеться про вибори).
І третє: «Я прошу всех мэров городов 15 и 16 августа выступить организаторами мирных массовых собраний в каждом городе». Суть цієї зовні простої заяви зрозуміла. Тихановська через голову Лукашенка звертається до регіональної влади. Білорусь територіально - компактний шестикутник з таким наповненням. Столиця - Мінськ (2 млн. жителів), однойменна область. Ще п'ять обласних центрів, великих міст з населенням 300-500 тисяч. Вісім міст з населенням 100-200 тисяч. Плюс ще десяток міст поменше, але з великим промисловим потенціалом: Новополоцьк (98 тисяч, «Нафтан», «Полимир Нафтан»), Жлобін (76 тисяч, Білоруський металургійний завод), Жодіно (65 тисяч; БелАЗ, що випускає важкі кар'єрні самоскиди) та ін.
У Білорусі мери міст призначаються президентом. Тому зрозуміло, що мери, до яких направлено це звернення, лояльні до Лукашенка. Але в атмосфері, яка склалася у країні до вихідних, вони навряд чи зможуть вплинути на проведення «мирных массовых собраний в каждом городе». А залежність мерів від великих підприємств (Жодіно, Жлобін тощо) є доволі великою. Але багато робітників там налаштовані на страйк. Тому мерів закликатимуть до відповіді, вимагатимуть «поговорить с народом», відмовити, у чому буде непросто. Не кажучи вже про те, що сам факт проведення подібних заходів підозрілим «бацькой» може бути сприйнятий, як слідування розпорядженню Тихановської. У цих умовах, як цинічно кажуть політики, «вовремя предать – означает предвидеть».
ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР - МАСОВІСТЬ ПРОТЕСТУ НА ВИХІДНІ
І тепер, напевно, вже можна казати про «белорусскую революцию». Вона може бути відносно мирною, «цветной», але може і перерости в зовсім немирну. Вона може перемогти або може бути придушена у той чи інший спосіб, аж до інтервенції, юридично бездоганно оформленої як допомога у рамках Союзної держави РФ і РБ (тут, до речі, варто нагадати, що з 1 січня поточного року генсеком ОДКБ є білорус Станіслав Зась)... Але без усілякої любові до високих слів - це революція: корінна, глибока, якісна зміна у білоруському суспільстві вже відбулася. Народонаселення відчуло себе суб'єктом того, що відбувається, громадянським суспільством, до чого влада виявилася абсолютно не готовою.
І тепер найважливішим є наступний відрізок, новий етап цієї революції - ці вихідні. Влада сама підготувала все, щоб погіршити своє становище, наелектризувати ситуацію: проявила спочатку максимальну жорстокість, після чого – сором'язливу слабкість, припинила затримання і випустила затриманих. Вибачення глави МВС білоруси не прийняли, але водночас вони посіяли сумніви серед силовиків – а чи не доведеться відповідати за те, що відбувається. З ізоляторів масово виходять люди, побиті і ображені. Їхні розповіді тиражуються, додатково спростовуючи слова Караєва. Але при всій жахливості і огидності почутого, це ще історії-лайт. Велику частину заарештованих і побитих ще не відпустили. Чим більше їх не відпускають, тим більше наростає напруга біля ізоляторів і СІЗО. Не можна виключати, що деяких з цих людей вже немає в живих або вони, їхні тіла, знаходяться у такому стані, що влада просто боїться показувати їх родичам і пресі. І це великий резерв, джерело - ще більшого невдоволення…
У суботу, 15 серпня, о 12:00 в ритуальному Мінському центрі на Ольшевського, 12 (Околична частина центру міста) почнеться прощання з одним з двох офіційно підтверджених загиблих – Олександром Тарайковським. Сім'я запросила всіх на прощання. Вдова, трирічна донька - можна уявити, як це буде виглядати на екрані. І навряд чи владі вдасться нейтралізувати цей ефект розповідями про погашену судимість загиблого.
На неділю, 16 серпня, о 14:00 у всіх містах Білорусі передбачається провести «Общегражданский марш за свободу». У Мінську він пройде проспектом Незалежності, чи не найдовшою вулицею міста, яка починається за МКАДом і пролягає до самого центру, де проспект символічно перпендикулярний до вулиці Леніна.
Влада заявляє про свою неготовність йти на вимоги і протестувальників, і страйкуючих. Опозиція не збирається приймати половинчасті вибачення влади і цілковиту відсутність політичної реакції. Тобто, ситуація є типово тупиковою, що властиво всім революціям. При цьому без загроз застосування сили протест може бути дуже масовим!
І, безсумнівно, акції підтримки пройдуть у всьому світі: від Хабаровська до Вільнюса, Варшави та Києва. Революція триває.
Олег Кудрін, Рига
