Гонконг. Сталеві обійми батьківщини

Я добре пам’ятаю 1 липня 1997 року. Мені як власному кореспондентові Укрінформу в Пекіні, на той час єдиному представнику українських ЗМІ, і, ймовірно, загалом єдиній громадянці України, пощастило бути на площі Тяньаньмень серед зарубіжних журналістів. Рівно в 00:00 за пекінським часом кількасот тисяч людей на найбільшій площі світу вибухнули оплесками, вигуками, сльозами щастя. Небо розквітнуло феєрверками. Велетенський екран на будинку Народного музею, який вів зворотний відлік часу багато місяців, обнулився. Репортери з усього світу в прямому ефірі на тлі цього екрану розповідали про історичну подію – передачу британської колонії Гонконг під юрисдикцію КНР.

Китайці називали це «поверненням у лоно батьківщини».

ЗАКОН…

Повернення відбулося за такої умови: Китай погодився, що на території, яка з 1842 року була британською колонією, протягом 50 років, тобто до 2047 року, зберігатиметься, по суті, капіталістичний устрій, а не комуністичний, як на материковій частині держави. Офіційна назва такого симбіозу – «одна країна, дві системи». Спеціальний адміністративний район (САР) увійшов до складу КНР з гарантіями широкої автономії (мав право вирішувати всі питання, окрім зовнішньої та оборонної політики) і під гаслом «Гонконгом керують самі гонконгці». До речі, пересічним китайцям в’їзд у цю частину їхньої країни як був, так і залишається недосяжним, вони мають отримати спеціальний дозвіл.

З більшим чи меншим успіхом, капіталізм зберігався в САР протягом майже половини домовленого терміну. Пекін терпів і не завжди занадто лояльних керівників, і критику на свою адресу. Повзуча «китаїзація» відбувалася протягом усіх цих років, але це вважалося нормальним, «повернення в лоно» та взаємне наближення й мало відбуватися поступово, м’яко. Але терпець урвався – набридли дедалі частіші акції протесту жителів адміністративного району, які, мало того, що завдають чималих економічних збитків території, так ще є не дуже гарним прикладом для решти населення Піднебесної. А також постійні, як переконані китайські керівники, підбурювання з боку недружніх до КНР США. Саме риторика американського керівництва, як кажуть аналітики, прискорила запровадження славнозвісного Закону про захист національної безпеки Гонконгу.

Він набув чинності у 23-ю річницю повернення, 30 червня поточного року. Цей акт суттєво обмежує права та свободи звиклих до них жителів САР і ставить гонконгців фактично в один ряд із жителями решти КНР. А в Китаї, як відомо, демократією не зловживають, жодних «революцій парасольок» чи чого завгодно: не згоден з генеральною лінією партії (комуністичної, звісно) – іди за грати.

Спрямований закон на запобігання, припинення та покарання чотирьох видів злочинів: сепаратистської діяльності, спроб підриву державної влади, терористичної діяльності (до чого віднесено перешкоджання роботі громадського транспорту), вступу в змову з іноземними державами або силами, які перебувають за кордоном, з метою підриву національної безпеки. Такі пункти, особливо останній, дозволяють широке тлумачення «злочинів» та можливість надовго «заховати» невгодних.

Іноземні держави, між тим, не зволікали з реакцією. Одразу після затвердження закону сесією Всекитайських зборів народних представників свою критику висловили і США, і ЄС, і його окремі члени. У Вашингтоні, як завжди, висловилися більш радикально, у Брюсселі зазначили, що «закон викликає заитання», та заявили про своє «занепокоєння». Європарламент навіть пригрозив позовом до Гаазького суду.

Колективний Захід закликав Пекін не ухвалювати цей документ ще на стадії його підготовки. Але насправді це виглядало наївно: Китай по сьогодні почувається достатньо сильним, аби не дозволяти диктувати собі умови, і достатньо злопам’ятним, аби пробачити кривди, заподіяні йому в минулі століття західними державами.  

…І ПОРЯДОК 

Не меншу критику викликало й нещодавнє рішення адміністрації Гонконгу перенести парламентські вибори в САР з 6 вересня цього року на 5 вересня наступного. Глави МЗС США, Великої Британії, Канади, Австралії та Нової Зеландії у спільній заяві назвали це «кроком у напрямку підриву демократичних процесів», наступом на права та свободи. Євросоюз і його окремі члени також закликали переглянути рішення щодо переносу дня голосування.

Формальним приводом перенести вибори є ситуація з коронавірусом, і вона справді не дуже добра в густонаселеному районі. Але насправді за цим рішенням стоїть побоювання, що перемогу на виборах отримають антипекінські кандидати, на відміну від вельми лояльної до Пекіна нинішньої глави адміністрації Керрі Лем, чого центральний уряд допустити ніяк не може.

Проте відтепер він може без особливих перешкод усунути якщо не опозиційних кандидатів, то активну частину їхнього електорату. Ще б пак: навіть натяк на заклик до незалежності може потягнути на 10 років тюрми, а то й на довічне ув’язнення, строк від 3 до 10 років передбачено для активних учасників протестів та до 3 років для тих, хто «проходив повз». Раніше організатори масових акцій протестів, які проходили винятково мирно, відбувалися здебільшого кількома днями в поліції.

Громадяни, які підтримують протести, зокрема матеріально, можуть потрапити за ґрати на строк до 10 років. ЗМІ, які досі відрізнялися від материкових свободою висловлення поглядів і досить сміливою критикою дій влади (місцевої та центральної), стають особливо вразливими, адже їм можуть відтепер закидати «сприяння» тероризму, сепаратизму та зв’язки з «іноагентами». Іноземні журналісти вже стикаються з перешкодами в їхній роботі, відмовах у продовженні акредитації тощо. Авторка бачила таке раніше в Пекіні.

«Провокування ненависті» до КНР серед жителів території передбачає максимальне покарання – довічне ув'язнення... При цьому закликати до чогось крамольного та «вступати у змову з іноземними державами» – не обов’язково перебуваючи в Гонконгу, каральна рука китайського закону дотягнеться до кожного, де б він не був.

Головне, креативно підійти до питання, а «стаття» завжди знайдеться. Розглядатимуться справи без суду присяжних, суддів має право призначати глава регіону, слухання проходитимуть на закритих засіданнях. Оскаржувати рішення не дозволено. Про жодну прозорість і не йдеться.

Перші арешти відбулися вже на початку липня, а буквально минулого понеділка, 10 серпня, поліція затримала відомого місцевого медіамагната Джиммі Лая за підозрою «в іноземній змові» та нібито порушення закону про національну безпеку і шахрайство, а з ним двох його синів і ще кількох співробітників видавничої компанії Apple Daily. Також було заарештовано активістів та членів групи з моніторингу виборів Вільсона Лі та Енді Лі.

Чимало організацій активістів через ризик переслідувань вирішили за краще припинити свою діяльність, принаймні відкрито. Серед них Demosisto, одним з лідерів якої є Джошуа Вонг, фото якого торік показали всі світові медіа. 

«З огляду на масштаби влади, яку дає цей закон, і його грубі формулювання, місто перетвориться на державу спецслужб», – констатував Вонг.

Для виявлення прихованих «сепаратистів/терористів» поліції дозволили прослуховувати телефонні розмови та вести приховане спостереження. Створено спеціальне Управління державної безпеки, безпосередньо підпорядковане Пекіну, яке зможе передавати підозрюваних на материк. Прийнято нові правила розслідування злочинів, що розширюють повноваження поліції, почалося вилучення з бібліотек «крамольної літератури». Керувати новою спецслужбою призначено кадрового комуніста Чжен Яньсюна, відомого через жорсткий розгін протестів у материковій частині Китаю.

Свободи не стало, верховенства права не стало, незалежності судів не стало, кажуть жителі Гонконгу. Вони починають боятися. Побоюються й ті, хто працює тимчасово в Гонконгу, на них закон також розповсюджується.  

САНКЦІЇ

Захід вирішив діяти. США запровадили санкції проти глави адміністрації Гонконгу Керрі Лем і 10 інших високопоставлених чиновників, причетних до підриву принципів автономії Гонконгу. Чиновники над цим публічно посміялися. Мінфін, який санкції вводив, пригадав Лем те, що вона проводить в життя політику Пекіна, спрямовану на обмеження свобод і демократичних процесів у Гонконзі і що у 2019 році вона домагалася поправок до чинного закону про екстрадицію, аби дозволити передачу до материкового Китаю людей, підозрюваних там у злочинах (до речі, саме це й викликало торішні потужні протести).

Тепер питання екстрадиції набуло міжнародного звучання. Кілька країн (серед них Австралія, Канада, США, Німеччина) призупинили дію двосторонніх договорів з Китаєм про екстрадицію. Вони побоюються, що Пекін чинитиме розправу над гонконгськими активістами, вимагаючи їх видачі.

Велика Британія, яка втратила з Гонконгом свою останню колонію і статус колоніальної держави, буквально наступного дня після вступу закону в дію, запропонувала розширити права власників спеціальних паспортів British National (Overseas), які видавалися народженим до 1 липня 1997 року. Вони зможуть отримати право на проживання в колишній метрополії, тоді як раніше просто могли відвідувати Велику Британію без віз. Теоретично скористатися цим правом можуть до 3 млн жителів Гонконгу, практично половина його населення.

У США депутати обох партій вийшли з пропозицією надавати статус біженців жителям Гонконгу, яким загрожує політичне переслідування.

Пекін відреагував нервово, як завжди, керівництво Гонконгу підтакнуло. Рішення США назвали «нахабним і варварським втручанням у внутрішні справи Китайської Народної Республіки з використанням Гонконгу як пішака».

Жорстка реакція послідувала також на запровадження фінансово-економічних обмежувальних заходів, які можуть завдати Гонконгові суттєвої шкоди. Євросоюз у відповідь на закон обмежив експорт до САР технологій, які можуть бути використані для переслідувань або масових стежень.

США пішли далі й позбавили Гонконг статусу привілейованого ділового партнера (мовляв, тепер він не зможе конкурувати з країнами з ринковою економікою), припинили застосування до Гонконгу спеціального режиму торгівлі й видачу дозволів на експорт товарів подвійного призначення, скасували преференції при видачі віз, прирівнявши паспорти Гонконгу до китайських, анулювали кілька двосторонніх договорів.  

Усі ці дії загалом можуть поставити під удар роль Гонконгу як міжнародного фінансового хабу. Це буде погано також для самого Китаю, куди 70 % іноземних інвестицій надходить саме через Гонконг. Іноземні інвестори, котрі працюють у місті, почали розмірковувати над перенесенням бізнесу, штабквартир до інших міст Азії. Колишня оаза для бізнесу перестає виглядати такою для зарубіжних фахівців, зокрема, у сфері IT, адже працювати в умовах жорсткого контролю над інтернетом, а також доступу влади до серверів стає нецікаво. До того ж бізнесмени потихеньку вивозять з Гонконгу до інших країн золото. За останній рік інвестори вивели близько 10 % золотих запасів.  

…Зізнаюся, я завжди з великим задоволенням відвідувала Гонконг. Люблю це місто. Не знаю, чи вдасться мені коли-небудь ще побувати в Запашній Гавані (саме так перекладається китайська назва острова – Сянган). Можливо, ззовні нічого й не зміниться для гостей, проте, напевне, обличчя місцевих жителів будуть не такими щасливими.

Сянган-Гонконг був радий майже чверть століття тому повернутися в обійми батьківщини. Це правда. Але обійми виявилися сталевими. 

Ольга Танасійчук.