«Сотня політв'язнів». Чи не забули ми про неї?

«Сотня політв'язнів». Чи не забули ми про неї?

Укрінформ
Що треба знати про в'язнів Кремля і які є складнощі в цій темі

Вже понад шість років триває російська агресія в Україні. Слова «гібридна війна» стали банальністю, але, на жаль, з часом актуальність і точність, з якою вони описують те, що відбувається, не зменшується. І в цій війні одним з важливих інструментів є захоплення заручників – політичних в'язнів, «в'язнів Кремля».

Неправосудна система правосуддя, що існує в Росії, дозволяє фабрикувати справи, заарештовувати і засуджувати українців у будь-якій необхідній російській владі кількості. Причому не кожен такий арешт санкціонується зверху. Частіше це самодіяльність з місць, що дозволяє виконати план по екстремістах, терористах, шпигунах і вислужитися перед начальством, оскільки на місцях знають, що «верхам» це сподобається.

РОЗКРУЧЕНИЙ МАХОВИК РЕПРЕСІЙ

Чотири роки тому, навесні 2016-го, українських політв'язнів в Росії було 28 осіб. Але вже тоді адвокати, аналітики, правозахисники попереджали, що Кремль на цьому не зупиниться і розкручуватиме маховик репресій... До весни 2020 року українських політв'язнів в Росії і окупованому нею Криму вже у 4-5 разів більше. При цьому існують значні складнощі з подібним підрахунком. І це ще не про всі подібні випадки ми знаємо. Буває, що російські спецслужби заарештовують людину і починають таємно «працювати» з нею. В умовах таємності, що властива авторитарній державі, широкому колу про це довгий час не відомо.

Інша складність ведення статистики полягає у тому, що в Росії ухвалена така кількість репресивних законів, що до послуг слідчих – найширший набір статей. А ті деколи бувають дуже креативними у виборі. От, приміром, в Криму триває слідство у справі, заведеній проти двох кримськотатарських активістів. У правозахисників і журналістів вона має назву, яка звучить як знущання, але при цьому відображає суть обвинувачення – «Справа про прострочені цукерки».

В результаті на сьогодні кількість відомих українських політв'язнів в Росії коливається в межах 90-120. І це дуже велика цифра. З яким би співчуттям не ставилися українці до своїх співвітчизників, які опинилися в російських катівнях, це співчуття залишається, як би це сказати, статистичним, знеособленим, коли мало хто мало що знає про цих в'язнів. (В українському громадському русі популярним є історичне слово «сотня»: сотні самооборони, Небесна сотня. Здається, час вже починати говорити і про «сотню політв'язнів»).

Тож тема в принципі виходить за межі інформаційного поля. І повертається до нього найчастіше лише у разі обміну, що відбувся або тільки очікується. Погано і те, що «пересічний мешканець» перестає орієнтуватися в ситуації – кого заарештували, де, за що? Які взагалі є набори кейсів, заведених агресором проти українців?

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА РЕЛІГІЙНИМИ МОТИВАМИ

Тому спочатку, для загального розуміння, корисно систематизувати усі справи, згрупувавши їх відповідно до статей, а іноді, якщо ці статті зовсім абсурдні (зразок наведеного вище прикладу), то і по реальних причинах, за яким ці справи заводилися.

Більша частина українських політв'язнів затримана або вже засуджена з одного і того самого приводу – це приналежність до міжнародної ісламської партії «Хізб-ут-Тахрір», їх більше 60. Мета «Хізб-ут-Тахрір» (Партія звільнення) – відновлення справедливого ісламського способу життя і всесвітнього халіфату. Але декларується, що цього слід досягати виключно мирними методами, за допомогою поширення своєї ідеології та особистого позитивного прикладу. В демократичних країнах ставлення до цього руху є неоднозначним, десь організація дозволена, десь заборонена.

«Хизб-ут-Тахрир»
«Хізб-ут-Тахрір»
В Україні «Хізб-ут-Тахрір» дозволена, в Росії – заборонена. І відразу ж після анексії Криму було зрозуміло, що всім, хто має якесь відношення до цієї організації, у майбутньому загрожує арешт.

Справді, після того, як окупанти провели структурні, організаційні зміни на півострові, так би мовити, «влаштувалися», вони взялися за осередки «Хізб-ут-Тахрір». Причому терміни даються (або загрожують) дуже великі, часто – від 10 до 20 років. Міжнародний правозахисний центр «Меморіал» визнає політв'язнями тих, хто проходить по «хізб-ут-тахріровських» кейсах.

У найбільших містах Криму справи організовувалися в декілька етапів. Так, є кілька "Бахчисарайських груп" "Хізб-ут-Тахрір" (загалом – 17 осіб), кілька "Сімферопольських" (загалом – 30). Були заведені справи і по інших осередках «Хізб-ут-Тахрір» – «Севастопольському» (3 особи вже повернулися, відбувши «маленький» п'ятирічний термін, в ув'язненні ще дві людини з великими термінами), «Ялтинському» (7), «Червоногвардійському» (3), «Білогірському» (4), «Алуштинському» (3).

Ще одну справу російська влада завела проти сімферопольця, який брав участь у роботі проповідницького руху «Таблігі Джамаат». «Меморіал» визнав і цей кейс політично мотивованим.

У Росії екстремістською була оголошена також і релігійна течія «Свідки Єгови». Рішення про її заборону і початок жорстокого переслідування єговістів (з 2017 року) було просто скандальним. Оскільки через пропагандистську, антифашистську риторику Росія у цьому випадку сама напросилася на порівняння з Третім рейхом, де теж переслідували єговістів. В анексованому Криму переслідування «Свідків Єгови» фіксувалися у Севастополі, Джанкої, Ялті. Стосовно однієї людини вирок винесено (6 років), ще по двох – ведуться справи.

ПОЛІТВ'ЯЗНІ – ЛИШЕ ЧАСТИНА ЖЕРТВ СВАВІЛЛЯ

Тепер згрупуємо інші кейси українських політв'язнів в Росії. Восьмеро осіб переслідуються у справах українських «терористів» та «екстремістів» (в тому числі майданівці). Серед них, так би мовити, «ветеран» – Олексій Чирній, засуджений у тій же справі, що і Сенцов, Кольченко, Афанасьєв.

Валентин Выговский
Валентин Виговський

Дев'ятеро українців проходять у «шпигунських» справах (іноді прив'язаних до «контрабанди військовим товаром»). І тут теж є свій ветеран, якого заарештували ще під час «першої хвилі», у 2014 році, – Валентин Виговський. Він також не потрапив до жодних списків на обмін і досі перебуває в ув'язненні.

У справах українських «диверсантів» у Криму проходять або вже засуджені семеро осіб. Ще три кейси – у справі добровольчого кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана.

Дуже своєрідно виглядають справи блогерів, журналістів та активістів. У двох випадках вони «прив'язані» до кейсів «Хізб-ут-Тахрір», ще у двох – це історія з «простроченими цукерками».

...І от тут треба ще раз нагадати про певну умовність таких підрахунків, оскільки безліч подібних історій взагалі не виходить в публічний простір. Свіжий і показовий приклад. У вівторок міжнародна група юристів і адвокатів «Агора» і правозахисна організація «Зона права» оголосили про запуск в Росії проєкту «Фабрика 228», який надаватиме захист постраждалим від свавілля у кримінальних справах, пов'язаних з наркотиками. Ця програма отримала назву за номером «наркотичної» статті КК РФ. Для загального розуміння: наразі в Росії за наркозлочини відбувають покарання 120 тисяч осіб, що становить 28% від загальної кількості засуджених. Значна, а то й переважна частина цих справ була сфальсифікована, в тому числі і проти українців. Іноді з політичних мотивів, іноді – без. А просто для звітності, для «зірочки».

І тут же треба торкнутися ще однієї важливої теми, на яку звертає увагу голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. Говорячи про правову ситуацію в Росії загалом, вона нагадує, що там відбуваються несправедливі кримінальні переслідування, в тому числі щодо українських громадян, які не мають політичного підтексту. І про ці випадки теж треба знати, пам'ятати та надавати оперативну допомогу нашим громадянам, які звернулися за нею.

Тобто мова, на думку Матвійчук, має йти про розширення погляду. Українські політв'язні в Росії – це лише окремий випадок більш широкого обсягу справ наших співгромадян, які стали жертвами правового свавілля в РФ (у тому числі того, до якого вона вдається в анексованому Криму). При цьому важливим є не тільки і не стільки складання відповідних списків та їхнє поширення в інформаційному полі, а насамперед – створення стабільного та ефективно діючого алгоритму державної реакції на кожен подібний випадок, на кожне таке звернення.

Продовженням такого підходу в практичній площині Матвійчук вважає так званий «обліковий підхід», за якого переважна увага приділяється саме процесу складання списків і тому, хто до якого списку потрапив. Так, з одного боку, для розуміння процесу треба знати статистику, а також імена і долі людей, які за нею стоять. Але з іншого боку, двосторонні переговори про обмін тривають в рамках закритих дипломатичних контактів. І тоді з'являються списки різного рівня і, відповідно, з різними шансами на обмін, на свободу. Тобто, відбувається своєрідне ранжування політв'язнів, причому у непрозорому режимі і за невідомих громадськості принципів.

СПИСКИ, СПИСКИ, АДРЕСИ – НАПИШІТЬ ЛИСТА В'ЯЗНЕВІ

Що тут скажеш... Зі справедливістю цих суджень важко сперечатися. Ситуація з утримуваними Росією особами взагалі є дуже болючою (і це ми ще не розглядаємо тут тему українських військовополонених і несправедливо засуджених осіб в ОРДЛО). Зрозуміло, що питання складне, і що переговори про обмін у відкритому режимі вести неможливо. Але все ж бюрократизація та політизація процесу – теж не на користь. Головним завданням, визначеною метою справді має стати вдосконалення державної машини для того, щоби був напрацьований і існував єдиний алгоритм, безвідмовний механізм реакції на звернення українців, жертв правового свавілля в Росії та їхніх родичів.

...Але, якщо все ж таки повернутися до списків політв'язнів, треба зазначити, що єдиного відкритого реєстру щодо них немає. Є списки в апараті українського омбудсмена Людмили Денисової, є в міністерстві закордонних справ. Кажуть, що відповідні списки запросив офіс президента, і тепер вони ведуться і там.

Українські громадські організації ведуть і оновлюють свої списки: Центр громадянських свобод (92 політв'язня), #LetMyPeopleGo (89 політв'язнів + 3 особи, щодо яких інформація перевіряється), Об'єднання родичів політв'язнів Кремля (96 політв'язнів).

Наші громадські діячі працюють у контакті з російським відділенням Правозахисного центру «Меморіал». Тут українські політв'язні в Росії дані разом із несправедливо переслідуваними росіянами. Якщо я правильно розділив статпоказники, то тут у різних списках – 77 українських громадян. Це дещо менше, оскільки в «Меморіалі» дуже суворо підходять до кожного кейсу та його обґрунтування. Деякі справи українців зараз на стадії розгляду. А щодо деяких взагалі немає ніякої юридично підтвердженої інформації, тому що ФСБ засекретила справи (звичайна практика під час обвинувачень у «держзраді» та «шпигунстві»).

Коли дивишся на ці списки, думаєш про те, що державну машину ми будемо вдосконалювати ще досить довго. А у цих людей біда вже зараз. Тому, хто має трохи вільного часу і запаси душевної енергії, зайдіть на сайт родичів політв'язнів, почитайте про них, візьміть звідти адреси колонії або СІЗО. І напишіть листа цій людині, цим людям. Їм дуже потрібна така підтримка.

І наостанок – позитивна новина. Зовсім нещодавно, 22 травня, МЗС України оголосило про запуск спеціальної Платформи, яка координуватиме міжнародні дії щодо звільнення українських політв'язнів в Росії. Громадські діячі запрошені до співпраці. Хочеться вірити, що це починання буде корисним, ефективним.

У наступних текстах ми продовжимо розмову - розповімо про кейси українських політв'язнів, що згруповані залежно від статей, за якими їх засудили.

Олег Кудрін, Рига

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-