Наскільки реальним у Росії є «цифровий концтабір»

Наскільки реальним у Росії є «цифровий концтабір»

Укрінформ
З початком пандемії коронавірусу РФ заходилася використовувати заходи стеження широко і не знеособлено

У всьому світі у зв'язку з коронавірусом вживалися і вживаються безпрецедентні заходи в різних сферах життя. Серед інших і в тому, що стосується стеження за своїми громадянами.

Це викликає обґрунтовані занепокоєння аналітиків, правозахисників – реальність починає надто нагадувати антиутопії, на кшталт давньої «Про чудовий новий світ» Олдоса Гакслі, а ще більше – фільм «Ворог держави» з Віллом Смітом.

Справді, для держав з режимом імітаційної демократії, на кшталт Росії, спокуса використовувати COVID-19 як гарний привід, виправдання для подальшого закручування гайок є надто великою. Щодо демократичних країн, то є надія на те, що це стійкі системи, які вміють існувати в різних режимах і плавно, згідно з законом, – як переходити до надзвичайного стану/ситуації, так і відмовлятися від нього/неї. Проте, з низки причин і там ситуація виявляється не такою простою, що так само заслуговує на окремий розгляд... Але почнемо все ж з Росії.

НТІ: ПРОСТІР ДЛЯ ЗЛОВЖИВАНЬ + ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

Від самого початку введення в РФ та її регіонах «режима нерабочих дней», «режима самоизоляции» і різноманітного поліцейського нагляду за цим з'явилося страшнувате словосполучення – «цифровой концлагерь». Воно використовувалося різними людьми по-різному, часто спекулятивно. Тому перед тим, як розглянути, що стоїть за цим поняттям, треба розібрати «матчасть», так би мовити, «постановления Партии и Правительства».

За часів ліберальних ігор «президента Медведева» дуже популярним було слово «инновация». Під цю справу дещо організовували (на кшталт російського варіанту «силиконовой долины» – наукового центру Сколково). Усе закінчилося пшиком. Але бюрократичні напрацювання залишилися. А в петрократичній Росії будь-який подібний проєкт – чудовий привід вкласти кудись потрібну суму, щоб потім розкласти більшу її частину по потрібних кишенях.

І от після початку агресії в Україні російське керівництво не зупинилося на терміні «импортозамещение», а заходилося розробляти більш амбітну програму. Заявлені цілі на перший погляд виглядали прагматично – не просто проголошення технологічного паритету з більш розвиненими країнами, а вектор на формування перспективних технологічних ринків (яких сьогодні не існує), провідні місця яких займуть компанії РФ. Ця історія була у 2014-2016 роках організаційно оформлена і красиво названа «Национальной технологической инициативой» (НТІ), для просування якої вирішили використовувати наявну «инновационную инфраструктуру». Насамперед створену у 2006 році Російську венчурну компанію (АТ «РВК» – державний «фонд фондов», інститут розвитку венчурного ринку), а також утворене п'ятьма роками пізніше Агентство стратегічних ініціатив з просування нових проєктів (АСІ). Одним з кураторів НТІ став улюблений путінський радник з економіки, жорсткий державник Андрій Білоусов (нині перший віцепрем'єр уряду; поки Мішустін хворів на коронавірус, саме він був в.о. глави уряду).

Андрей Белоусов
Андрій Білоусов

Бюджетні показники НТІ, що мелькають в офіційних джерелах, не такі й великі: декілька десятків (сотень) мільйонів доларів туди – декілька сюди. Але цікаво, що в презентаціях на експорт звучали просто гігантські суми та цифри. Як от, приміром, у The Telegraph – «програма стратегічного розвитку вартістю в кілька трильйонів фунтів стерлінгів». Причому не дуже зрозуміло: це стільки Росія планує вкласти чи стільки планує отримати в результаті. (Втім, апріорі зрозуміло, що для того, щоб добре отримати, треба і непогано вкластися).

В рамках НТІ було визначено дев'ять майбутніх ринків. 1. Аеронет (повітряний транспорт). 2. Автонет (автотранспорт). 3. Маринет (морський транспорт). 4. Нейронет (нейрокомунікації, тобто нейронний інтерфейс). 5. Хелснет (медицина). 6. Фуднет (їжа). 7. Енерджинет (енергетика). 8. Технет (промисловість). 9. Сейфнет (безпека).

Корінь «нет» (net) у всіх цих гіпотетичних (майбутніх) ринках невипадковий. У всіх випадках йшлося про необхідність комп'ютеризації, «цифровизации» робочого процесу, перетворення підприємств, технологічних систем на «умное производство» за участю штучного інтелекту. Деякі елементи програми звучали амбітно до нереальності: приміром, найнадійнішою лінією зв'язку майбутнього, яку треба розробляти зараз, була названа квантова телепортація.

На Заході трошки, вибачте, отетеріли від зухвалості заявлених російських планів. Але люди розуміючі (в основному, з Росії) лише єхидно посміхнулися: ви уявляєте, скільки можна безкарно взяти із вкладень в ринки, яких ще немає і невідомо, чи будуть, тобто, чи вдасться їх сформувати («Ну не шмогла я, не шмогла»)?..

До того ж програми НТІ в сумі робили життя будь-якої структури, будь-якої людини абсолютно відкритим, прозорим перед «государевым оком». Не кажучи вже про те, що, скажімо, «нейронный интерфейс» (який у демократичних країнах може зупинитися на «нейронном протезировании», тобто лікуванні, відновленні якихось втрачених функцій мозку) в умовах авторитаризму загрожує особистій свободі громадян гірше за будь-яку каральну психіатрію.

При цьому цікаво, що найбільш жорсткими і принциповими викривачами представлених планів стали політичні і громадські сили від КПРФ+РПЦ і далі, в бік повного мракобісся. Відповідно в їхній критиці – цілком розумні заяви про те, що в російських умовах подібна комп'ютерна всеосяжність, відкритість перед владою є небезпечною, доповнювалися конспірологічним маренням про те, що мета цього проєкту – привести РФ під зовнішнє управління «мировым правительством» тощо.

ДОБРЕ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ДО ПРОТЕСТІВ

Кажуть, що нинішній російський прем'єр Михайло Мішустін, ще коли був головним податківцем Росії, полюбляв дивувати журналістів, особливо зарубіжних, таким трюком. Він питав, коли і де вони були востаннє в кафе/ресторані. І до кінця інтерв'ю розповідав співрозмовникові, що той їв-пив і скільки заплатив. Весела ця історія, якщо замислитися, виглядає не такою вже й веселою...

Де ж відпрацьовується система контролю в Росії? Де, в якому регіоні, в якому місті крутяться великі гроші, гадати і не треба. Звичайно ж, у Москві. Тому найбільша цифровізація і, відповідно, найбільш пильне стеження за народонаселенням – тут. До того ж почала формуватися ця система задовго до пандемії.

У березні 2019 року з'явилися повідомлення, що Департамент інформаційних технологій (ДІТ) Москви вже 4 роки закуповує геоаналітику, яка базується на даних, наданих мобільними операторами зв'язку (відомості про переміщення містян за рухом їхніх сім-карт). І це допомагає удосконалювати транспортні потоки та інфраструктуру. При цьому аналітики запевняли, що обробляються не персональні, а «обезличенные статистические данные людей».

Але вже у липні минулого року з'являється ціла серія статей в різних виданнях про те, що москвичі, по суті, є об'єктами всеохопного стеження: в чому допомагають не тільки мобільні оператори, але і камери фото- і відеофіксації, єдина транспортна карта «Тройка», дані від операторів громадського Wi-Fi у транспорті (зокрема метро). Розповідав про це не хто-небудь, а віцемер Максим Ліксутов, який відповідає за транспортний комплекс. Він теж запевняв, що це потрібно для вдосконалення інфраструктури і що дані «обезличенные». Однак фахівці у тому ж матеріалі (та й найпростіша логіка поза ним) говорять про інше: достатньо співвіднести кілька показників, джерел інформації, «реперных точек», щоб будь-яка знеособленість зникла.

Цікаво, що порція таких публікацій з'явилася у липні 2019 року – в Москві якраз почав визрівати масовий протест проти недопущення опозиційних кандидатів на вибори у Мосміськдуму. Не виключено, що подібна інформація спеціально була вкинута, щоб показати потенційним учасникам протесту, що вони «под колпаком».

Той протест придушили. Півтора десятка його учасників засудили, в тому числі, і до реальних строків. І от вже на початку 2020 року (у світі вже почалася хода COVID-19, але до РФ офіційно він ще не дійшов) московська мерія приступила до нового етапу залякування містян, заявивши, що тепер на мітингах і громадських акціях використовуватиметься система розпізнавання облич. До московських судів надійшли кілька позовів з вимогою заборонити її. Однак все той же ДІТ Москви відповів, що ніякого порушення законів немає, і позови були відкинуті.

А вже коли до РФ, в тому числі і до Москви, прийшов «режим нерабочих дней», різноманітні заходи стеження (див. вище) почали широко використовуватися і вже не «обезличено». Ще наприкінці березня було заявлено, що влада Москви відслідковуватиме дотримання режиму самоізоляції за допомогою системи розпізнавання облич на базі технології NtechLab (російська компанія, що має кілька співвласників, у тому числі «Ростех», та зареєстрована на Кіпрі).

Цікаво, що у цьому та інших подібних матеріалах модними є посилання на багатий досвід Китаю в цій сфері. При цьому про співпрацю з ним якось не йдеться. А тема ця є багатою та цікавою, на якій слід зупинитися.

НАОЧНИЙ ПРИКЛАД «РЕПРЕССИВНОЙ ЦИФРОВИЗАЦИИ»

У вересні 2018 року міжнародна неурядова організація Human Rights Watch опублікувала доповідь з епідеміологічною назвою, у звичних наразі термінах: ""Викорінення ідеологічних вірусів". Китайська кампанія репресій проти мусульман Сіньцзяну». Серед іншого в ній розповідалося про китайську систему відеоспостереження, засновану на штучному інтелекті.

Через десять днів з'явився докладний розбір ситуації (з елементами репортажу) на порталі Meduza. У російськомовному інформполі він і сьогодні залишається найбільш повним джерелом інформації про ситуацію у Сіньцзян-Уйгурському автономному окрузі загалом, про те, до чого в принципі може призвести масове відеоспостереження за громадянами.

HRW взагалі не стала зупинятися на компаніях КНР, які забезпечили цю провінцію відповідною технікою. Meduza назвала лише одну китайську компанію – CEIEC. Але вона не є найбільшою. І в «цифровизации» Сіньцзян-Уйгурського округу брала участь не лише однозначно державна CEIEC.

Вважається, що найбільшими компаніями у світі, які встановлюють відеоспостереження, є Hikvision і Dahua. Справді, Hikvision Digital Technology і Zhejiang Dahua Technology має безліч філій по всьому світу. До речі, з 2018 року Hikvision присутня в Україні, зокрема – у Києві («Як будували монополію «Hikvision» (China Electronics Technology)».

Широко представлені обидві компанії і в демократичних країнах. Причому це, в основному, не викликає ні в кого ніяких занепокоєнь. Окрім США та Австралії. У жовтні 2019 року уряд Сполучених Штатів наклав на Hikvision і Dahua санкції. Це обґрунтовувалося порушеннями прав людини у Сіньцзяні, а також міркуваннями безпеки (особливо у випадку з Hikvision). Але багатьом простіше було пояснити це торговельною війною США з Китаєм або просто поганим характером Трампа.

Ну, а Австралія - з огляду на своє геополітичне становище, регіональну близькість до Китаю та його зон впливу - взагалі відчуває занепокоєння з приводу «китайського фактору». Зокрема, вона звернула увагу на присутність на її вулицях «розумної техніки» з недемократичної країни, «найбільш серйозним прикладом була камера Hikvision, виявлена на одному з найсекретніших об'єктів оборони Австралії, на військовій базі РАФ» у передмісті Аделаїди – Единбурзі. Але це не лишк авіабаза Австралійських повітряних сил, а також центр військової розвідки, спостереження та радіоелектронної боротьби.

Обидві компанії присутні в РФ. Dahua має філію в Росії з офісом у Москві (є також філії у Казахстані та Узбекистані). А Hikvision, що працює в Росії з 2008 року, взагалі має там дуже розгалужену структуру і цілу мережу офісів – у Москві, Петербурзі, Казані, Ростові-на-Дону, Самарі, Єкатеринбурзі, Новосибірську, Владивостоці, а також загальнофедеральну систему технічної підтримки та гарантійного обслуговування. При цьому сферою діяльності компанії вказується ринок систем безпеки, особливо рекламуються системи, призначені для відеоспостереження в квартирі, будинку і на заміській ділянці, а також «розумний дім».

Дуже схоже, що звідкись звідси виростатимуть «передовые российские технологии» Нейронету та інших «нетов». Щось подібне вже бувало. Думається, буде і у подальшому.

ЗАГАДКОВИЙ «МОСКОВСКИЙ ОФИС» КОМПАНІЇ CEIEC

Окремий і дуже цікавий випадок – компанія CEIEC. Якщо Hikvision і Dahua мають змішані форми власності, тобто контролюються китайською владою у тому числі і опосередковано, то з CEIEC ситуація інша. Абревіатура розшифровується як China National Electronics Import & Export Corporation. У самопрезентації компанія прямо говорить про те, що є державною, пов'язана з силовими структурами та оборонною промисловістю КНР. А також «є близьким партнером багатьох іноземних урядів, військових відомств і департаментів безпеки».

Тому тут коло партнерів є якісно іншим, ніж у описаних раніше компаній. Пройдемося по ньому. Дуже тісні контакти з країнами Латинської Америки, насамперед з Еквадором (тут відразу дві філії і, як кажуть, співпраця допомогла значно знизити злочинність у країні), а також Аргентиною, Мексикою, Перу, Болівією, Венесуелою, Кубою. Партнери в Африці - Алжир, Єгипет, Ефіопія, Танзанія, Ангола. Партнери в Азії – Саудівська Аравія, ОАЕ, Пакистан, Лаос, Шрі-Ланка, М'янма. Загалом, країни переважно, скажімо так, не дуже демократичні.

Ну і - замикаючи коло – Європа. Як справедливо зазначено ще у тексті Meduz'и, тут у CEIEC лише одна країна-партнер – Росія, де є офіс. У Казахстані ж є навіть філія під власним ім'ям – CEIEC Kazakhstan Branch. Цікаво, що Киргизстан при цьому не вказаний. Хоча, як повідомлялося, контракт з МВС Киргизії про розробку та встановлення для МВС Киргизії системи розпізнавання облич був підписаний ще більше року тому.

Особливо цікавими є «візитні картки» двох офісів CEIEC – у Москві та Нур-Султані (Астані).

Зверніть увагу, мейл вказаний один і той самий. Ну, припустимо, так зроблено для економії. Але дивимося на телефони. У CEIEC Kazakhstan Branch надано нур-султанський (астанинський) номер телефону, що природно і відповідає «візитці». А от у московського офісу – телефон знову ж таки казахстанський, причому мобільний (оператор Dalacom або PathWord). Дивимося адреси. З казахстанським офісом знову все нормально, природно – будинок офісного типу. З московською адресою знову проблема. Якщо вірити Google-Maps, Москва, б-р Ген. Карбишева, будинок 7, корпус 7 – це небагата п'ятиповерхова хрущовка у багатому районі Хорошево-Мневники за 3 км від знаменитого «Аквариума» ГРУ (це я без жодного натяку, просто для територіальної прив'язки). Спасибі Гуглу, можна навіть заглянути у вікно зазначеної квартири №4, тобто, вибачте – офісу великого китайського інвестора в РФ.

Що ж, я відправив в обидва офіси (мають один загальний мейл) два подібні листи з проханням відповісти на кілька невинних економічних запитань: з ким, з якими відомствами та/або регіонами в країні перебування співпрацюєте; в якій сфері (окрім відеоспостереження, CEIEC займається будівельним бізнесом); які фінансові показники співпраці з країною перебування. Потім зателефонував на обидва номери. В реакції з двох офісів на моє звернення була одна загальна якість – здивування: «Звідки ви взяли наш телефон?». Чому я сильно здивувався – нагадаю, що ці номери вказані у відкритому джерелі, на сайті компанії, в якості контактних. (Схоже, що досі ніхто з російських, казахстанських, киргизьких та інших журналістів на ці контактні номери не телефонував).

А от в іншому реакція принципово різниться. За номером CEIEC Kazakhstan Branch відповіла реальна співробітниця, представилася, назвала своє ім'я, переадресувала запит керівництву. Три-чотири робочих дні, звичайних для подібних запитів, минули. Поки чекаю на відповідь...

Щодо номеру телефона «московского офиса», який чомусь є казахстанською мобілкою, відповів чоловік з деяким східним акцентом. Він не захотів представитися (точніше – не мав права), сказав, що не має повноважень для відповіді (чому ж телефон особи, яка не має таких повноважень, вказаний як контактний?) і «должен получить согласие от штаба» (якого - російського? казахстанського?). Подвійно дивно – навіщо ж було ставити цього аноніма, ймовірно, офіцера, в незручне становище, розголошуючи його телефон як співробітника call-центру.

Так я отримав персональне підтвердження висновків спецслужб (зокрема, країн Балтії – про їхні щорічні доповіді про загрози безпеки писав раніше) про закритість китайських структур, у тому числі економічних. Можна зрозуміти, що CEIEC – особлива контора. Але все одно – її московський офіс виглядає ну дуже вже дивно, загадково. Мабуть, це пояснюється особливими формами співробітництва CEIEC з російською стороною у сфері відеоспостереження та розпізнавання облич тощо...

Тому відповідь на запитання – чи загрожує Росії «цифровий концтабір» – я би дав чітку – так.

Але і демократичні країни не можуть почуватися у безпеці. Добре було б, якби вони наслідували приклад США і Австралії, і були у цьому питанні трохи обережнішими, уважнішими.

Олег Кудрін, Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-