Українські казки мовою бразильського простолюддя

Цей переклад має свою передісторію. Вона пов’язана з визначною українською письменницею, літературознавцем, перекладачкою Вірою Вовк, яка з 1949 року живе й невтомно творить і трудиться в далекому від наших країв Ріо-де-Жанейро. Тривалий час Віра Остапівна була професоркою Університету Святої Урсули. Серед вдячних її слухачів був і майбутній бразильський народний поет Клавдіо Арагао, якого тоді Віра Вовк й познайомила зі світом українських казок.

Його життя, особливо в дитинстві та юності, було далеким від казковості. Сім’я Клавдіо – з посушливого й бідного північного сходу Бразилії. Втікаючи від злиднів і голоду, юнак разом з мамою і сестрою після довгої, виснажливої дороги на драбинястому возі потрапили до Ріо-де Жанейро, в їхній тогочасній уяві – до бразильського Ельдорадо. Але й там у прибульців не бракувало важких випробувань і митарств. Вони спочатку «зачепилися» за передмістя, потім оселилися у бідняцьких міських нетрях – фавелах – з їхньою вбогістю й сотнями тисяч безробітних. Сім’я Арагао тривалий час жила в крайній нужді. На щастя, Клавдіо вдалося знайти роботу в одному з ресторанів.

А ще він був спраглий до знань, до поетичної творчості, що й привело його до Університету Святої Урсули. Клавдіо не мав середньої освіти і тому не міг стати студентом. Університетський професор Жуніто Брандао зробив для юнака виняток: прийняв його без середньошкільного диплому як слухача лекцій. Тоді й познайомився Клавдіо з Вірою Вовк, популярною в університеті викладачкою. Її він вразив не тільки своїм голодом до літератури, зокрема, до поезії, а й таким фактом, який багато говорить про його тонку, чутливу до людських болів душу: на одне з Різдвяних свят бідний слухач університету купив для дітей сиротинця 150 іграшкових авто і стільки ж лялечок.

Скінчивши університетські студії, Клавдіо продовжував заробляти на прожиття роботою в ресторані, а водночас займатися і літературною працею. Про нього заговорили, як про народного поета. У Бразилії – культ футболу. Захоплюючись, як і більшість бразильців, цією грою, Клавдіо Арагао присвятив футбольній тематиці, зокрема всенародно популярним бразильським командам, цілий ряд своїх книжок.

Втім, тематичні уподобання літератора доволі широкі. Він, зокрема, досліджував нонконформізм у творчості Тараса Шевченка. І це було свідченням того, який глибокий вплив справила на поета Віра Вовк.

І от у травні минулого року він попросився до неї на розмову. Як виявилося, Клавдіо Арагао загорівся ідеєю перекласти на мову бразильського простолюддя українські народні казки, здійснити. зокрема, поетичний переспів тих казок, які подарувала йому свого часу українка, професорка університету, де він студіювався.

Після згаданої розмови Клавдіо попросив Віру Вовк написати передмову до видання казок з України. Віра Остапівна не могла не дати на це згоду. Хіба могли бути в неї які-небудь застереження щодо того, аби бразильські діти читали українські казки і довідувалися з них, що десь далеко в заокеанській країні живуть такі чарівні істоти, як Царівна-жаба, Пан Коцький, Коза-Дереза, Солом’яний бичок…

Приведемо кілька рядків з цієї передмови (вона відкриває збірник перекладів українських народних казок Клавдіо Арагао, а також вийшла у щойно надісланій в Україну черговій книжечці Віри Вовк «Час рікою пливе»): «Персонажі казок наче б поскидали свій звичний вишиваний одяг і вінки з барвистими стьожками та повдягалися в незвичне плаття, але не для дефіляди на самбодромі Сапукаї серед міста, а для карнавалу на горбах Ріо-де-Жанейро, серед убогих жителів фавелі, босих вуличників, що спраглі довідатися про той барвистий світ уяви, де добрі й відважні є нагороджені, а лихі покарані, принаймні щипом рака, як у казці про горду Козу-Дерезу. Уявляю собі, як ті вуличники будуть сміятися з дурних панянок, що, намагаючись робити такі дива, як Царівна-Жаба, висипають рештки поживи до своїх рукавів, щоб у танці захляпати ними інших танцюристів!»

Віра Вовк назвала свою передмову «Українські народні казки в карнавальному костюмі». Вона рада тому, що долучилась до виховання, збагачення знаннями такого талановитого учня, нині популярного поета, який так небайдужий до землі її пращурів і так захопився чарівним світом українських казок, що опоетизував їх народною мовою рідної для нього Бразилії. Обоє вони – і українська письменниця, і бразильський поет – мріють про те, щоб світ наш був якомога кращим, а життя в ньому – щасливішим. І, насамперед, життя в дорогих їхнім серцям Україні і Бразилії.

«В окрузі казок все є можливим, – підсумовує своє переднє слово Віра Вовк. – Народні казки вимагають справедливості й щастя, що історія століттями відмовляла українському народові. Треба просити долі, щоб життя всюди перетворювалося в казку, диктовану фантазією забутих і скривджених».

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства