Як Ердоган домовлявся з Путіним про припинення вогню
У ніч з 5 на 6 березня в сирійській провінції Ідліб почав діяти режим припинення вогню, який учора в Москві узгодили президенти Туреччини й Росії Ердоган і Путін. Окрім цього, за результатами майже шестигодинних перемовин у російській столиці домовилися про відведення військ та створення коридора безпеки, а також спільне патрулювання по стратегічно важливій трасі М4, що з’єднує Алеппо та Латакію. Припинення вогню, розведення військ та спільні патрулювання – безперечно, дієві інструменти для деескалації будь-якого конфлікту, але за однієї умови, – сторони повинні їх дотримуватися.
ХВИЛЯ НАПРУЖЕННЯ ДОКОТИЛАСЯ ДО ПАРЛАМЕНТУ
Дата проведення зустрічі, 5 березня, була визначена майже одразу після чергового, безпрецедентного за кількістю загиблих турецьких військових, загострення у ніч з 27 на 28 лютого. Президент Ердоган ініціював зустріч на своїй території, запрошуючи на неї, окрім президента РФ, лідерів Франції та Німеччини. У Москві ж такий формат не сприйняли, тому згодом, після телефонних перемовин турецького та російського лідерів, місце зустрічі перемістилося до Москви. Як зауважив президент Ердоган, таким чином було враховано зайнятість президента Путіна, який нині працює над конституційними поправками. Ці слова були не лише частиною дипломатичного протоколу, а й спрямовувалися на аудиторію всередині Туреччини, де ідея їхати до Москви не у всіх викликала захоплення.
Активніше за всіх виступали опозиційні сили. Перепалки між представниками правлячої Партії справедливості та розвитку й опозиційної Республіканської народної партії досягли свого апогею в середу, 4 березня, коли сталася бійка під час закритого засідання парламенту, на якому обговорювали сирійське питання. Депутат від опозиції Енгін Озкоч, який порадив із парламентської трибуни – які запитання ставити президенту Путіну в Москві (зокрема про те, навіщо той вбив турецьких військових, атакував їх після повідомлення місця розташування турецьких підрозділів, стріляв по військових медичних машинах), а також прискіпливо розібрав лексичний зміст деяких слів із виступів президента, наразився не лише на словесну, а й фізичну «критику» політичних опонентів. Чи то підтримувати, чи то розбороняти депутатів зібралася вся сесійна зала. В результаті проти Озкоча, якого колеги вивели із зали, почали розслідування за «образи на адресу президента», а від імені президента було подано позов на відшкодування моральних збитків на 1 мільйон турецьких лір (близько 165 тисяч доларів США).
ТИСЯЧІ МІГРАНТІВ: ВИМУШЕНИЙ КРОК ЧИ ДІЄВИЙ АРГУМЕНТ
У своєму вступному слові перед зустріччю в Москві президент Ердоган вказав, що до неї прикута увага всього світу. Не перебільшив. Після загострення ситуації в Ідлібі Анкара розпочала широкомасштабну кампанію «телефонної» дипломатії та нескінченну низку візитів офіційних осіб. Таку щільність контактів на найвищому рівні, на рівні міністерств, зокрема МЗС та Міноборони, одразу й не пригадати.
Якщо торік реакція країн ЄС на початок Туреччиною операції «Джерело миру» в Ідлібі була далека від позитивної, то цього разу, з початком операції «Весняний щит», рівень європейського схвалення хай і не був абсолютним, але у рази вищим. У Вашингтоні ж, який після початку операції «Джерело миру» розкритикував дії Анкари та погрожував санкціями, цього разу висловили Туреччині свою підтримку.
Вочевидь, «аргументом переконання» для ЄС стали тисячі мігрантів, що рухалися до кордонів із Грецією й Болгарією, з великою надією потрапити до Євросоюзу через відкриті Анкарою КПП.
Після початку реалізації Ердоганом заяв про намір відкрити кордон для біженців, у країнах ЄС спробували домовитися про зустріч на найвищому рівні та вирішення питання звичним способом. До Стамбула на розмову приїхав прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов. Одна із запропонованих ним ініціатив – не робити різких кроків (на той час у результаті дій грецьких правоохоронців уже були жертви серед біженців) та зустрітися для обговорення міграційної кризи. Але турецький президент цього разу був непохитним – відмовився як від зустрічі, так і вірити обіцянкам фінансової підтримки, емоційно наголосивши на тому, що фінансування від ЄС за міграційною угодою від 2016 року надходить не адресно і не у повному обсязі.
На момент початку переговорів у Москві територію Туреччини вже покинули 137 тисяч біженців і їхнє число досі зростає. Європа відгородилася колючим дротом, в Анкарі пообіцяли, що тисячі перетворяться на мільйони, зокрема якщо не вдасться домовитися про деескалацію конфлікту й нові 1,5 мільйона сирійців, що перемістилися до кордону з Туреччиною в результаті останніх подій в Ідлібі, не зможуть повернутися додому.
Загалом ця криза, яку критики нинішньої турецької влади називають не інакше як шантажем, назрівала не один рік. З усіх можливих трибун президент Ердоган розповідав про майже 4 мільйони мігрантів та більше 40 млрд доларів із бюджету, витрачені на їх утримання. Дієвих кроків, яких очікували в Анкарі, в ЄС робити не поспішали, натомість всередині країни через міграційний «тягар» зростало невдоволення населення, яке воліє, аби отримані державою податки витрачали на будівництво шкіл та лікарень, а не на утримання таборів біженців. Не те, щоб турецький народ не готовий допомагати, – готовий і допомагає, але і в цьому, як і в будь-якому іншому питанні, є межа.
ІНФОРМПРОСТІР: ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ВІД ПЕРЕНАВАНТАЖЕННЯ
Сирійське питання у турецьких ЗМІ останніми днями було на піку медійного висвітлення (коронавірус – навіть не в порівняння). Експерти годинами в прямому ефірі обговорювали, якими є наслідки ледь не прямого протистояння Росії та Туреччини в Сирії, чи вдасться домовитися у Москві, на які поступки готові йти сторони чи не готові взагалі. Кожне повідомлення про загибель турецьких військових викликало нову хвилю обговорення, невдоволення, а часто ненависті, особливо у соцмережах. Останні вибухали ледь не за кожної новини із Сирії. Пік припав на вечір 27-го лютого, коли в Ідлібі загинули 33 турецькі військові. На деякий час Twitter, Facebook, İnstagram, Youtube взагалі припинили роботу. Інтернет-провайдери, або не пояснюючи причини, або вказуючи на технічні моменти, попередили про «тимчасові незручності».
Такого негативу на адресу Москви й кремлівського керівництва не було з часів кризи, яка виникла після збиття російського літака у листопаді 2015 року. Які лиш припущення ескалації Росією конфлікту в Сирії не висували – від помсти за збиття літака й вбивство посла Карлова до впливу на РФ третіх країн та теорії глобальних змов.
Відзначився і російський Sputnik, опублікувавши статтю про турецьку провінцію Хатай, яка після Першої світової війни була передана Туреччині після звернення останньої до Ліги націй. Вихід матеріалу під назвою «Вкрадена провінція: чому Франція передала Туреччині частину Сирії 80 років тому» дивним чином збігся з загостренням ситуації в Сирії.
Перед кожним закордонним візитом президент Туреччини збирає пресконференцію в анкаринському аеропорту, на якій окреслює цілі поїздки, відповідає на питання журналістів. Цього разу пресконференцію не проводили, так само як і не було традиційної сесії «запитання-відповіді» після вчорашньої пресконференції за результатами зустрічі в Москві. Без пояснень причини.
ПРОБАЧ, АЛЕ НЕ ПРОЩАВАЙ
Вчора свої вітання до турецького президента в Москві Володимир Путін почав із висловлення співчуття щодо загибелі турецьких військових. Не забувши нагадати, що втрати понесла і сирійська сторона, та запевнити, що місця дислокації турецьких військових не були відомі нікому, в тому числі представникам збройних формувань режиму Асада. Логічно щодо останніх. Адже обмін даними про розміщення сил відбувається на рівні Міноборони Туреччини та РФ, із режимом Асада Анкара такого контакту не має.
Єдність у думках та заявах обох лідерів була в тому, що ситуація в Сирії не повинна впливати на двосторонні відносини. Президент Ердоган навіть запросив російського колегу на цьогорічне відзначення 100-річчя встановлення дипломатичних відносин між країнами.
Приблизно так само люб’язно у питаннях двосторонніх відносин спілкувалися президенти в кінці жовтня минулого року в Сочі, коли підписали меморандум про взаєморозуміння, окремі пункти якого були подібними до тих, які узгодили після вчорашніх перемовин. Йшлося тоді й про спільні патрулювання, й про відведення, щоправда – прив’язка на місцевості була здебільшого до турецько-сирійського кордону (Анкара домагалася створення 32-кілометрової зони безпеки). А от 120-годинний режим припинення вогню на той момент уже діяв і оголошення пунктів меморандуму збігалося не з його початком, а із завершенням.
З часу зустрічі в Сочі минуло приблизно чотири місяці, нові домовленості виставили нові цілі та дедлайни. На пресконференції, поміж інших тез і оголошення домовленостей, президент Ердоган зауважив, що Туреччина залишає за собою право відповісти своїми силами на будь-які напади з боку сирійського режиму. Досвід попередніх домовленостей з Москвою дається взнаки.
Ольга Будник, Анкара
