“Історична” помста Путіна Польщі

“Історична” помста Путіна Польщі

Укрінформ
Велич Росії будується на міфах “непереможного” і “незаплямованого” СРСР, а той, хто розвінчує ці міфи, є ворогом номер один путінського режиму. 

Коли весь західний світ поринав у приємну святкову атмосферу католицького Різдва, Росія вирішила вкинути “бомбу” в європейський інформаційний простір, де на першій лінії ураження опинилася Польща. Російський лідер Володимир Путін із притаманною йому нахабністю й агресивністю заліз у не таке вже й далеке, але добре задокументоване і підтверджене фактами минуле Європи, перевернувши там все з ніг на голову. Варто розібратися, чому Путін ініціював цю, здається, доволі безперспективну гру, на що він розраховує і чому саме зараз?

МАНІПУЛЯЦІЯ КРЕМЛЯ: ЖЕРТВУ ЗРОБИТИ АГРЕСОРОМ, АГРЕСОРА - ВИЗВОЛИТЕЛЕМ

З легкістю безвідповідального бешкетника першу жертву Другої світової війни - Другу Річ Посполиту – російський лідер зробив агресором, а СРСР із співучасника разом із Гітлером поділу Східної Європи, а за фактом такого ж агресора проти Польщі, – визволителем і миротворцем.

Відомо не від сьогодні, що у гібридній війні, яку Путін веде проти України та Заходу, одним із основних фронтів є історична політика. З минулого російська пропагандистська машина маніпулятивно висмикує факти, а дуже часто - придумані міфи, ліплячи з них фейкову реальність, яка вигідна Москві, але дуже мало має, або й зовсім не має нічого спільного з дійсністю. Загалом це все відбувається для підтримки “бойового духу” всередині Росії. Утім, за кордоном ця махрова пропаганда Кремля також викликає значне занепокоєння.

Відштовхуючись від тези “у кожного своя правда”, Москва намагається нав’язати альтернативну версію причинно-наслідкових зв’язків, що призвели до Другої світової війни, відбілюючи Сталіна і його злочинну тоталітарну систему першої половини XX століття. І дарма, що сталінські злочини засуджували попередники Путіна – Борис Єльцин, Михайло Горбачов чи ще раніше і Микита Хрущов. Єльцин на початку 90-х років вибачався за розстріли польських офіцерів у Катині, а зараз таке годі навіть уявити з вуст Путіна. Навіть навпаки – цілком можна собі уявити, що знайдуться у російських владних кабінетах ті, хто виправдовуватиме ці розстріли. І це, як пишуть незалежні російські ЗМІ, вже починає відбуватися на низовому рівні, служачи виправданню політики “ефективного кризового менеджера” Йосипа Віссаріоновича.

2020 рік є знаковим з огляду на ряд круглих дат, які важливі для зміцнення національного міфу Росії про величність і месіанство СРСР, або ж які розвінчують міф про непереможність російського духу. Йдеться про 75-річчя визволення концтабору в Освенцимі, завершення Другої світової війни, а також одну з ключових дат в історії Польщі XX століття – 100-річчя Варшавської битви, або “дива над Віслою” - як ще по-іншому в Польщі називають розгром більшовицьких військ поблизу польської столиці військами Юзефа Пілсудського спільно з армією УНР на чолі з генералом Михайлом Омеляновичем-Павленком.

АХІЛЕССОВА ПЯТА ПУТІНА

Кращий захист – це напад. Саме за цією формулою намагається діяти Кремль, який усвідомлює, що в 75-ту річницю завершення Другої світової війни на міжнародній арені знову розгорнеться дискусія про відповідальність за її розв’язання та її сучасні наслідки для Європи та світу. Без сумніву, ахіллесовою п’ятою Путіна у цій грі є таємний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, за яким СРСР/Росія не така безгрішна країна, як би це хотілося показати у Кремлі. Погодьмося, складно ж одного з агресорів, який окупував частину незалежної країни, називати визволителем. Та й сам факт визволення з-під гітлерівської окупації змінився для народів східної Європи комуністичним поневоленням, про що активно говорять, наприклад у тій же Польщі. Саме Польщу Путін обрав основною жертвою своєї нової “історичної” офензиви. І це не дивно, зважаючи на характер відносин між країнами упродовж останньої декади. Польські лідери востаннє бачилися віч-на-віч ще в далекому 2009 році, після Смоленської катастрофи у квітні 2010 року відносини і зовсім зіпсувалися. Польща віддавна підкреслює, що період з 1945 по 1989 для країни був епохою радянського комуністичного поневолення, і так насправді - цивілізаційного занепаду й економічної стагнації, наслідки якої, у порівнянні із західною Європою, країна відчуває й досі. Крім того, Польща сьогодні на міжнародній арені чи не найактивніше з усіх країн ЄС підтримує європейські санкції проти Росії за окупацію Криму й агресію на сході України, є основним союзником України в Європі з протидії Nord Stream 2 і сама вже задекларувала повну відмову від російського газу з 2023 року. Ну і важливим “історичним” подразником в цьому році буде вже згадана вище Варшавська битва, 100-річчя якої у Польщі відзначатиметься на державному рівні в серпні цього року. Володар кремлівських веж, без сумніву, не може пробачити Польщі і те, що торік у вересні його не було запрошено до Варшави на заходи з приводу 80-річчя початку Другої світової війни, що викликало різку реакцію офіційної Москви. У Польщі тоді натякали, що агресору зразків 1939 і 2014 років навряд чи є місце серед країн, які йому протидіяли. У Москві ще тоді, очевидно, вирішили не пробачати цього Варшаві.

ОСНОВНА МІШЕНЬ РОСІЇ

Путін вирішив не чекати до початку 2020 року, нанісши удар першим вже у другій половині грудня, напередодні Різдвяних свят. Ставка була зрозумілою: атакувавши інформаційно у період свят, Путін отримує перевагу, адже час на реакцію іншої сторони буде тривалішим. Крім того, часу на розкачування майже немає: першою датою, навколо якої розпочнеться історично-геополітична баталія, буде 75-річчя визволення гітлерівського концтабору Освенцим наприкінці січня. Кремль вже подбав про те, щоб провести альтернативні, а по факту - конкурентні до польських, урочисті з визволення нацистського концтабору, які відбудуться в Ізраїлі. І Путін, поряд з ізраїльським президентом, там має бути основним спікером. Зрозуміло, що така формула не задовольняє Польщу, яка намагається схилити Ізраїль не робити Путіна основним героєм на цьому заході. Варшава небезпідставно підозрює, що президент Росії знову використає цей міжнародний майданчик, аби інформаційно вдарити по Польщі, наприклад, знову звинувативши її в антисемітизмі.

Росія вдало грає на суперечках між країнами, а тема “польського антисемітизму” не з’явилася на рівному місті, а є спробою, як кажуть у Польщі, - “розігріти стару котлету” – використати напругу у відносинах Польщі й Ізраїлю, яка виникла в 2018 році, коли польський парламент прийняв зміни до закону про Інститут національної пам’яті, що не сподобалися Єрусалиму. Тоді під тиском США і того ж Ізраїлю Варшава відмовилася від суперечливих положень про кримінальне переслідування усіх, зокрема іноземців, хто приписує Польщі й полякам злочини третього рейху, але ж певний осад залишився. І хоча проблему було швидко розв’язано, Росія зараз намагається скаламутити воду, аби ярлик “поляків-антисемітів” підняти на поверхню. Для цього треба було знайти “сакральну жертву” серед поляків, і Росія її знайшла. До цього часу навряд чи хтось у широких міжнародних колах чув про довоєнного посла Польщі в Німеччині Юзефа Ліпського. А Путін зробив це прізвище відомим на весь світ, декілька разів згадавши його під час своїх публічних виступів. З усією пролетарською ненавистю він називав польського дипломата Другої Речі Посполитої “сволотою” й “антисемітською свинею”. У своїх промовах він звинуватив Ліпського у тому, що той був прихильником ідеї Гітлера переселити євреїв на Мадагаскар, всебічно схвалював його антисемітську політику і навіть нібито пообіцяв йому пам’ятник у Варшаві. І це, як впевнений президент Росії, має бути переконливим доказом в антисемітизмі поляків. Зрозуміло, що з цим “аргументом” Путін зібрався до Єрусалима наприкінці січня. І дарма, що слова президента РФ про Ліпського, які спираються на одну архівну нотатку розмови Гітлера з цим польським дипломатом, є маніпуляцією чистої води. Навіть єврейські організації Польщі назвали слова Путіна про посла Ліпського скандальними і вирваними з контексту. Насправді є свідчення, що цей дипломат ще перед війною допомагав євреям, які зазнавали утисків у гітлерівській Німеччині.

Але в очах Путіна Польща була ще більшим грішником. Вона скористалася слабодухістю Великої Британії та Франції, які в 1938 році погодилися на Мюнхенську змову щодо дезінтеграції Чехословаччини, і захопила Заользьку область цієї країни, де компактно проживали етнічні поляки. Анексія і справді була, але на відміну від тієї ж Росії, яка не хоче співпрацювати з Польщею у питаннях передачі архівних документів щодо Катині, влада демократичної Польщі вибачилася за це перед Чехією.

У своїх передноворічних виступах Путін також наголошував, що СРСР насправді не напав на Польщу у вересні 1939 року, а просто ввів туди свої війська, оскільки країну було дезінтегровано, а влада не контролювала ситуацію у країні. У цьому місці слід зауважити, що ці аргументи дуже схожі до тих, які російська влада використовувала перед анексією Криму.

Польська влада була приголомшена одкровеннями Путіна і їй, з поправкою на свята, знадобилося трохи часу, аби відреагувати належним чином. Щоправда, відразу відреагував МЗС Польщі, який спочатку оприлюднив заяву, що риторика Путіна – пропаганда епохи сталінізму, а потім “на килим” до зовнішньополітичного відомства був викликаний посол РФ Андрєєв. Важку артилерію після кількаденних нарад Польща підтягнула перед Новим роком, коли на брифінгу для ЗМІ виступив прем’єр Матеуш Моравецький. У своїй заяві він зробив доволі великий екскурс в історію з метою ретельно роз’яснити, що призвело до початку війни. Польський прем’єр також висловив припущення, що причини такої агресивної риторики Росії слід шукати не в минулому, а в нинішніх невдачах Росії на зовнішньополітичній арені. Зокрема, йдеться про невдалу спробу повного підпорядкування Білорусі, чергове продовження санкцій ЄС за анексію Криму, поразку на переговорах у “нормандському форматі“, ускладнення з реалізацією проєкту Nord Stream 2, а також відсторонення російських спортсменів на чотири роки від міжнародних змагань у зв’язку з допінг-скандалом. Складно не погодитися з цим переліком. Але тим не менше, очевидно що це нічого не змінює: загнаний у кут звір є ще більш небезпечним. У Польщі переконані, що це був лише перший етап дій Росії проти Польщі в історичній площині. Без сумніву, другий буде наприкінці січня, а далі – перед річницею завершення війни у травні.

Очевидно, що випади проти Польщі не є лише банальним проявом помсти Путіна за незапрошення на 80-річчя початку війни до Варшави і не розраховані лише на росіян. Ці дії мають під собою доволі продуманий геополітичний план. Зокрема, він розрахований на те, щоб максимально послабити Польщу в середині ЄС та НАТО, ізолювати її, аби на її голос не зважали, особливо у справах, що стосуються Росії. Штучно створений імідж антисемітської і русофобської Польщі може допомогти випхати Варшаву на маргінес міжнародних політичних процесів у Європі. Відтак на думку Польщі не зважатимуть у Брюсселі чи інших впливових столицях при прийнятті рішень, які можуть цікавити Москву.

Наразі Москва, атакуючи в історичному плані Варшаву, не досягла значних результатів. Ба навіть більше: Німеччина, США, Франція, Україна вустами послів цих країн у Польщі підкреслили, що повністю солідаризуються з Польщею, а посол ФРН навіть підкреслив, що СРСР був таким же агресором проти Польщі, як і гітлерівська Німеччина. Але ж Росія грає підступно і на тривалу перспективу, а тому потрібно залишатися пильними. Польська влада це добре розуміє, а тому готується до тривалої позиційної боротьби з Кремлем на інформаційному фронті.

Юрій Банахевич, Варшава

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-