Форум вільної Росії мріє стати Установчими зборами

Погостювавши разок у курортному, сонячному, червневому Тракаї, Форум вільної Росії повернувся до Вільнюса. Литовська столиця зустріла осінньою хмарністю і частим дощем. Під стать погоді були частенько і тези багатьох спікерів – сумна констатація відступу демократії у світі. На цьому фоні найбільшими оптимістами видавалися литовські гості вільнюського Форуму, депутати Сейму та європарламентарі.

ВІДСТУП ДЕМОКРАТІЇ ВІДРАЗУ НА ДЕКІЛЬКОХ ФРОНТАХ

Причини такого настрою цілком очевидні. Якщо раніше в розмовах про необхідність і можливість домовлятися з Путіним виконував соло Дональд Трамп, то тепер він виступає в цьому жанрі в дуеті з Франсуа Макроном. Інтерв'ю французького президента, що вийшло у The Economist за два дні до початку Форуму, справді справило велике враження. Починаючи з заголовка про мозок НАТО, що відмирає, і закінчуючи закликом відновити широке співробітництво з Росією. Колишній двічі прем'єр-міністр Литви, а з весни цього року європарламентар Адрюс Кубілюс назвав таку позицію «макронізмом», підкреслюючи цим, що це не випадковий тактичний зигзаг у мисленні політика, а стратегема, яка захопила його невідмираючий мозок.

Логіку такого підходу на перший погляд важко зрозуміти. Адже Росія, Кремль останнім часом показово вправляються у тому, як би ще продемонструвати наплювацьке ставлення до міжнародного права: тривала «справа ЮКОСа»; війна в Грузії, війна в Україні, збитий рейс МН-17; отруєння Литвиненка, спроба отруєння Скрипалів. Ну які ще потрібні підтвердження небезпеки, токсичності цієї країни?

На жаль, є й інші міркування. У світі, в Європі збільшується тривожність з приводу зростаючої другої супердержави світу – Китаю. Країни недемократичної, тому не в усьому передбачуваної. І от – увага! – відбувається логічний переворот. До Китаю апріорі ставляться як до країни – «чорної скриньки», до якої безглуздо підходити з європейськими мірками.

До Росії ж раніше ставлення було іншим – як до країни європейської культури, яка вже нібито стала на шлях демократичного розвитку, але звернула з нього. Попередня версія була в тому, щоб сприяти її поверненню на цей шлях.

Але приклад Макрона показує, що кремлівська пропагандистська теза про винятковість якоїсь-там «русской цивилизации», до якої не можна підходити за загальною міркою, в чомусь, на жаль, вже спрацювала. І до її антидемократичних вивихів деякі готові ставитися також поблажливо, як і у випадку з «китайською цивілізацією». Це до того ж множиться на іншу тезу-шантаж Кремля: дружіть з нами, такими, якими ми є, або ми підемо на тісне партнерство з Китаєм.

Гаррі Каспаров, зробивши історичний екскурс, вказав і на іншу проблему. На його думку, в умовах глобалізації гібридна війна, яку проводить Кремль, багато в чому виявляється більш ефективною, ніж за часів СРСР, протистояння Заходу і Сходу.

Чому? Та тому що недемократичні режими зараз стали невід'ємною частиною світової економіки. Дві третини населення Землі — недемократичні країни. Поняття «Заходу» в таких умовах розмивається.

У часи «холодної війни» занадто тісне співробітництво західних діячів, бізнесменів і політиків зі «Сходом» могли сприйняти за зраду, тому часто воно було неможливим. Сьогодні ж це звичайна, нормальна практика, яку обмежують лише деякі санкції (які до того ж іноді вдається обходити у різний спосіб). Інший негативний наслідок того ж явища – «експорт корупції», здійснюваний Росією в демократичні країни, що видно хоча б на прикладі Nord Stream-2.

Німецький журналіст Борис Райтшустер, який «відповідає» на Форумі за Німеччину, запропонував свій погляд на скандальні підсумки виборів 27 жовтня у колишній НДР-івській землі Тюрінгія. Про них зазвичай говорять так: «Ліва партія» (колишні комуністи) отримала близько 31% голосів. На другому місці «Альтернатива для Німеччини» – 23,4%, на третьому – ХДС з 21,8% голосів. Райтшустер ж підкреслює, що вперше в історії дві радикальні партії, та ще й ті, що безпосередньо співпрацюють з Кремлем, отримали на виборах у Німеччині більше половини голосів. І це, з одного боку, свідчить про небезпечно високий рівень впливу Москви, а з іншого – про те, що до 30-річного ювілею падіння Берлінської стіни (VIII Форум проходив якраз тими днями, коли він відзначався – 9-10 жовтня) об'єднана Німеччина по-справжньому єдиною не стала. Відмінність східних і західних земель дуже велика. Як пояснює Райтшустер, між західними німцями і французами, між західними німцями і бельгійцями відмінностей і зараз менше, ніж між західними та східними німцями.

ІСТОРИЧНИЙ ОПТИМІЗМ ЄВРОПАРЛАМЕНТАРЯ КУБІЛЮСА

Втім, не все так погано. Як вже говорилося, за історичний оптимізм на VIII Форумі вільної Росії відповідали литовські політики.

І тут продовжимо думку Андрюса Кубілюса, який розповів про те, якими є шанси протистояння на європейській арені політиці «макронізму». Підстави для оптимізму дають, скажімо, вибори до Європейського парламенту, які відбувалися в травні цього року. Вони не підтвердили тривожні очікування, які панували напередодні.

Кубілюс підкреслив, що взагалі не потрібно констатувати якісь негативні тренди, а наполегливо працювати, протиставляючи їм свої напрацювання, зустрічні рухи. Так, на його думку, сьогодні Захід, Євросоюз може й має зайнятися розробкою чіткої стратегії щодо Росії. Причому тут потрібна не лише відповідь на прямі, поточні виклики, такі як захист від агресії, але і більш глибокий підхід, стратегічний погляд. І тут найважливішим завданням має стати допомога у формуванні поясу успішних держав навколо Росії – України, Молдови, Грузії. Їхнє становлення і швидкий економічний розвиток істотно вплинули би і на ситуацію в РФ.

Щодо Росії, то тут в жодному разі не можна піддаватися на оповідки про особливу недемократичну «русскую цивилизацию». «Ми віримо, що рано чи пізно і Росія повернеться на європейський демократичний шлях розвитку», – підкреслює Кубілюс.

За його словами, в Європарламенті зараз йдуть дискусії з приводу конкретних заходів у цьому напрямку. Приміром, обговорюються можливості встановлення більш тісних контактів між Європою і демократичною Росією, яка протистоїть кремлівському режиму. У планах, скажімо, є проведення «Форуму друзів європейської Росії». Також, на думку литовського політика, потрібно робити більш тісними зв'язки між Євросоюзом і країнами «Східного партнерства», насамперед орієнтованими на подальший демократичний транзит – тими ж Україною, Грузією, Молдовою, оскільки їхній голос теж не завжди чують досить чітко.

Усе це, на думку Андрюса Кубілюса, має протистояти просуванню концепції «макронізму», включення путінської Росії в об'ємне співробітництво з Євросоюзом для колективного протистояння зростаючому Китаю.

Цікавим також був виступ депутата Сейму і члена ПАРЄ Емануеліса Зінгеріса. Насамперед він поскаржився, як йому непросто стало в ПАРЄ після повернення туди російської делегації. Ну, уявіть собі, доводиться сидіти між Зюгановим та Жириновським. «Просто хоч прізвище міняй через це!», – скаржиться Зінгеріс.

Від смішного до трагічного. Литовський політик згадав, як до Вільнюса незадовго до смерті приїжджав Борис Нємцов, який думав тоді над тим, чи не попросити політичного притулку в Литві. І тоді ж, поділився Зінгеріс, Нємцов похмуро сказав: «Він мене вб'є», не уточнюючи, хто мається на увазі під займенником «він».

І ще – депутат згадав 1996 рік і ту російську делегацію, що приїжджала в ПАРЄ. В ній тоді був авторитетний російський правозахисник Сергій Адамович Ковальов. Зараз таке важко уявити...

ВІД «РОЗУМНОГО ГОЛОСУВАННЯ» – ДО «РОЗУМНОЇ ОПОЗИЦІЇ»

Найгарячіші суперечки на Форумі були при обговоренні поточної обстановки в Росії, коли літні акції протесту видохлися і опозиційна хвиля знову відринула. І тут, мабуть, концептуально найважливішим моментом була критика навальненського «розумного голосування» (ставка на виборах усіх рівнів на кандидата, який має найбільші шанси перемогти ставленика влади, незалежно від політичних поглядів передбачуваного опонента – нехай хоч сталініст від КПРФ). Андрій Ілларіонов запропонував перейти від тактики «розумного голосування» до розробки комплексної стратегії і тактики «розумної опозиції».

А от Каспаров у критиці «розумного голосування» пішов набагато далі, зробивши заяви практично програмні. Він взагалі сказав, що Навальний, його Фонд боротьби з корупцією, подібно партії «Яблуко», – опозиція для Кремля комфортна, цілком зручна. А на заперечення-нагадування – яким піддаються гонінням останнім часом ФБК і «штаби Навального» по всій Росії – відповів, що це теж частина кремлівської тактики. Їм потрібно дещо послабити Навального і його команду. Але повністю розгромити цю структуру вони не хочуть, хоча могли б. «Сьогодні, якщо в Росії щось існує і працює, то тільки з дозволу Кремля», – нагадав Каспаров.

Така жорстка позиція призвела до того, що цього разу людей, близьких до Навального, на Форумі взагалі не було...

В іншому ж представництво політиків, активістів різних поглядів було на Форумі найширшим (практично – протопарламент, і в цьому сенсі показовим є жарт Каспарова про те, що коли Форум вільної Росії зможе нарешті повернутися на Батьківщину, він буде називатися по-іншому – «Установчі збори»). Від лівих демократів до націоналістів, від прихильників єдиної ліберальної Росії до регіоналістів, федералістів і прихильників розпаду Росії на окремі держави (серед яких – представники національних рухів, які часто змушені жити в еміграції – через жорстке переслідування людей з їх поглядами в Росії). Варто також зазначити, що пропорція політемігрантів і учасників, які приїжджають з Росії, зберігається приблизно на одному рівні – 1 до 2.

Тому існування Форуму безцінне. Майданчик для вільного, нецензурованого обговорення проблем Росії. Значення його зросло також після обрання постійного комітету Форуму (до речі, він буде переобраний на наступному IX Форумі у травні 2020 року як завжди у Вільнюсі). Але і ті, хто не увійшов до комітету, можуть відчутно впливати на його політичну діяльність шляхом участь у робочих групах за різними напрямками: після закриття Форуму люди допізна засиділися у вільнюському офісі ФСР.

Але з цілей ближнього прицілу потрібно сказати про чергове поповнення на Форумі санкційного «Списку Путіна». Це насамперед 45 фігурантів у категорії «Праворазрушители» – до неї внесли співробітників силових відомств, прокурорів і суддів, які брали участь у винесенні вироків і веденні слідчих дій щодо фігурантів сфабрикованої «Московської справи».

У розділ «Исполнители» додали трьох осіб, серед яких дві дуже помітні фігури – міністр внутрішніх справ РФ Володимир Колокольцев і полковник Росгвардії, а у минулому – командир українського «Беркута» Сергій Кусюк.

В групу «пропагандисты» внесли дизайнера Артемія Лебедєва, перекладача фільмів Дмитра Пучкова (Гобліна), кінорежисера, телеведучого Тиграна Кеосаяна, до речі, чоловіка очильниці Russia Today Маргарити Симоньян (про сімейне не варто було б говорити, якби ця пара не сварганила за бюджетний кошт пропагандистську кінокомедію «Крымский мост. Сделано с любовью», яка провалилася в прокаті).

Також традиційно важлива історія – просвітництво. Марат Гельман, скажімо, зібрав спеціальну секцію про сучасну російську літературу, на завершення якої звернувся до спікерів за практичною порадою: якщо людину заарештували і посадили на 30 днів, то що їй взяти почитати із сучасного?.. А колишній ленінградський-петербурзький журналіст і депутат Лєнсовєта Дмитро Запольський, який емігрував до Гельсінкі, представив свою нову книгу. Називається вона «Путинбург» і докладно, на прикладах і з яскравими деталями показує, як під керівництвом Путіна і під крилом Собчака у Ленінграді-Петербурзі складалася модель гангстерсько-відкатного капіталізму. Саме ця матриця після зльоту ВВП стала основою усієї російської державності.

«ПЕРВЫЙ КАНАЛ» ЗАПРОПОНУВАВ РІЗАТИ УЧАСНИКІВ ФОРУМУ

Чи не вперше протягом останнього часу на Форумі вільної Росії не було окремої дискусійної панелі, присвяченої Україні. І, навпаки, на цьому Форумі так само, як на минулому, була окрема дискусія, присвячена Білорусі.

Так відбувається насамперед через те, що над білоруським суверенітетом згущуються хмари. На 8 грудня заплановано підписання договору про поглиблену інтеграцію Російської Федерації та Республіки Білорусь. При цьому ні російська влада, ні білоруська так і не показують громадськості документи інтеграційного пакета з 31 «дорожньої карти». І це, звичайно ж, не може не хвилювати. Назва дискусійної секції звучала відповідно: «Беларусь – Россия: перспективы и угрозы интеграции».

Російський аналітик Андрій Окара висловив думку, що оскільки для Лукашенка суверенітет Білорусі – головна гарантія добробуту, здоров'я і навіть життя його та його сім'ї, то наразі найнадійніший захисник цього суверенітету – саме досвідчений, виверткий президент Білорусі, який зробить усе, щоб документально оформлена інтеграція не стала реальною, остаточною.

Литовський політолог і депутат Сейму Лаурінас Кащюнас з цим не погоджувався. Він зазначив, що Лукашенко більше не має можливості балансувати між Сходом і Заходом, що було його багаторічною практикою. На його думку, «Лукашенко вже на Сході», а значить – гарантом білоруського суверенітету може бути (якщо зможе) лише один суб'єкт – білоруський народ.

Ну а запрошені білоруські експерти, політики Анатолій Лебедько і Володимир Мацкевич твердо заявили, що білоруси не допустять аншлюсу їхньої держави – ні за кримським варіантом, ні за австрійським. За їхніми словами, опитування свідчать: жителі країни в переважній більшості не хочуть втрати державності. А у разі якихось насильницьких дій з боку Москви опір буде настільки великим, що ціна виявиться занадто високою для Росії.

Втім, це все – приблизні міркування. А багато що проясниться вже зовсім скоро – 8 грудня.

Щодо України, то тут ситуація дещо інша. Таке враження, що після переформатування влади в нашій країні і помітної поляризації поглядів організатори Форуму вважають за краще витримати паузу, щоб обговорення не виглядало втручанням в українські справи. Тому Україну більшою мірою презентували яскраві спікери з нашої країни – Олег Сенцов і Айдер Муждабаєв (погляди яких в Україні добре відомі, а от росіянам було корисно ознайомитися з ними безпосередньо, обличчя в обличчя).

Щодо проблисків української теми в інших дискусійних секціях, то тут часто звучала жорстка критика економічної політики президента Порошенка, який, на думку аналітиків, за п'ять років не зумів створити сприятливі умови для ведення бізнесу та залучення інвестицій.

З приводу нової команди висловлюються обережні надії, що їй нарешті вдасться досягти відчутних результатів в економічній сфері. Щодо мирних переговорів з Росією, то тут українське керівництво закликають бути вкрай обережним і не дуже розраховувати на договороздатність Кремля.

Ну і наостанок – кілька слів про висвітлення, точніше затемнення роботи ФСР російською медіаобслугою Кремля. Нічого незвичайного, звичайний брудний «полив». Хіба що – без куражу. От, наприклад, розповідається, як людина, «которая шла рядом с Айдером Муждабаевым», нібито зламала камеру НТВ. Дивно і непереконливо. Раніше, бувало, вдавалося спровокувати повноцінний скандал з докладною розкладкою «хто є ху», тепер же – лише дрібне розпливчасто анекдотичне формулювання «участник Форума, шедший рядом с Айдером Муждабаевым».

Хіба що зірка програми «Время» з «Первого канала» відзначилася. Натужний жартівник Кирило Клеймьонов у фіналі свого сюжету про ФСР вирулив на «расчленителей Росии» і завершив усе неприкритою погрозою "расчленителям" з області катувальної, каральної медицини: «Может, поэтому из гуманных соображений проверить всех этих фантазеров  (учасників Форуму, – ред.) у соответствующих специалистов – медицинских, я имею в виду. И в случае чего, подлечить для их же блага, так сказать, не дожидаясь перитонита».

Так це ж обрізана цитата з фільму «Покровські ворота»: «Резать к чёртовой матери, не дожидаясь перитонитов!».

Це ви що, учасників Форуму різати пропонуєте? Дивак ви, Кирило, і жарти у вас дивні.

Олег Кудрін, Рига