Українська казка ожила в Манхеттені

У південній частині Манхеттена, що є хіба найповажнішою складовою міста Нью-Йорк, в околиці, яка має назву “Східне Село”, в один з недавніх вечорів відбулася неабияка культурна подія – театральна інсценізація за східноєвропейським фольклором “Баба Яга” з людськими персонажами, фантазією, розмовляючими рослинами і тваринами, міфічними і дійсними, та навіть брамою, що говорила. П'єса звучала англійською мовою з повними модерними адаптаціями, але в ній був представлений не Нью-Йорк, а наша Гуцульщина. Костюми, музика, озвучення, оформлення були бездоганними, виконаними на високому професійному рівні завдяки жертовності добрих людей.

Виконавцями ролей стали американські студенти від 9 до 12 класів. Частина з них були також не тільки американцями українського походження, а й із самої України. Це було помітним, бо їхня англійська мова відрізнялася від мови тут народжених відносним акцентом, характерним для емігранта. Фактично актори були різного етнічного походження – українського, латиноамериканського, африканського, китайського, а також різних  рас.

Основа казки – перемога добра над злом, у цьому випадку української дівчини Калини над Бабою Ягою. Режисером, а також автором сценарію була в США народжена американка українського походження.

На завершення програми студентський хор під проводом українського диригента відспівав чотири пісні, три українські та одну американську під гучні оплески публіки. Особливо імпонуючим був солоспів молодої американки латиноамериканського походження, яка виконала пісню “Виростеш ти, сину” українською мовою, але з акцентом. Насамкінець прозвучала пісня Володимира Івасюка “Червона Рута”. Співали всі, навіть глядачі, а на закінчення директор школи, теж американець українського походження, подякував усім.

Різноманітність мовна і вигляду глядачів спектаклю засадничо віддзеркалювало виконавців. Це були незаангажовані театрально студенти,  батьки студентів, представники української громади,  духовенство. Розмовляли перед представленням і після різними мовами, на різні теми. Це був дійсний Нью-Йорк у мікрокосмі, прекрасна мозаїка еміграційної різноманітності.

Це диво відбувалося у приміщенні Академії Святого Юра у Нью-Йорку. Фактично Академія сьогодні – це свого роду анахронізм, який існує всупереч реаліям, але уможливлений жертовністю, зокрема, отців і сестер Чину Святого Василія Великого та української громади великого Нью-Йорка разом з її інституціями  та меценатами. Чимало приватних освітніх інституцій закриваються сьогодні через фінансові неспроможності, але Академія щороку хоч трішки зростає як кількістю студентів, так і освітнім вивінуванням. Парадокс, де українці дають собі раду, зберігаючи свої інституції, коли інші етнічні групи не спроможні та піддаються.

Творили цей навчальний заклад післявоєнні емігранти з благородним наміром забезпечити потребу християнського релігійного та українського національного виховання. При цьому головну роль відіграли отці та сестри, монахи і монахині ЧСВВ, які відзначилися своїми освітянськими здібностями.  Спершу влаштували початкову школу від садочка до восьмого класу, а згодом і академію. Наступна хвиля емігрантів далеко слабше оцінила потребу національного і релігійного виховання – за деякими виїмками. Можливо, тому, що звикли думати, що освіта має бути їм дарована, а християнське виховання забезпечить власний дім і церква. На жаль, школу від садочка до восьмого класу не вдалося зберегти вже у ХХІ столітті, але Академія працює до сьогоднішнього дня.

Академія, одначе, перейшла відродження через, можна сказати, трансформацію задля того,  щоби зберегтися. Вона почала надавати стипендії, зокрема, найбільш потребуючим студентам-емігрантам та шукати меценатів у громаді. Оформлено навіть окрему Фундацію для допомоги. Активно включилася у це діло місцева українська кредитова кооперативна спілка “Самопоміч”. Сьогодні в Академії навчається більше неукраїнців, ніж українців, але християнський та український дух в ній зберігся.

Академія стала не тільки кузнею християнської католицької та загальної освіти, а й також засобом поширення відомостей про Україну і її народ. Сьогодні молоді люди різного етнічного походження і різної расової приналежності вивчають у ній український католицький обряд, традиції, історію та культуру українського народу разом з математикою, біологією, хімією, фізикою, кібернетикою та англійською мовою, світовою і американською  літературою та історією. Молоді люди різних рас беруть участь у відзначенні великих релігійних і національних американських та українських свят, марширують з транспарантами в походах у пам’ять Голодомору, в  поминальних відправах, а також на фестивалях української музики. І це роблять з великим ентузіазмом та різноманітним акцентом. Кращого, як кажуть в Україні, піару для української освіти не можна навіть собі уявити. А все це сталося, немов у казці, тому, що школа  і її прихильники боролась за своє існування.

Академія не тільки вповні акредитована як навчальний заклад держаними органами освіти штату Нью-Йорк, а майже усі її випускники  продовжують студії в різних американських університетах. Залишається за ними не тільки великий багаж здобутої освіти,  а й також і втілена християнська етика і мораль, і, здається мені, добра пам'ять про Україну та українців.

От казка, яка є приємною і несподіваною дійсністю.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства