Brexit: авантюра перетворюється на хаос

Brexit: авантюра перетворюється на хаос

Аналітика
Укрінформ
Тереза Мей піде, але це мало що дасть. Мільйонний марш і 6 мільйонів підписів тих, хто хоче нового референдуму, можливо, відкриють нову перспективу для Британії.

Що ж, вже стає очевидним: Brexit мав на меті зробити слабшою Європу, але насправді своє значення в світі втрачає сама Велика Британія. Стало зрозуміло – в означені терміни країна з ЄС не вийде, а тому – знову актуальними стають найбільш неочікувані сценарії. Фактично – ми спостерігаємо за великою політичною драмою: окремого політика та цілої країни.

Якщо ворог не здається – його…?

Отже, 21 березня голова британського уряду Тереза Мей визнала, що 29 березня реалізувати вихід із співдружності не вдасться, а тому вона направила відповідне прохання до голови Європейської ради Дональда Туска про відтермінування «розлучення» до 30 червня. Водночас, прем'єр-міністр зазначила, що ні про які нові референдуми та довші терміни не йдеться, а відповідальність переклала на парламентаріїв: «Я дуже сподіваюся, що законодавці знайдуть спосіб підтримати договір, який я уклала з ЄС. Договір, який відповідає підсумкам референдуму і є найкращим, про який можна було домовитися».

У Брюсселі на ці заяви та плани відреагували спокійно, найбільш точною в оцінці виявилася канцлерка Німеччини Ангела Меркель, що зазначила: «Звичайно, відносини вже не будуть такими, як тоді, коли Британія була частиною ЄС, але двері для тісної співпраці та дружби залишаються з нашого боку широко відкритими». Сам же пан Туск дав зрозуміти, що його влаштовує будь-яка дата, аби тільки вона влаштовувала Лондон та була схвалена країнами ЄС. І отут проявилися цікаві моменти: так, наприклад Австрія, Італія та Чехія висловилися за довгий термін, а Словаччина – тільки за короткий. І було 22 березня ухвалено компромісне рішення: якщо британська Палата громад схвалює угоду, то термін буде подовжено до 22 травня, якщо ні – 12 квітня – і все. Мей була змушена на ці умови погодитися.

Щоб оцінити якого масштабу зазнала оця криза, наведемо два факти: британське міністерство оборони на випадок виходу без угоди створило спеціальний штаб-бункер (!), що може керувати розгортанням військ після Brexit, а от згідно із опитуваннями у зв’язку із політичною ситуацією майже 40% мешканців королівства відчувають безпорадність, гнів та хвилювання, а 17% взагалі – перебувають у стані стресу, ще 12% - стикнулися із проблемами сну. Так що, очевидно: відсутність рішення може вибухнути зсередини британського суспільства.

Ознакою готовності до прямої дії і став безпрецедентний мільйонний марш вулицями Лондона та мітинг біля стін парламенту, де громадяни недвозначно натякнули – треба провести новий референдум про вихід, це й зробить усі процедури остаточно легітимними. Центральними політичними фігурами такого підходу є опозиціонери – зокрема, мер Лондона, лейборист Садік Хан заявив наступне: «Деякі стверджують, що нове громадське голосування викличе подальше розділення. Я не згоден - це можливість, якої ми відчайдушно потребуємо, щоб вирішити розбіжності, яких стало тільки більше після (проведеного в 2016 році. - Ред.) референдуму». І цей виступ був би рядовим, якщо б не був проголошений перед майже мільйоном осіб, що вийшли на вулиці. І не рахуватися із такої силою – просто безглуздо.

Одразу після мітингу в інтернеті була складена петиція про другий референдум, що на сьогодні долає нову психологічну «планку» в шість мільйонів (!) підписантів реально за чотири доби її існування.

Хто вже ділить «шкуру»?

Паралельно виникла нова загроза: нібито, значна частина Кабінету міністрів, що є прихильниками виходу з ЄС висунула ультиматум Мей – настав час йти, враховуючи падіння авторитету та все ж таки особисту неспроможність голови уряду домовитися із депутатами. Серед невдоволених провідну роль грали заступник Мей Девід Лідінгтон та міністр охорони навколишнього середовища Майкл Гоув, що й вважалися головними претендентами на посаду Мей. Звісно, мали прибічників «заколотники» і серед депутатів. На тлі цих пліток, з’явилися й протилежні, також вагомі думки – про те, що якраз саме зараз і не час змінювати голову уряду. На підтримку Мей висловилися міністри фінансів Філіпп Хаммонд та міністр праці Ембер Радд. Задля прояснення ситуації у неділю пані прем’єр зібрала у себе в резиденції впливових соратників по Консервативній партії, де окрім названих міністрів були присутні колишній міністр закордонних справ Борис Джонсон та лідери Консервативної партії Брендон Льюїс та Даміан Грін. Після перемовин містер Лідінгтон відкрито відмовився від ідеї зміни Мей, але – тільки особисто, заявивши про «не на часі змінювати капітана корабля».

Втім, відповідь на ці маневри прийшла із парламенту недвозначна: 26 березня депутати 329 голосами ухвалили рішення, яким наділили себе більшими повноваженнями щодо розгляду питання Brexit, а саме – можливостями оголосити про проведення нового референдуму, вироблення нової позиції щодо митних відносин із ЄС та взагалі – відкликання заяви про вихід з ЄС. Фактично, цим були перекреслені і без того слабкі надії на голосування за угоду про вихід в редакції Терези Мей, а чотири члени уряду – в ранзі заступників міністрів – одразу пішли у відставку, демонструючи солідарність саме із парламентом. 27-го ж березня, виступаючи перед однопартійцями Мей, пообіцяла піти з посади – одразу ж після здійснення виходу з ЄС, тобто – все ж таки без точної оголошеної дати. Варто констатувати: доля Brexit – стане ще більш драматичнішою та непередбачуваною.

Як швидко та самостійно все втратити

Ми вже звертали увагу, що нинішня криза навколо виходу Британії з ЄС – це як особиста, так й загальнонаціональна драма. Особиста – для Терези Мей, що взагалі погодилася влітку 2016 року на посаду голови уряду, аби використати для себе цю історичну можливість – стати тою особою, що виведе країну із співдружності, тобто із гарантованим місцем в підручниках історії.

Склалося ж навпаки. І тому що у Мей виявилися більш радикальні суперники, наприклад той самий Борис Джонсон, і тому що – сама ідея Brexit виявилася жодним чином не об’єднуючою для британського суспільства, а навпаки – такою, що поляризує погляди людей.

Тереза Мей, Борис Джонсон
Тереза Мей, Борис Джонсон

Чому так сталося? Справа, по-перше, саме в ірраціональності ідеї виходу Британії із ЄС. Вона нічого не додавала країні, а от питань та викликів поставила багато. І – виявилося – що всі ці виклики витримати країна не в змозі. Фактично дійшло до того, що саме Британія, що мала метою повернення суб’єктності в політиці та економіці, зараз втрачає її остаточно. Адже, навіть маленька Словаччина може диктувати зараз умови ядерній країні: що от ні, шановні, ми погоджуємося тільки на ваш швидкий вихід – і все. Це докорінна зміна відносин на континенті, коли континент дійсно відчув себе тим самим суб’єктом та відіграє самостійну та виключну роль у визначенні європейського порядку денного, не зважаючи на ніякі впливи – чи з Вашингтону, чи з Москви. І це – головний висновок та перемога ЄС в цьому протистоянні, для нього Brexit став перемогою єдності, а наслідки – далеко не такими критичними, як вважалося та бажалося б комусь.

А от що тепер буде робити британська еліта? Всі ці ідеї щодо нового референдуму, чи довгого відтермінування виходу, нового митного союзу чи – взагалі – залишення у лавах ЄС – зрозумілі, але потрібна з’явитися команда, що зможе поїхати в Брюссель та інші європейські столиці та довести, що оці нові ідеї – дійсно кращі для усіх та на них треба погодитися. Чи бачимо ми такі фігури та лідера серед них? Звісно, вся помітили нову активність містера Бориса Джонсона, який навіть змінив свою епатажну зачіску. Але, відверто, це все виглядає вже як політиканство, а не політика.

А тому країна чекатиме відставки Терези Мей, відтермінованого виходу за умовами ЄС (поки що це 22 травня, але – можливо, ще підуть назустріч), та – дострокових виборів у Великій Британії, результат яких не візьметься спрогнозувати ніхто. І якщо на них переможе опозиція в особі Лейбористської та Шотландської національної партій увесь світ може стати свідком дійсно принципових змін. Ці політсили були проти Brexit із самого початку, а тому – цілком можуть оформити оці вже майже шість мільйонів підписів за скасування виходу у реальний новий референдум, де маятник піде на їх бік та народ виправить свою помилку 2016 року.

Кінець-кінцем, стало очевидним – Brexit як був оманливою авантюрою, так нею і залишився. А от спроможність британської еліти та суспільства визнати це – і може стати шансом на початок повернення Британії до свого особливого та заслуженого статусу великої країни. Такої, що може виправити помилки та йти упевнено вперед.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ)

P.S. Коли матеріал був готовий, надійшло повідомлення, що Палата громад Великої Британії проголосувала проти всіх 8 (!) альтернативних варіантів Brexit, запропонованих різними партіями і політичними групами. Депутати не підтримали ані «Brexit без угоди», ані варіант «Норвегія +», що передбачає збереження членства в єдиному європейському ринку, ані пропозицію щодо відмови від виходу з ЄС... Палата планує продовжити пошуки прийнятного для більшості варіанту Brexit у понеділок.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-