Європейська армія: не реально і не потрібно, і ЄС, і Україні

Європейська армія: не реально і не потрібно, і ЄС, і Україні

Аналітика
Укрінформ
«Армія ЄС» невідомо як співіснуватиме з НАТО, розсварить ЄС і погіршить оборонні перспективи України

Днями президент Франції Еммануель Макрон, а за ним і канцлер Німеччини Ангела Меркель, підняли з глибин політичних дебатів у Європі донедавна маргінальну ідею про створення єдиної європейської армії. Жорсткі та певною мірою пафосні заяви французького лідера, підкріплені не менш епічним виступом Меркель у Європарламенті, стали відповіддю на нещодавні заяви президента США Дональда Трампа про націоналізм і «збиткові» альянси, за які Штати не хочуть платити. У відповідь на заяву Макрона, Трамп не на жарт розлютився і присвятив Франції аж чотири твіти, в яких розкритикував Макрона, нагадав йому про низькі рейтинги, а також поскаржився на те, що Франція проводить несправедливу щодо США торговельну політику. Насамкінець, Трамп пригрозив Парижу імпортними митами.

Словесна перепалка між США та франко-німецьким тандемом у ЄС віддзеркалює не так проблему особистих стосунків лідерів, як протистояння смислів та ідеології. Дональд Трамп як представник правих націонал-популістів, не сприймає Меркель і Макрона за рівних собі політичних лідерів, адже бачить в них те саме, що так ненавидить у себе в Вашингтоні: стару ліберальну бюрократію, яка, на його переконання, завела Сполучені Штати на помилковий шлях і забирає у американців робочі місця і цілі сектори економіки. А для європейців Трамп – типовий фрік, представник маргінальних націонал-популістських сил, яких вони зневажають у себе в Європі і вважають радше «клоунами», аніж серйозними політичними гравцями, здатними вивести країну з кризи та долати глобальні проблеми.

Президент Франції Еммануель Макрон і президент США Дональд Трамп
Президент Франції Еммануель Макрон і президент США Дональд Трамп

Ідея створення єдиної європейської армії – це частина цього трансатлантичного ідеолого-політичного протистояння. Вона зародилася ще на початку 2000-х років, якщо не раніше. Але до цього моменту - лишалася маргінальною, адже потреби у власних Збройних силах у ЄС не було. Європа жила під парасолькою безпеки Сполучених Штатів у межах НАТО. Крах Радянського Союзу в 1991 році та спроби переосмислити роль НАТО після цього ненадовго піднімали цю ідею у публічний простір, але її швидко забули, адже альянс цілком відповідав потребам європейців у галузі безпеки та оборони. До того ж, чимало країн і до сьогодні виступають проти створення єдиної армії з політичних, фінансових або військових причин.

Спроба Еммануеля Макрона форсувати це питання має винятково символічний характер, а реальна реалізація цієї ідеї сумнівна з погляду внутрішніх політичних тенденцій у ЄС. Розбудова власних Збройних сил у Європі вимагає щонайменше реформування ЄС перед тим, як переходити до цього етапу, а тут у Брюсселя є серйозні складнощі: різні плани реформ, спротив окремих держав, боротьба за цілісність Єврозони, піднесення націонал-популістів і євроскептиків. Можна сказати ще й так: без реформування ЄС про створення єдиної армії годі й говорити, адже без подолання внутрішньої інституційної кризи Євросоюзу створювати нову силову структуру, яка за своєю сутністю має призвести до ще глибшої євроінтеграції країн-членів, не видається можливим. Окремі групи країн ЄС, такі як Польща, Угорщина, Румунія, країни Балтії, Італія і Греція, чути не хочуть про посилення євроінтеграції і наднаціональних структур – Єврокомісії та Європарламенту. А створення цілої армії, яка також візьме під контроль національні Збройні сили – це для них повний абсурд, який вони за жодних обставин не підтримають.

Президент Польщі Анджей Дуда та прем'єр Угорщини Віктор Орбан
Президент Польщі Анджей Дуда та прем'єр Угорщини Віктор Орбан

Отже, створення армії ЄС стане загрозою цілісності Союзу. Адже це питання вже стало об`єктом ідеологічної боротьби між традиційними ліберальними елітами, які виступають за посилення євроінтеграції, і правими націонал-популістами та консерваторами, які вимагають повернення широких повноважень національним урядам і парламентам. І першим, нагадаю ще раз, проти цього виступатиме східноєвропейський блок на чолі з Угорщиною і Польщею, які уже зараз позиціонують себе як альтернативний ідеолого-політичний центр Європи з власною інституційною платформою у вигляді моделі «неліберальної демократії». Армія ЄС стане для них черговою лінією протистояння з Брюсселем, це розхитуватиме конструкцію ще більше, чим і скористається та ж Росія, щоб послабити ЄС і роздробити його.

Проти армії ЄС виступить і південно-європейський блок, для якого набагато важливішим питанням є міграційна криза. Італія, Іспанія, Греція і Мальта намагаються добитися від Брюсселя остаточного рішення по мігрантах і скасування квотного плану розподілення біженців у Європі. Їх цілком влаштовують військово-морські операції НАТО у Середземному морі, спрямовані на стримування потоків біженців. Хоча Італія та Іспанія підписали у червні цього року пакт про оборонний союз, їхній погляд на створення армії ЄС є дещо «урізаним» від повної версії. Вони підтримують створення єдиних європейських структур, які б займалися тим, чим не займається НАТО: кібербезпека, захист кордонів ЄС тощо. Але коли мова заходить про єдину європейську армію – їхня позиція доволі хитка.

До того ж, створення армії ЄС – це той ще головний біль у фінансовому плані. Кожна країна-член НАТО вже має власні бюджети щодо різноманітних програм і проектів у межах НАТО. Франція виділяє до бюджету НАТО $ 58 млрд. щорічно, це 2,3% ВВП. Німеччина віддає щорічно $ 44 млрд. (1,2% ВВП), Італія - $ 29 млрд. (1,7% ВВП). Видатки США на НАТО сягають $ 720 млрд. (це 0,35% ВВП). Якщо створювати армію ЄС, необхідно переглядати ці бюджети, адже європейські країни не потягнуть фінансово дві військово-політичні структури одразу. А перегляд бюджету НАТО – це прямий виклик США і шлях до розвалу Альянсу, чого в Європі аж ніяк не хочуть. Навпаки: за всі роки існування НАТО військовий бюджет організації лише зростав, а Європа збільшувала видатки на ці програми. Навіть якщо запустити процес перегляду бюджетів НАТО на користь армії ЄС, це може затягнутися років на 10-20, враховуючи численні розбіжності серед країн-членів, у тому числі політичні. Якщо навіть Франція, Німеччина, Іспанія чи Італія готові будуть виділяти на це гроші, то менші або слабші економічно країни – Румунія, Угорщина, Нідерланди, Бельгія, Греція – не захочуть нести додаткові фінансові витрати за рахунок урізання соціальних виплат чи підвищення податків і цін на пальне, газ або підняття комунальних тарифів. Їх цілком влаштовує НАТО.

З військового погляду, створення армії ЄС паралельно з існуванням НАТО створить неабиякі складнощі у випадку реального конфлікту. Дві військово-політичні структури, які по-різному приймають рішення і підпорядковуються різним командним центрам – це катастрофа з погляду військового планування операцій і адекватного реагування на безпекові і гуманітарні виклики. Крім того, європейцям буде складно забрати техніку НАТО, яка фінансується зі спільного бюджету. А це означає, що їм необхідно буде розбудовувати власну авіацію, кораблі, супутники, важку техніку, що забере ще більше грошей з національних бюджетів.

З погляду зовнішньополітичної діяльності створення армії ЄС серйозно вдарить по активності Союзу закордоном. Проти цього виступлять Сполучені Штати, і це ще більше загострить протистояння між Брюсселем і Вашингтоном, що у свою чергу призведе до паралічу всередині НАТО. Крім того, створення такої армії відволікатиме увагу ЄС від інших, більш актуальних, зовнішньополітичних викликів: зокрема, ситуації в Україні, нестабільності на Близькому Сході, міграційній кризі у Північній Африці, мілітаризації Південно-Східної Азії і району Червоного моря тощо. Чи готові європейські еліти поринути у вир, вірогідно, безперспективної боротьби за свою армію замість урегулювання більш нагальних проблем на внутрішньому та зовнішньому фронтах? Питання риторичне.

Для України питання армії ЄС – шкідливе, адже воно відволікає увагу європейців від проблеми Криму та Донбасу. До того ж, оскільки Україна зацікавлена у збереженні цілісності ЄС, на санкціях якого тримається позиція Києва, поглиблення внутрішньо-європейських суперечок і напруженість між Вашингтоном і Брюсселем є невигідним, а у перспективі навіть небезпечним у контексті протистояння з РФ.

Отже, навіщо Макрон підняв питання армії ЄС? Його заява засвідчила тенденцію, яка почала проявлятися з приходом Дональда Трампа до влади у Білому Домі: Європа прагне дрейфувати подалі від Сполучених Штатів. В умовах кризи глобального лідерства і підриву довіри до США, Європа почала переосмислювати свою роль у світі та схилятися до позбавлення від одностороннього домінування Штатів убік багатополярності та створення ЄС як окремого центру впливу у новому світовому порядку. А щодо, власне, армії ЄС… Схоже, це така собі невдала ідеологема, яку Макрон намагається просувати, позиціонуючи саме себе як нового лідера Європи.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики та глобальної безпеки та Іраклій Джанашия, експерт з питань національної безпеки та оборони Українського Інституту Майбутнього для Укрінформу

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-