Світ ще не знав таких провалів російських спецслужб. Звідки такі “успіхи”?

Світ ще не знав таких провалів російських спецслужб. Звідки такі “успіхи”?

Аналітика
1130
Ukrinform
З приходом до найвищої влади у Кремлі представників спецслужб фактично зник цивільний контроль над їхньою діяльністю

Увесь світ так голосно сміється з російських горе-диверсантів та горе-шпигунів, що міністр з питань безпеки Великої Британії Бен Воллес навіть змушений був сьогодні публічно застерігати Захід від недооцінки кремлівських спецслужб. Справді, жало у кобри ще не вирвано.

Сьогодні група журналістів-розслідувачів Bellingcat оприлюднила подробиці справи Скрипалів, включно зі справжнім прізвищем “Алєксандра Пєтрова” (насправді – Олександр Мішкін). Другого, після “Руслана Боширова” (насправді – Анатолій Чепіга), співробітника військової розвідки (ГРУ) Росії, яких підозрюють у спробі отруєння батька і доньки Скрипалів. Гострота сприйняття таких викриттів публікою вже суттєво знизилася через явне її “перевиробництво”. Тобто, грубо кажучи, “провалів” у російських нащадків Філбі та Кузнєцова стало так багато, що вже далеко не кожне повідомлення на цю тему стає сенсацією. Утім, сміху від цього не меншає.

Звісно, вистачає сьогодні і дискусій на тему, чому так низько впали російські “Штірліци”? Самі росіяни з числа різноманітних опозиціонерів до Володимира Путіна та його режиму ретельно “обсмоктують” версію про свідому підставу ГРУ з боку їхніх колег – “чекістів” з ФСБ. Мовляв, міжкланова, міжвідомча боротьба у Кремлі і біля Кремля загострилася настільки, що колеги-конкуренти підставляють одне одного під удари як найвищого кремлівського начальства, так і ворожих спецслужб.

Безумовно, щось у цьому є. Сам факт гострого суперництва-конкуренції між російськими силовими відомствами є загальновідомим. Хто хоч трішки цікавився історією Росії за останні сто років більше, ніж викладено у шкільному підручнику, це знає. І провалів у роботі ГРУ чи ФСБ (колись КДБ, а ще раніше МДБ і НКВС) – теж за сто років набереться чимало. І все-таки нинішня ситуація нестандартна, раніше нічого подібного за розмахом і розголосом не було. У чому ж справа?

Принципова зміна нинішнього стану російських спецслужб порівняно з періодом СРСР, і про це говорилося не раз, полягає у тому, що з приходом до найвищої влади у Кремлі представників силових структур (насамперед спецслужб) фактично зник цивільний контроль над їхньою діяльністю. Так, саме цивільний, бо у даному випадку контроль з боку партійної номенклатури КПРС цілком можна вважати цивільним. У тому сенсі, що найвище керівництво КПРС аж ніяк не належало до людей, професійне становлення яких відбувалося в середовищі специфічної діяльності секретних і спеціальних воєнізованих структур. Іншими словами, у них не було професійної деформації поведінки і мислення, властивих людям, головне і єдине заняття яких – шпигунство, диверсії, полювання за чужими таємницями, провокації, одним словом – непублічна таємна діяльність.

Особливістю російських (радянських) спецслужб завжди було те, що вони діяли поза контролем суспільства, на відміну від того, як це є у країнах західної демократії. “Чекісти” і “гереушники” завжди були непідсудні звичайним судам, ДАІ не накладало на них штрафи, міліціонери не могли їх затримати на вулиці, як звичайних громадян, у них була своя система отримання матеріальних благ тощо. Власне, це та система, в якій перебувала (і перебуває досі) найвища владна номенклатура в СРСР (Росії). Контролю суспільства над спецслужбами не було, але був контроль Кремля. Ті, хто сидів у Кремлі і використовував можливості спецслужб для здійснення тієї чи тієї (зовнішньої чи внутрішньої) державної політики, чудово усвідомлювали небезпеку (у тому числі для себе особисто) втрати контролю над спецслужбами, яким самі й дали необмежені можливості (інструменти) впливу на суспільство. І тому дуже ретельно стежили за тим, щоб ці інструменти не були використані проти них же самих – для прориву кланів вихованців спецслужб до найвищої влади. Для цього ЦК КПРС серед іншого влаштовував регулярні “чистки” і “перетасування” кадрів спецслужб, заохочували ворожнечу-конкуренцію між ними. А також нещадно карав їх (інколи аж до фізичного знищення) за найменший провал, особливо на зовнішньому фронті, коли подібні невдачі завдавали удару по зовнішній політиці держави.

Але сталося те, що сталося. Нині у Кремлі владу тримають не “цивільні”, а професійні “чекісти”. Тобто, контролю над спецслужбами нема ніякого. Нема кому тепер нещадно карати “чекістських” генералів за те, що “чекістські” майори і полковники провалюються десь у Нідерландах чи Великій Британії. Тепер ці та інші полковники не шифруються, коли розмовляють по телефону на службові теми, і навіть не викидають квитанцію за проїзд таксі від штаб-квартири ГРУ до аеропорту.

Все правильно і логічно: безкарність та безвідповідальність ніколи не сприяли професійній майстерності. “Штірліцами” не народжуються, ними стають у процесі тривалого професійного становлення, обов’язковим елементом якого є зовнішній контроль і сувора відповідальність за помилки.

Можна назвати й інші причини, і вагомі, чому з російських спецслужб нині всі сміються. Але головною є саме ця – безкарність і безвідповідальність, прямо породжена тим, хто саме сьогодні панує у Кремлі. Оскільки ці суб’єкти віддавати владу “цивільним” не збираються, подальша фахова деградація російських спецслужб триватиме. Сміятися ще нам з них не пересміятися.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>