Зустріч Трамп — Путін: спочатку домовлятися – потім зустрічатися. Вони вирішили навпаки… - 17.07.2018 18:44 — Новини Укрінформ
Зустріч Трамп — Путін: спочатку домовлятися – потім зустрічатися. Вони вирішили навпаки…

Зустріч Трамп — Путін: спочатку домовлятися – потім зустрічатися. Вони вирішили навпаки…

Аналітика
1036
Ukrinform
Зустріч виявилася на 100% пропагандистською. А ефект від PR-акцій, навіть лідерів ядерних держав, завжди скороминущий

Дональд Трамп вже отримав (і ще більше отримає) купу критики за підсумками своєї зустрічі з Володимиром Путіним у Гельсінкі, надто за спільну з російським лідером прес-конференцію. Буде цікаво побачити, чим все це для нього закінчиться. Дехто говорить про більш, ніж ймовірний імпічмент, якщо після виборів до Конгресу у листопаді цього року демократи отримають більшість в обох палатах американського вищого законодавчого органу.

Але то буде трохи згодом, а сьогодні найцікавіше: про що все-таки домовилися Трамп і Путін? Маються на увазі не задекларовані загальні добрі наміри в ім’я миру в усьому світі, а конкретні рішення?

Відповідь: ні про що не домовилися, бо не могли домовитися в принципі.

У старі добрі часи, коли США та СРСР вели між собою “холодну” війну, саміт лідерів двох світових держав означав завершення, підсумкову крапку у якомусь важливому і тривалому процесі узгодження спільного рішення. Це було, звісно, справді стратегічне рішення. Як-от про скорочення стратегічних ядерних озброєнь. Нині ж, за словами Дональда Трампа, його зустріч з Путіним — лише “початок довгого періоду”, в кінці якого буде благо для всього світу.

Що ж, хай буде початок. Але на початку годі чекати остаточних рішень, навіть проміжкові — рідкість. На початку, з огляду на нинішній стан американо-російських стосунків, котрі і Трамп, і Путін називають мало не найгіршими в історії двох країн, лише домовляються домовлятися. Тобто, спільних важливих рішень у Гельсінкі 16 липня 2018 року США і Росія не могли ухвалити об’єктивно.

Далі. На класичних самітах, які не починають, а завершують процес, лідери приходять з рішеннями, які попередньо ухвалені не лише ними особисто. У Росії рішення такого високого рівня (стосунки зі США) ухвалює колектив у 10-15 осіб, класичне для Росії “політбюро” — усілякі там депутати Держдуми чи просто міністри до їх числа, звісно, не входять. А у США все значно складніше, тамтешнє “політбюро” — це мінімум сотні людей, насамперед — законодавці (сенатори і конгресмени). Зрозуміло, що сотні людей ухвалюють рішення за писаними процедурами, вони не можуть, навіть якби раптом захотіли, зовсім приховати цей процес від публіки (ЗМІ), хоча, звісно, щось і є таємницею. У Росії ж весь абсолютно процес ухвалення рішень прихований, ніхто не знає, хто, де, коли і що вирішив, це одна з основоположних рис російської політичної системи — конспіративний характер влади. Очевидно також, що час, який витрачається на ухвалення рішень, у росіян і американців принципово різний — у росіян мінімальний, у американців — вже як вийде, як правило — тривалий. Тому, цілком ймовірно, Путін до Гельсінкі міг приїхати з готовим колективним рішенням свого “політбюро”: в чому поступатися Трампу, а чогось від нього вимагати. А ось у президента США рішення американського “політбюро” явно не було, тому нічого конкретного він Путіну запропонувати об’єктивно не міг.

У підсумку зустріч Трампа і Путіна для обох об’єктивно перетворилася на пропагандистську акцію. Трамп демонстрував публіці та своїм опонентам з американського істеблішменту своє бачення того, як треба ефективно вести світову політику, а Путін показував світові, що ніякої ізоляції Росії та її президента нема, що вона — світова наддержава, з якою лідер найпотужнішої країни Заходу бажає мати якнайкращі стосунки. Очевидно, що російський лідер скористався своєю демонстрацією сповна, “на усі сто”, а ось Трампу, зважаючи на шквал критики від американців, своя демонстрація явно не вдалася.

Однак ефект від “піар-акцій”, навіть якщо у ній беруть участь лідери найпотужніших ядерних держав світу, завжди скороминущий, за місяць-два він розвіється, про успіх Путіна просто забудуть, бо обиватель матиме інші новини, сенсації, шоу. “PR-невдача“ політика забувається важче, бо його колеги-опоненти постійно про неї нагадуватимуть. Трампу, безумовно, вже ніколи не забудуть ситуацію, коли він публічно засумнівався у власній розвідці і так само публічно висловив довіру словам одвічного політичного суперника (ворога) США.

А про Україну, Сирію, Іран, про ядерну зброю і взагалі про все, що для них важливе, Росії та США доведеться домовлятися (якщо буде таке спільне бажання - домовлятися) все-таки за класичними правилами, де саміт лідерів завершує перемовини, а у виробленні спільних рішень беруть участь не лише два президенти, а весь великий колектив політиків, хто має на це право і реальну можливість.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>