Європа до мігрантів гуманна, але “не гумова”

Європа до мігрантів гуманна, але “не гумова”

Аналітика
1593
Ukrinform
Проблема мігрантів стала для Європи настільки серйозною, що провокує політичні кризи і загострення боротьби за владу

Минулої неділі лідери країн – членів Євросоюзу терміново зустрілися у Брюсселі. Обговорювалася одна проблема – мігранти (або як їх офіційно толерантніше називають – біженці). Спільного рішення лідери не знайшли. Вони погодилися посилювати свої зовнішні кордони та виділити більше грошей країнам, з яких люди тікають до Європи, щоб ті тікали менше. Але не домовилися, як розподілити між собою мігрантів-біженців, які вже прибули до Європи та просять притулок в Євросоюзі.

Власне, нічого дивного в тому, що не домовилися, нема. Для Європи проблема мігрантів виникла не вчора і зникне не завтра, які б спільні рішення нині у Брюсселі не ухвалювали. Люди з бідної частини світу тікають у багату частину, туди, де життя заможніше. Так було, є й буде. Інша справа, що раніше Європа більш-менш справлялася з цим потоком шукачів особистого добробуту, але нині їх стало аж надто багато. Ресурси Європи щодо асиміляції біженців вичерпуються через надмірну кількість останніх. Крім того, кількість біженців до країн Заходу нині сильно зросла не тільки через злидні в інших частинах світу, а й через масштабні  збройні конфлікти. Тобто, люди шукають у Європі не лише добробуту, а й елементарної безпеки для життя.

Є всі підстави вважати, що давня проблема біженців і взагалі мігрантів стала нині для Європи настільки “непідйомною”, що провокує суттєві політичні кризи і загострення боротьби за владу.

По-перше, постала радикальна альтернатива традиційному вирішенню проблеми. Якщо раніше (від закінчення Другої світової війни і до недавнього часу) усі в Європі погоджувалися, що з нещасними біженцями від злиднів та війни слід поводитися гуманно, давати їм притулок і захист, допомагати матеріально, терпіти побутові особливості їх національного чи релігійного життя, прагнучи поступово асимілювати їх у своїх країнах, то нині вже мільйони й мільйони європейців схильні рубати “гордіїв вузол”: геть мігрантів! Ці мільйони голосують на виборах за відповідні політичні сили, котрі впевнено проходять у парламенти і навіть беруть участь у формуванні урядових коаліцій, як-от у Австрії, Італії, Німеччині. До речі, природно, що така ж ситуація складається і на іншому кінці Заходу — у Північні Америці. Там лідером “радикалів” у питаннях міграційної політики несподівано став сам президент США.

По-друге, для політичних лідерів у Європі більш більш нагальною виявляється проблем утримання влади, ніж власне проблема, що робити з біженцями. “Радикали” активно використовують кризу з мігрантами, аби прорватися до найвищих щаблів влади. Дуже добре це видно на прикладі Ангели Меркель. Вона — безумовний лідер найпотужнішої країни Євросоюзу і послідовно втілює політику єдиної Європи (звісно, у якій Німеччині належатиме роль №1). Тому Меркель закономірно прагне, аби політика щодо мігрантів була спільною для всього ЄС. Все правильно, інакше якщо кожна європейська країна у такій надважливій і болючій для Європи сфері, як міграційна політика, виходитиме виключно з власних національних інтересів, то єдиної Європи бути не може. Можна зрозуміти мотиви Польщі чи Угорщини, чи якоїсь іншої країни, які категорично не хочуть приймати у себе біженців. Ці країни менше за все переймаються геополітичними прагненнями Німеччини. А ось чого добивається міністр внутрішніх справ Німеччини Хорст Зеєхофер (партія ХСС, молодший партнер по коаліції партії Меркель ХДС), коли ставить канцлеру, по суті, ультиматум: або канцлер за два тижні знаходить загальноєвропейське рішення, як припинити потік певних категорій мігрантів у Німеччину, або він своєю владою накаже прикордонникам не пускати таких мігрантів? До речі, Меркель з вимогою погодилася, і 1 липня обіцяє звітувати, що їй вдалося зробити.

Логічно припустити, що лідер ХСС згоден підтримати принципову політику Меркель на утвердження єдиної Європи, де Німеччина відіграватиме провідну роль, але вже після того, як сам стане канцлером. А поки що він діє так, як того хочуть мільйони німецьких виборців, котрі теж не дуже переймаються геополітикою. У нас би його назвали популістом.

Як загальний підсумок можна сформулювати так: через величезну кількість біженців-мігрантів вирішення проблеми теоретично можливе лише силовим методом, тобто - недопущення мігрантів на територію Євросоюзу (чи США). Однак силовий метод не узгоджується з “європейськими цінностями” – гуманним законодавством, суспільним несприйняттям застосування сили до нещасних і беззбройних людей (у тому числі дітей).

Поки що європейські лідери пробують, як показав недільний саміт у Брюсселі, поєднати все разом: і силу (точніше сказати – напівсилу) – захист кордонів, і гуманізм - давати бідним країнам гроші, аби вони були не такими бідними, по суті – відкупитися від біженців. А також якось дати раду без застосування сили з тими біженцями, які вже зуміли потрапити в Євросоюз. Виходить не дуже добре в сенсі принципового вирішення проблеми, але іншого шляху у лідерів ЄС наразі нема.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-