Нова назва Македонії - ще одна цеглина у фундамент європейської єдності

Нова назва Македонії - ще одна цеглина у фундамент європейської єдності

Аналітика
767
Ukrinform
Балкани та Європа продемонстрували змогу єднатися. Попри те, що у домовленості був дуже серйозний супротивник. Вгадайте з трьох разів — хто...

Договір про нову конституційну назві країни - Республіка Північна Македонія - підписали в неділю міністри закордонних справ Греції Нікос Котзіас та Колишньої югославської республіки Македонія Нікол Димитров. На цьому суперечку Греції та Македонії щодо назви постюгославської республіки, яка тривала одразу з проголошення незалежності останньої – тобто, з 1991 року, можна вважати завершеною. Крізь випробування та взаємні звинувачення, бунти та протести, здається, сусідам вдалося дійти згоди. Греки відстояли свої історичні принципи, а Республіка Північна Македонія – відкрила для себе шлях до НАТО та ЄС. Глава дипломатії ЄС Федеріка Могеріні повідомила, що Єврокомісія вже рекомендувала розпочати переговори про вступ Македонії до ЄС і висловила надію, що Рада Європи підтримає рішення за два-три тижні. Тому – чи не найголовніше на сьогодні досягнення греків з македонцями: Європа знову продемонструвала змогу єднатися.

Боротьба за історичних «попередників»

Якщо дивитися на сутність конфлікту Греції та Македонії, то пересічна людина просто розведе руками та покрутить пальцем біля скроні – ну яка різниця, як називається та чи інша держава? Але історія знає чимало прикладів того, як завзято деякі країни борються за визнання власної назви. От, наприклад, уряд Кот-д’Івуару колись чітко заявив усьому світові, що він тепер має саме таку назву та попросив усі країни не вживати словосполучення «Берег Слонової Кістки». Чому? А тому що колоніальна назва повсякчас була нагадуванням про поневолення і таке інше. Зовсім інша справа – сказати те саме, але французькою мовою. Звучить спершу незрозуміло - але красиво та поважно. Чи ще приклад - Буркіна-Фасо, що була колись Верхньою Вольтою. Котрійсь із місцевих військових хунт не сподобалося, що колоніальна назва їхньої країни з легкої руки Маргарет Тетчер стала загальною назвою – а конкретно, Верхньою Вольтою із ядерними ракетами “залізна леді” свого часу прозвала СРСР. Сьогодні те “прізвисько” тодішньої комуністичної союзної держави пам’ятають хіба що історики.

У грецько-македонської суперечки зовсім інше підґрунтя. Адже для Греції Македонія – це її славна антична історія, це врешті-решт ім’я історичної особистості - Олександра Великого, Македонського, який заклав фундамент державності та світового панування грецької військової справи та культури, що колись знесла могутню Перську державу. Інша справа, що сучасні греки мають до стародавньої Македонії ну, дуже віддалений стосунок. І якщо говорити по совісті, то саме та Македонія під проводом царя Філіпа II, батька Олександра Македонського, задовго до нашої ери захопила грецькі держави-міста, звідки й рушила на Персію вже під проводом Олександра. Але це вже більше «удавнення» власної історії.

А виявляється: є на спадщину ще претенденти – і теж не без аргументів. Власне, коли була заснована незалежна Македонія у складі Югославії – після Другої Світової війни, то думки греків ніхто не питав. Оскільки ця територія історично входила до стародавньої Македонії, була її північною частиною, то Йосип Броз Тито (колишній президент Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії), не довго думаючи, і вирішив так назвати одну з шістьох республік. Основна ж частина історичної Македонії – входить до сучасної Греції, до речі, також відносно недавно – на межі XIX-XX століть, коли звідти були витіснені турки. Югославія та Греція були розмежовані не тільки фізично, а й за ідеологічними маркерами – по суті, проходив кордон між соціалізмом та капіталізмом. Тому дві країни довгий час просто як могли співіснували.

А от коли з розпадом Югославії Македонія стала незалежною, отут Греція і виставила принципову умову: з такою назвою будь-який міжнародний крок уряду нової держави буде блокуватися. Як компроміс було знайдено варіант назви «Колишня югославська республіка Македонія». З таким ім’ям країна й фігурувала на світовій арені – і в ООН, і в дипломатичних контактах з усією Європою, і під час «косовської кризи» 1998 року, коли саме на долю маленької та бідної аграрної країни випало приймати головний потік біженців. Власне, тоді на “іменні” розбіжності Македонії та Греції було звернено особливу увагу, адже стало зрозуміло, що маючи неузгоджену назву, Македонія не зможе мати ані європейського майбутнього у складі ЄС, ані перспективи членства у НАТО.

Треба зазначити, що позиція Греції була непохитною, її можна порівняти із поведінкою Ізраїлю у питанні Єрусалиму. Македонії ж було важко чинити опір: як-ніяк, а сусіди-греки – члени і НАТО, і ЄС, і їх зв’язки у високих єврокабінетах у них міцніші, і тому почують їх швидше. Тож довелося йти на компроміс. Однак, без допомоги, “доброзичливців” із країни-триколору не обійшлося.

Балкани — незмінно улюблена “тема” Кремля

На перший погляд «руку Москви» знайти у конфлікті Греції і Македонії не так просто. Тому що путінську Росію мало цікавить саме назва Македонії, її цікавлять куди більше наслідки процесу – а саме вступ країни до НАТО та ЄС.

Саме тому під час політичної кризи, що охопила Македонію у 2015 році через внутрішні проблеми, Москва дуже рішуче засуджувала акції проєвропейської опозиції, явно підтримуючи голову уряду від націоналістів Ніколу Груєвського, який займав свою посаду з 2006 року та був звинувачений у корупції і зубожінні більшості населення. Виступи опозиції не були мирними, під час сутичок були десятки поранених, Європа вимагала діалогу з опозицією, Москва – лякала загрозою чергової «кольорової революції» американського “розливу”.

Екс-глава уряду Македонії Нікола Груєвський // Фото: vlada.mk
Екс-глава уряду Македонії Нікола Груєвський // Фото: vlada.mk

Закінчилося все, як і заведено у Європі, компромісом: Груєвський був змушений піти з посади під тиском протестів та єврочиновників в січні 2016-го. Потім в країні відбулися демократичні вибори, де вчорашня опозиція змогла утворити більшість. Головою уряду став лідер соціал-демократів, проєвропейськи налаштований Зоран Заєв, який з труднощами, але привів перемовини про назву країни до кінцевого результату.

Так, звичайно зусилля Москви щодо Македонії не були настільки явними як, наприклад російське втручання у внутрішні справи України, Грузії чи навіть президентські вибори в США. Але, якщо подивитися, що саме в ті ж роки – 2015-2016 – відбувалася спецоперація російських спецслужб із дестабілізації Чорногорії шляхом держперевороту, з тією ж метою – недопущення вступу до НАТО, а потім – у ЄС, то стає зрозумілим, який антиєвропейський плацдарм нестабільності на Балканах хотів створити Кремль. І це завдання тепер остаточно провалене.

Краще разом, але в Європі, аніж окремо десь на її задвірках

Отже, який висновок із вирішення історико-політичної кризи між Грецією і Македонією? По-перше, здоровий глузд взяв гору над пихою та впертістю. Як очільник грецького уряду Алексіс Ципрас, так і його македонський колега Зоран Заєв можуть записати собі угоду в актив. Адже довелося долати чималий політичний супротив внутрішніх опонентів – президент Македонії з націоналістичної партії Георге Іванов спробував накласти вето, а грецький парламент з подачі правих партій поставив питання про недовіру Ципрасу, яке провалилося. По-друге, це яскравий приклад сучасної політики: коли спільні цілі важливіші за амбіції — обидві країни потребують постійної економічної підтримки від «грандів» ЄС. По-третє, поява Республіки Північна Македонія на політичній мапі світу, водночас успішні вибори в Чорногорії, де президентом став проєвропейський політики Міло Джуканович – це уникнення ризику дестабілізації Балкан та кінець стратегічного плану Кремля з розколу Європи в цій частині. До певної міри Македонія може слугувати прикладом і Україні, яка має зробити дуже багато для реальної інтеграції як в ЄС, та і в НАТО.

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?> */ ?>