Дружба на шаблях
Рік тому, прогулюючись галереями Версальського палацу, наймолодший президент П'ятої республіки ніби збалансовував свою недосвідченість у зовнішньополітичних справах (усього два тижні як офіційно на посаді президента) перед більш досвідченим російським колегою - зовнішньою атмосферою величі, унікальністю версальського убранства, демонстрацією епізодів славного минулого своєї країни. Але вже на заключній прес-конференції Макрон епатував своєю прямотою - стоячи поруч із російським президентом, назвав Russia Today та Sputnik “органами брехливої пропаганди”. Цей образ молодого, але дуже рішучого та впевненого у діях політика закарбувався тоді як відправна точка побудови російсько-французьких відносин, принаймні на наступні 5 років. Через рік Макрон поїхав до Путіна зі схожими меседжами, але дещо з іншим настроєм - і картинка вже вийшла не настільки яскравою.
ЇХАТИ АБО НЕ ЇХАТИ - ЧИ БУЛО ВЗАГАЛІ ПИТАННЯ
Звичайно, після прийому у Версалі в травні 2017 року президент Макрон отримав запрошення відвідати Росію. Обійшлися компромісом - не з офіційним візитом, не з державним, а лиш для відвідання Санкт-Петербурзького економічного форуму. Нічого політичного - лише бізнес. При цьому Росія як була, так і лишається під санкціями ЄС, які дисципліновано підтримує і Франція.
Чи то дійсно були сумніви, чи можливо, аби уникнути критики, але у питанні перспективи візиту президент Франції та французький МЗС грали в гру - ні “так”, ні “ні” не говорити. До самої осені не було зрозуміло, чи то Макрону не зручно відмовити Путіну у візиті, чи то навпаки незручно перед іншими партнерами по ЄС через намір поїхати. Восени все ж було вирішено та відкрито заявлено, що французький президент запрошення прийняв. При чому першими і дуже активно повідомили про це російські ЗМІ. Французькі або пасли задніх, або взагалі оминали писати про візит, який станеться через кілька місяців, - мало що ще може трапитися за цей час. І трапилося - 4 березня стало відомо про отруєння Скрипалів. За кілька днів з'явилися висновки про “російський слід” і геополітичний котел закипів з невиданою досі інтенсивністю. Після цього, здавалося, що скасування візиту Еммануеля Макрона - справа вирішена, оскільки нічого за такої політичної обстановки їхати до того, хто цю обстановку розколихує. Так і вийшло - візит скасували, але не до Санкт-Петербурга, а на російський стенд у рамках книжкового щорічного ярмарку в Парижі, за який Росія, аби мати статус запрошеної країни, офіційно заплатила 1 млн євро. Президент Франції, хоч і мав за програмою, до російського стенду не підійшов, таким чином реагуючи на ситуацію в Солсбері. Далі більше: Макрон зустрівся з Меркель та Мей і вони одним фронтом, в єдиному пориві рішуче заявили, що будуть спільно протистояти використанню хімічної зброї та Росії у цій справі. В кінці березня країни ЄС, їхні партнери, міжнародні організації спільно видворили російських дипломатів. А вже 7 квітня відбулася атака з використанням хімічної зброї у Сирії. Тоді президент Франції не менш рішуче пообіцяв, що у разі доведення використання хімічної зброї, буде пройдено «червону межу»... Але експертів ОЗХЗ до місця хіматаки Росія не пустила. Коли ж довели використання хімічної зброї, спільно розбомбили сирійські бази та склади зберігання хімікатів. І так само настав не зовсім доречний момент для візиту Макрона до РФ.
МАЙЖЕ УСПІШНА ЗУСТРІЧ У МАЙЖЕ ВЕРСАЛЬСЬКОМУ ПАЛАЦІ
І ось середина травня. Аби якось вирівняти ситуацію та все ж здійснити візит, якого вже не так у політичному плані прагнув президент Макрон, як дуже бажали представники французького бізнесу, які ще з часів перебування Макрона на посаді міністра економіки намагалися вирішити питання щодо зняття чи послаблення санкцій, повернення колишніх позицій, нарощування майбутніх бізнес-інтересів. І нагода для «відмивання» ідеї візиту не забарилася - США вийшли із Іранської ядерної угоди, Франція та європейські союзники, зі спільним бажанням зберегти угоду, а також і свою бізнес-присутність в Ірані без санкцій США, стали на йоту ближче до РФ. Остання ж і збереження угоди підтримала, і вплив на Іран має. З рівня бажаного на доцільний візит перейшов після того, як пані Меркель поїхала в Москву. А через тиждень із меседжем налагодження діалогу попри всю складність відносин - приїхав до Путіна і Макрон. І ось два політики вже в іншій обстановці, трохи не такій пишній, як минулорічна паризька, в санкт-петербурзькому палаці в Стрєльні, який, до речі, за задумом Петра Першого мав стати російським Версалем.
Перша зустріч Путіна і Макрона, хоч і тривала 15 хвилин (вдвічі довше задуманого), очевидно, не задалася. Було помітно на відкритій для преси частині, що російський лідер почувався досить некомфортно: він не часто дивився на свого візаві, ніби не знав, куди приладнати руки, поправляв краватку, постійно пересував ноги. Макрон же сидів спокійно, уважно спостерігаючи за співбесідником, але чомусь коли прийшла його черга говорити, звернувся до Путіна по панібратські на «ти», назвав його «дорогим Володимиром», щедро розсипав згадками про історичні та культурні відносини двох країн, про зв'язки у сфері міжнародної політики, які й сьогодні мають сприяти знаходженню рішень по ситуації в Україні, Сирії, Ірані на Близькому Сході. Занадто намагався сподобатися - хором оцінили зарубіжні ЗМІ поведінку Макрона під час цієї зустрічі.
ІРАНСЬКА УГОДА: БІЗНЕС ПОНАД УСЕ
Друга зустріч тривала майже три години. Тет-а-тет лідери спілкувалися майже дві години замість передбачених 40 хвилин. Французькі журналісти, чекаючи на прес-конференцію за результатами візиту, висловлювали припущення, що це не настільки гаряча бесіда, як звичне бажання їхнього президента продемонструвати свій ораторський талант. Саме цим і «здолав» Макрон Путіна на підсумковій прес-конференції - його відповіді були розлогими та довгими на фоні лаконічних та коротких путінських і виглядали досить пафосно.
Як стало пізніше відомо, основна частина спілкування за закритими дверима була виділена проблемі Іранської ядерної угоди. Це ледь не одна з тих тем, де сторони мають спільні інтереси, адже і Росія, і Франція, прагнуть угоду зберегти. Макрон окремо наголосив про своє, болюче, що європейські компанії мають зберегти свою присутність в Ірані, не дивлячись на санкції США.
Ситуація в Сирії стала темою номер два. Сторони домовилися вже найближчими тижнями створити «механізм координації взаємодії між малою групою (США, Британія, Франція, Йорданія, Саудівська Аравія) та Астанинського процесу (Іран, Туреччина і Росія).
Ситуація на Близькому Сході лишилися без значної уваги, досить дипломатично не піднімалося питання отруєння Скрипалів та бомбардування союзниками Сирії у відповідь на хімічну атаку.
ЯКИЙ ЛІТАК? ЯКА БРИГАДА?
А от про Україну йшлося, і не лише в ключі припинення війни та повернення Криму. Якраз того дня, за дивним збігом, міжнародна група розслідувачів представила світові черговий звіт, в якому йшлося про те, що літак Малайзійських авіаліній був збитий ЗРК "Бук", що належить 53-ій зенітно-ракетній бригаді ЗС РФ. Від цієї обставини ніяк не можна було відкрутитися, тим більше зовсім не згадати. І тут почалася найбільш показова частина, яку французькі ЗМІ назвали «показовим цинізмом Путіна». Спочатку він зробив вигляд, що не зрозумів запитання, про висновок яких розслідувачів і про який літак йде мова, потім вказав, що звіту не читав, пожалівся, що РФ не має доступу до розслідування. Макрон же цю «порцію цинізму» ковтнув, нічого не зауваживши на противагу, лиш висловив свої співчуття родичам загиблих.
Тему дотримання прав людини в Росії з боку президента Франції на переговорах взагалі оминули, а от журналісти нагадали. Питання було задане про звільнення Сенцова та Тітієва, на що Путін «повернув м'яч» і уточнив, чому не запитують про затриманого в Україні Вишинського. В цьому ключі Макрон вказав, що справи Сенцова і Серебреннікова змусили Європу мобілізуватися, але він «не керує системою юстиції Росії».
З позитивного, що стосується України, Макрон беззастережно наголосив, що санкції з Росії будуть зняті або послаблені лише у випадку виконання Мінських домовленостей, а от з протилежного анонсував, що на разі зустрічей у Нормандському форматі не планується, лиш консультації на міністерському рівні, які в майбутньому мають привести до зустрічі «формату».
Як не старалися президенти демонструвати свою прихильність, скільки не згадували Достоєвського з Пушкіним, навряд чи вдалося їм, наскільки хотілося, подолати прірву, що утворилася та невпинно продовжує рости між країнами останнім часом. Як би не старався бізнес, з'єднати те, що розвалилося, яких би зусиль не прикладав, це вдається лише частково. Хто, хто, а повністю задоволеними з Санкт-Петербурга поїхали французькі шаблістки. Саме цей вид спорту для дружнього поєдинку було обрану в рамках спортивної програми Петербурзького міжнародного економічного форуму. Француженки показали чудову гру, продемонструвавши приймаючій стороні свою професійність, при чому дуже дипломатично поступившись росіянкам усього одним очком - 44:45. «Збірні Росії та Франції показали, як можна дружити, змагаючись на шаблях», - урочисто оголосили після поєдинку. Очевидно, що і ця фраза, як і сам рахунок поєдинку шаблісток, чудово ілюструє сам підсумок візиту Еммануеля Макрона до Росії.
Ольга Буднік, Страсбург
