Венесуела, президентські вибори: Мадуро переміг. Нібито…

Венесуела, президентські вибори: Мадуро переміг. Нібито…

Аналітика
791
Ukrinform
Міжнародна спільнота цього не визнала, а голосувати прийшли менше половини венесуельців, які мали таке право

Отже, Ніколас Мадуро нібито може святкувати перемогу: він отримав за офіційними даними майже 68% голосів і, незважаючи на ганебно низьку явку – 46%, є переобраним президентом Венесуели на другий термін. Втім, голосування 20 травня не закінчує політичного протистояння в цій багатостраждальній через «соціалістичні експерименти» і фантастично багатій ресурсами латиноамериканській країні. Навпаки: правлячий режим ризикує довести «боліваріанську республіку» до суцільної ізоляції та економічного гаплику. Але що ж не так було з виборами?

Поганий учень – біда для революції

Звичайно, витоки політичної кризи у Венесуелі склалися не сьогодні. В березні 2013 року помер президент Уго Чавес, тільки-но обраний на посаду наприкінці 2012-го. У квітні того ж року відбулися дострокові вибори, де у ролі наступника «лідера боліваріанської революції» виступав колишній міністр закордонних справ та віце-президент Ніколас Мадуро. Треба зауважити, що Чавес, попри усю ексцентричність свого політичного іміджу, диктаторськими нахилами не страждав: у життєспроможність латиноамериканського соціалізму XXI століття він вірив щиро і не можна сказати, що нічого доброго для країни не зробив (медична та освітня реформи зробили ці соціальні служби реально доступними для широких верств населення, а рівень злочинності в країні пішов вниз), але – головне – він не боявся виборів та проводив їх чесно, виграючи на своїх соціалістичних гаслах з результатом 54-58%. До речі, як не бісив Чавес світ міжнародного капіталу – передусім, США – але вибори вони завжди визнавали. От і останнього разу Чавес став президентом вчетверте 2012 року, отримавши 54% проти майже 46% у лідера опозиції Енріке Капрілєса. Опозиція, до речі, при Чавесі хоч і була у меншості в парламенті, але займала достатньо сильні позиції – той же Капрілєс багато років був губернатором найбільш багатого на нафту штату країни Міранди і нічого – президент це терпів.

Уго Чавес (ліворуч) і Ніколас Мадуро
Уго Чавес (ліворуч) і Ніколас Мадуро

А от по смерті Чавеса вибори квітня 2013 року стали переламними: кандидат від влади Мадуро не мав і малої частки харизми наступника, його перемога з 50,6% проти 49,12 % у того ж Капрілєса виглядала сумнівно та невпевнено, але вуличні протести не дали результату. Інша справа: що саме на президентський термін Мадуро випав початок економічних наслідків правління Чавеса. Простіше говорячи: економіку Венесуели охопила стагнація, а потім – всеосяжна криза. І коріння її навіть не в примарності побудови соціалізму у сьогоденні, а у побутовому популізмі влади. Адже головною сферою прибутку Венесуели є видобуток, переробка та продаж нафти та нафтопродуктів. А головним із цих продуктів, як відомо, є бензин. І от у Венесуелі за Чавеса він коштував найдешевше у світі, навіть менше ніж у країнах Перської затоки. Щоб заправити повний бак авто – літрів 50 тобто - треба було заплатити аж… 75 центів за офіційним курсом болівара до долара. Як зрозуміло – це було повторенням радянського експерименту, коли держава компенсувала нереально низькі ціни на товари із бюджету, тобто – гроші у бюджеті просто проїдалися. Якщо Чавесу вдавалося маневрувати на стрибках цін на нафту, то Мадуро втрапив саме у період падіння тих цін. І – почалося.

Вибори, яких нібито не було

Із 2014 року, коли економічні негаразди стали очевидними вулична активність опозиції перейшла у нову якість: демонстрації стали носити не тільки політичний, а й, передусім, економічний характер. Не буде перебільшенням сказати, що в Венесуелі стали актуальними «пусті полиці» та нестача найнеобхідніших продуктів. Численними були спроби прориву кордону із капіталістичною Колумбією, де не було проблем ані із хлібом, ані із курятиною, ані із туалетним папером. При зіткненнях було чимало жертв: загинули та померли більше 200 осіб, тисячі були поранені. У грудні 2015-го опозиція на чолі із Енріке Капрілєсом здобула важливу перемогу на парламентських виборах, виборовши 109 із 167 мандатів у Національній асамблеї. Після цього протистояння влади та опозиції перейшло у площину конфлікту гілок влади, а вуличні протести із людськими жертвами стали звичайними. Державне ж управління було фактично паралізовано на тлі розгортання економічної катастрофи.

Кінець кінцем влітку 2017-го Мадуро оголосив про вибори у Конституційну асамблею, що мала за його задумом переписати Конституцію та легітимізувати його владу. Цей крок не визнали законними ані парламент, ані опозиція, ані США, та більшість сусідів Венесуели окрім Болівії та Еквадора. Американці пригрозили санкціями, але Мадуро – дав зрозуміти, що плював на них. Відтак, у країні створилося реальне двовладдя, у підсумку – саме скликана із прибічників Мадуро Конституційна асамблея оголосила про проведення виборів президента спочатку 22 квітня 2018 року, а потім – 20 травня.

Дострокові президентські вибори у Венесуелі (20 травня 2018-го)
Дострокові президентські вибори у Венесуелі (20 травня 2018-го)

І тут опозиція… розгубилася. Частина, солідаризувавшись із Заходом, відмовилась визнавати легітимність цього голосування та брати у ньому участь, зокрема й найбільш вірогідний кандидат Капрілєс, якого за рішенням підконтрольного Мадуро суду позбавили посади губернатора та заборонили займати державні посади протягом 15 років. Але знайшлися опозиційні діячі – Енрі Фалькон та Хав’єр Бертуччі, що зголосилися стати конкурентами Мадуро. От і незрозуміло, чи було це голосування виборами: його заздалегідь відмовилися визнати США, Євросоюз, Канада, і головне – абсолютна більшість країн Латинської Америки – на чолі із Бразилією, Чилі та Аргентиною.

Що ж до результатів, то треба зазначити головне: явка склала усього 46,01%, Мадуро отримав майже 68%, Фалькон – трохи більше 21%. Для порівняння – останні вибори Чавеса 2012-го пройшли за явки 80,49%, перші вибори Мадуро – за явки 79 с хвостиком відсотків. От, здається і відповідь венесуельського суспільства та вага реального авторитету Мадуро у населення – більшість виборців дослухалися до опозиції та не пішли на дільниці. І це дійсно схоже на принциповий бойкот. Але у ситуації, коли влада не змогла домовитися ані із опозицією, ані із народом – інакше і бути не могло.

Що може вплинути на Мадуро? Здається, тільки сила. Він перейшов межу, за якою для нього існували якісь важелі стримування. Єдине, що може стати на шляху для затвердження одноосібної диктатури у Венесуелі тепер – це реальні та жорсткі санкції, головні з яких – це ембарго на продаж та покупку венесуельської нафти. Можна тільки уявити, як це підстібне ціни на нафту, з усіма неприємними від цього, передусім для України, наслідками. Втім, слово тепер – за міжнародною спільнотою. Та венесуельським народом, що за стільки років звик мужньо протистояти владі, яку не поважає.

Віктор Чопа, Київ

Перше фото: https://www.dailymotion.com

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-