Перший рік президенства другий термін «годує»

Перший рік президенства другий термін «годує»

Аналітика
1724
Ukrinform
Чому амбітність та активність Макрона шкодять президентському рейтингу у Франції

Рік тому, 14 травня 2018 року, президентом Франції став маловідомий в країні, в минулому інвестиційний банкір, молодий очільник мінекономіки Еммануель Макрон.

Аби з’ясувати нинішнє ставлення до президента в країні достатньо уважно передивитися новини за останні кілька тижнів - результат не на його користь. Страйки, протести, заворушення. Складається картинка, що країна поринає в кризу із загрозою для президенства Макрона. Якщо ж переключити увагу на зовнішньополітичні новини, то картинка позитивніша. Ось подружжя Макронів і Трампів дружно саджають дуб на газоні перед Білим домом, а ось дуже дружня зустрічі французького лідера з канцлером ФРН Ангелою Меркель, отримання в німецькому Аахені престижної європейської нагороди за «бачення нової Європи». Дещо псує ідеальну картинку вихід США з Іранської ядерної угоди попри намагання молодого і амбітного Макрона вмовити «битого вовка» Трампа залишитися вірним колишнім обіцянкам. Хоча щодо останнього пункту особливих ілюзій та надій і не було.

У голому підсумку нинішній рейтинг президента Франції повністю співпадає з новинною стрічкою – невдоволення з боку французів внутрішньою політикою та задоволення зовнішньою. Але громадська думка у Франції змінюється досить динамічно і якою саме вона буде в час «Ч», коли Макрон балотуватиметься на президентство вдруге (про що вже натякав), говорити важко.

ПОСПІХУН-РЕФОРМАТОР

З самого початку свого президентства Макрон показав чи не найвищу активність серед своїх попередників вже в перші дні на посту. Він пояснив, що часу сидіти склавши руки, почиваючи на лаврах, радіти перемозі, у нього немає. Ці слова не були спочатку сприйняті настільки буквально, їх значення стало більш зрозумілим через півроку, а через рік вже й не викликає сумнівів - президент поспішає. Поспішає з реформами у ключових сферах, поспішає реалізувати передвиборчу програму, поспішає, бо має твердий намір оновити Францію та стати президентом вдруге. Однак як одне заважає другому добре видно на досвіді попередників. Франсуа Олланд, в кабінеті якого Макрон був міністром економіки, «погорів» саме на реформі, трудовій, яку він намагався довести до кінця за рік до закінчення терміну свого президенства. В самий розпал протестів проти реформи рейтинг президента досягнув критичних 12%. До виборів показник цей значного зростання так і не мав. Як результат – вперше в історії Франції президент вирішив не балотуватися на другий президентський термін.

Тому навчений гірким досвідом попередника Еммануель Макрон з реформами не зволікав і останнього року президенства не чекав. Адже при холодному розрахунку кількарічна реформа дасть свої результати саме під президентську кампанію до наступних виборів 2022 року. Але і тут може статися збій. Реформи у Франції - досить часто непердбачувані та важкопрогнозовані за термінами реалізації процеси. І це через постійну протидію населення, профспілок, в результаті тривалих переговорів з урядом. Тим більше президент почав із найдавнішої і такої, що вимагає швидкої реакції, проблеми – реформування збиткової та монопольної державної залізничної кампанії SNFR. На перший погляд, логічний та дуже потрібний крок. Але якщо не знати про ставлення до залізничників у Франції та їхні особливі привілеї, які зберігаються за ними роками з часів Першої світової. Тому реформування перетворилося на «трагедію» для не одного покоління. До залізничників приєдналися студенти, яким не до вподоби намір президента зробити навчання у вищих навчальних закладах для обмеженого кола «обраних», простіше сказати, обирати до університетів за результатами навчання в школі. До речі, вони як і залізничники, мають свою славну історію страйків та протестів.

ДВА ПРАВИТЕЛІ - ДВА СВІТИ

Також і працівники Air France нагадали страйками, що не отримали від роботодавців відшкодувань через інфляцію – порахували точно, має бути 6% надбавки до зарплати. І закрутилося. Епогеєм народного гніву мало стало 1 травня, коли у Парижі зібрався 40 тисячний мітинг, аби в День праці нагадати президентові та уряду, хто в країні працює. Але повністю здійснити задум не вдалося – невідомі в чорному, в масках, влаштували безлади, затримали ходу демонстрантів і, відповідно, не дали розвернутися душам трудящих мас у критиці державного керівництва. Для досягнення задуманого, заходи 1 Травня вирішили повторити майже в тому самому чисельному складі, 5 травня. Цей протест обійшовся без провокацій і був дещо схожий на карнавал, ключовою фігурою якого був пан Макрон в образі короля – то з короною на голові, то на коні, то у королівській мантії. Врешті-решт це був такий собі і протест-пікнік, - хто не бажав трудити ноги і йти кількакілометрову дистанцію, міг залишитися на старті та смажил-ти барбекю.

Наступний вияв гніву обіцяють зібрати багатомільйонним вже в кінці травня. Показовим є момент, що у той самий день, коли по Парижу носили макет Макрона-короля, у Москві відбувався мітинг Навального, де йшлося про «царя» в Росії. Там смажити барбекю протестувальники не збиралися, бо самі стали «барбекю» в руках поліції. Зате російські ЗМІ мали в той день, що показати народу, - протести у «загниваючій» Франції із її глибокими внутрішніми проблемами та «королем» на чолі.

ПУТІН VS МАКРОН: ХТО З КНУТОМ, А ХТО З ПРЯНИКОМ?

Звичайно, президенту Франції ці протести не до вподоби. Але силовий метод для Франції – то вже крайній захід. Цікаво ще й те, що найбільший бунтар та зачинщик французьких протестів, колишній кандидат у президенти Франції, Жан-Люк Меланшон після гарячих виступів на протестах, поїхав з візитом до Росії, де він «народний трибун» та «борець за права народу», та виступив за налагодження відносин з Росією. Метою своєї поїздки Меланшон озвучив зустріч з «кримнашевським» опозиціонером Сергієм Удальцовим та заздалегідь відмовився від акції протесту, яку Удальцов організовував 6 травня, переддень інавгурації Путіна. Це, на переконання Меланшона, «буде погано сприйнято». А от участь в акціях Безсмертного полку у шкалі цінностей французького політика до показника «погано сприйнято» не дотягнуло. Там його активність була представлена як «прояв братських почуттів».

Схоже, що сигнал на кшталт «маємо друга і при його сприянні і нашій потребі на вулиці вийдуть тисячі протестувальників» вже в Єлисейський палац відправлено. А які потреби можуть виникнути чи не виникнути та як піде діалог, то вже лиш одним Путіну і Макрону відомо. Розмова відбудеться вже скоро – французький президент 24-25 травня перебуватиме в Санкт-Петербурзі.

З поверненням після візиту Макрона вітатиме мільйонний мітинг, анонсований Меланшоном на 26 травня. Чи цей «парад» дат визначали штучно, сказати важко, а от в тому, що під час зустрічі двох лідерів на економічному форумі йтиметься не лише про економічне співробітництво – сумніву не викликає.

МОДЕРАТОР ГЛОБАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Завжди є про що поговорити Еммануелю Макрону і з президентом США Дональдом Трампом. І не лише продовжувати аргументувати там, де французькому президентові поки не вдалося переконати колегу – Паризька кліматична та Іранська ядерна угоди. Риторичне «чому» залишиться без відповіді. Адже попри схожість минулого, бачення світу крізь «фінансову призму», особисті симпатії, які безперечно є між ними, комфортне спілкування, кожен з президентів грає на своєму полі та за свої інтереси.

Ще одна компанія, в якій французькому президентові дуже комфортно, – це канцлер ФРН Ангела Меркель та прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей. Особливу синхронність дій та єдність поглядів це «тріо» показало після спроби вбивства Скрипалів у Лондоні. Оголошення ж Дональдом Трампом про вихід США з Іранської ядерної угоди, ще більше згуртував цю команду. Тепер вони єдиним фронтом стоять за збереження угоди, співпрацю з Іраном та, ймовірно, таким чином демонструють, що Стару Європу ще дуже рано списувати з рахунків, спроби чого були зроблені після Брексіту.

Фото: DPA
Фото: DPA

Президенту Макрону, очевидно, за рік його президенства дуже приглянулась роль модератора у зовнішніх відносинах, особливо що стосується найгостріших та найактуальніших глобальних питань, він дуже швидко й наполегливо цю роль на себе перебирає. Так само швидко, як за п’ять років колись пройшов шлях від помічника держсекретаря до президента. Це вдалося не лише завдяки вродженій енергійності, а й вибору та виваженості найбільш ефективних варіантів дій. Так само стрімко, але з чітким прорахуванням своїх кроків, він поспішає з реформуванням країни, яке є перепусткою у другий термін президентства. Чи це станеться? Ще є чотири роки для наполегливої праці у цьому напрямку. Але якщо грандіозне і реформаторське оновлення країни піде незаплановано, це може забрати не лише надії Макрона на президентство, а й стати закінченням його політичної кар’єри. Але Президент Франції Еммануель Макрон сам створив цю гру і, безперечно, знає наперед, як в неї грати.

Ольга Будник, Лісабон

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>