Отруєння Скрипаля не зійде Кремлю з рук, як убивство Литвиненка

Отруєння Скрипаля не зійде Кремлю з рук, як убивство Литвиненка

Аналітика
1435
Ukrinform
Щоб змінилася політика Заходу щодо Росії, спочатку має змінитися характер її сприйняття Заходом

Президент Росії Путін заявив журналістам в Анкарі (столиця Туреччини, у Путіна туди візит), що отрута “Новічок”, яку підсунули Сергію Скрипалю та його доньці, могла бути виготовлена “приблизно у 20 країнах світу”.

Таким чином, офіційна Росія, тепер вже на найвищому рівні, продовжує у справі Скрипаля “Ваньку валять” (українською - “клеїти дурня”).

Чого хоче Росія? Вона хоче, щоб Велика Британія зокрема і Захід у цілому суворо дотримувалися правових норм у стосунках з Росією. Конкретно: жодних публічних звинувачень, а тим більше — жодних каральних санкцій, не може бути доти, доки провина Росії не буде встановлена у судовому порядку (звісно, з дотриманням усіх судових процедур), причому вирок має бути остаточний і настільки юридично бездоганний, щоб навіть засуджений не міг сказати жодного слова заперечення. Іншими словами, у Кремлі хочуть, щоб британці заткнулися і не розкривали рота, бо є священний принцип “не спійманий — не злодій”, а також не менш священна презумпція невинуватості.

І, оскільки британці не мовчать і навіть збираються застосовувати якісь санкції (почали з висилки дипломатів), то сам Путін змушений їм так чи так нагадувати про згадані нами правові норми і такі супутні їм фактори, як обов'язок слідства перевіряти усі версії і враховувати усю інформацію.

Все зрозуміло. Росія хоче безумовного дотримання права, бо, по-перше, це дуже марудна і тягуча справа, яка в неймовірних кількостях жере час; по-друге, юридично бездоганно довести, що отруєння Сергія Скрипаля та його доньки вчинено на замовлення держави Росія, - неможливо. У цій справі ніхто з правників ніколи не наважиться стверджувати провину Росії більше, ніж на ”99,9%”. Судова процедура у таких справах може тягнутися роками (а якщо одна із сторін зацікавлена в цьому — то обов'язково так буде), а без рішення суду ніхто не може бути названий винним. Адже саме так каже закон, у відданості якому так люблять клястися на Заході? На практиці це означає, що держава Велика Британія ніколи не зможе застосувати покарання до держави Росія.

Одним словом, Росія хоче, щоб Захід правил боротьби дотримувався, а Росія щоб діяла поза правилами. Це звична стратегія державної політики Кремля, причому і у внутрішній, і у зовнішній політиці.

У принципі, ця стратегія не є чимось незвіданим для Заходу. Зовсім ні. Можна сказати, що там до неї вже звикли і навіть, в якийсь момент, виробили певну «протистратегію». Вона полягає у тому, щоб вибачати Росії її неправові (тобто, поза правилами) дії, втішаючись тим, що вони, загалом, не є смертельною загрозою для Заходу. Ні, звісно ж, мають бути протести, попередження, інколи — скасування гастролей Большого театра (хоча, Большой — це занадто, вистачить і виставки картин з обласних музеїв), однак не більше, бо все-таки вигоди від “діалогу” більші, ніж шкода від вбивства російських емігрантів. Історія про те, чим закінчилася історія з убивством Олександра Литвиненка, - чудова ілюстрація до згаданої “протистратегії”. Поки що подібною ілюстрацією є й ситуація навколо малайзійського “Боїнга”, але тут ще можлива принципова зміна.

І ось сьогодні, коли ще не закінчилася історія з отруєнням Скрипаля (вона вже перевершила справу Литвиненка), усі — і на Заході, і в Кремлі - чудово розуміють, що дотримання усіх правових норм і процедур лише тоді має визначальне значення, коли Велика Британія не захоче чи не зможе всерйоз сваритися з Росією. Тобто, коли вказане дотримання слугуватиме (як і безліч раз до цього) лише ідеальним виправданням, чому Росії не оголошено війну (по суті, а не за формою). Мовляв, ми не зробили цього не тому, що боїмося Росії, а тому, що нема незаперечних доказів, що це вона скоїла проти нас злочин.

Отже, питання зводиться до дуже простого: Велика Британія (ширше — Захід) знову злякалися Росії чи на цей раз ні?

Чіткої відповіді поки нема. З одного боку, реакція на отруєння Скрипаля вже стала безпрецедентною (мається на увазі колективний демарш 27 країн, які вислали російських дипломатів), з іншого — поки що справді жорстких санкцій проти Росії нема, у тому числі й від Великої Британії. Їх, щоправда, обіцяють, але поки нема.

І все-таки, на щастя, ми не наважимося стверджувати, що Росії отруєння Скрипаля зійде з рук так само, як, приміром, убивство Литвиненка. Нових жорстких санкцій проти Росії нема (повторимо, поки що), зате є очевидна зміна риторики на Заході: там про Росію почали говорити те і так, як не говорили раніше ніколи.

У цьому сенсі дуже показовою є промова міністра закордонних справ Великої Британії Бориса Джонсона у британському парламенті 28 березня. Тут важливо зауважити не стільки конкретні висловлювання на адресу Росії, скільки їх характер — відвертий у сенсі розкутості щодо вживання недипломатичних виразів, тобто без страху, що якесь вільне слово не відповідає дипломатичному етикету; зухвалий у сенсі, що є розуміння: Росія обов'язково спробує помститися за такі її характеристики; гордий, як у людини, яка вже зробила свій свідомий вибір і готова його відстоювати за будь-яку ціну.

Ось кілька уривків-цитат:

“Якщо вони думали, що ми настільки морально слабкі, настільки залежні від вуглеводнів, настільки боїмося ризиків і Росії, що не посміємо відповісти – то ось їм відповідь”.

“Я вірю, що ці висилки демонструють нам саме той момент, коли певне почуття вже викристалізувалося, коли роки дратування та провокацій довели загальне терпіння до точки зламу, і коли по всьому світу — на трьох континентах — вже є країни, готові сказати «досить».

“Після анексії Криму, після вторгнення на Донбас, після збиття MH17, кібератак, спроби перевороту в Чорногорії, приховування хімічних атак у Сирії, зламу (мається на увазі кібератака — ред.) Бундестагу, втручання у вибори у світі просто стало забагато країн, які переконалися: поведінка російської держави — руйнівна та підступна”.

“Цей тиждень став тим самим часом, коли світ вирішив сказати «досить!» шквалу російської брехні, потоку окозамилювання та міжконтинентального балістичного шахрайства”.

Звісно, Борис Джонсон — не найголовніший на Заході, він не президент США, хоча явно випереджає Дональда Трампа у тверезості оцінок політики Кремля. Однак правда і те, що Джонсон вже давно не одинак на Заході у своєму ставленні до Росії. Під його промовою підписалися б вже десятки, якщо не сотні політиків, експертів, політологів-науковців, одним словом - тих інтелектуалів, хто визначає характер, а отже практичну політику Заходу.

Щоб змінилася політика Заходу щодо Росії, спочатку має змінитися характер її сприйняття Заходом. І тут очевидні бурхливі зміни.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>