Захід не привітав оплесками виставу “Вибори президента РФ”
Прес-секретар адміністрації президента США Хоган Гідлі заявив журналістам, що в Білому Домі не здивовані переобранням Володимира Путіна президентом Росії. Так і сказав — “не здивовані”!
Дивно таке чути від американців. З одного боку, ми теж не здивовані. Тих, хто був здивований підсумками виборів в Росії, не знайдете по всьому світу. Однак, з іншого, ми здивовані, що американці не здивовані.
Що означає цей прецедент? Сам по собі практично нічого, а ось у поєднанні з фактом (його теж повідав журналістам пан Гідлі), що Дональд Трамп не вітатиме Путіна з перемогою на виборах — дуже багато. Додамо також, що особисто поздоровити (так взагалі-то прийнято у неформальному товаристві світових лідерів), відмовилася також прем'єр-міністр Великої Британії. Канцлер Німеччини вчинила інакше, тобто, привітала, а з президентом Франції сталося щось не зовсім зрозуміле: він зателефонував, але чи вітав з перемогою? Прес-служба Кремля каже, що вітав, а в заяві Єлисейського палацу про вітання нічого не сказано, натомість наголошується, що Емануель Макрон говорив з Путіним про Сирію, про Україну, про отруєння Скрипаля — усі неприємні для Кремля теми.
Можна ще згадати, хто з лідерів інших держав вітав, а хто утримався. Приміром, президент Туреччини проти президента Польщі. Але то вже не так важливо. Сама ситуація, коли хтось вітає лідера ядерної наддержави і постійного члена Ради Безпеки ООН, а хтось — не вітає, показує, як низько впала репутація Росії у світі. Сама дискусія, розлогі коментарі світових ЗМІ на цю тему — це вже “вбивча” характеристика і Росії, і особисто Володимира Володимировича.
Кремль доклав величезних зусиль, аби спектакль під назвою “Вибори президента Російської Федерації” справив належне враження на міжнародного глядача. Належне, з точки зору Кремля — це викликати почуття поваги до лідера, якого його народ підтримав (обрав) з одностайністю, яка й не снилася лідерам Заходу. Причому, зауважте, з дотриманням усіх ваших демократичних процедур. Не треба любові, це не обов'язково, але повага до головного актора і режисера мала з'явитися.
Не з'явилася. Про вибори Захід сказав: “Туфта!”, актори непереконливі, режисер схалтурив! Оплесків і “браво!” не буде! Хіба що посвистіти можемо.
Звісно, не варто аж надто переоцінювати значення “ляпаса”, отриманого Путіним. Він не означає цілковиту ізоляцію країни та її лідера, обраного на “несправжніх виборах” (слова колишнього посла США в Україні Джона Гербста). З Росією говорили і говоритимуть. Питання в тому, як говоритимуть, з яким настроєм і в якій атмосфері. А від цього прямо залежить, про що врешті-решт домовляться і чи домовляться взагалі.
Реакція Заходу на процес перевиборів Путіна — не перша ознака того, що між Росією та Заходом принципово змінюється характер стосунків. Саме характер, а не предмет. Захід вів запеклу боротьбу з СРСР, це були непримиренні суперники (радянський міністр закордонних справ Андрій Громико заслужив на Заході псевдо “містер Ні”), але вони ніколи не допускали у стосунки між собою презирство, відверту неповагу, насмішки, лайку, примітивну пропагандистську брехню і хімічну зброю. А у стосунках з Росією Путіна це все вже є.
Лідерів СРСР боялися, але поважали. Лідерів нинішньої Росії бояться, але не поважають. Їх зневажають, до них відчувають презирство і відразу. Над ними насміхаються. Раніше, в часи СРСР, сенатор США міг висловитися дуже різко про радянських лідерів, але ніколи так зневажливо і з сарказмом, як Ліндсі Грем сьогодні: “Вітаю президента Росії Путіна з його підробною перемогою на підробних виборах. Хай споможе небо тим 25%, хто не голосував за нього”. Ось таке ставлення до президента Російської Федерації - це, за великим рахунком — найзначніше “досягнення” команди Путіна на міжнародній арені.
Біда для режиму Путіна в тому, що репутацію неможливо відновити так швидко, як її втратити. А найчастіше її взагалі неможливо відновити. Принаймні, особисто Володимиру Путіну це вже ніколи не вдасться.
P.S. Найсвіжіша новина: Трамп таки телефонував Путіну, і знову, як з президентом Франції, Кремль говорить, що було вітання, а американці про вітання - ні слова. Невже і в такому елементарному питанні - привітав чи не привітав? - доводиться хитрувати чи навіть брехати? Що ж, така ситуація - це теж свідчення більш, ніж ненормальних стосунків між державами.
Юрій Сандул, Київ
