Формування уряду в Німеччині: крок передостанній
«Ну, нарешті!» – зраділи німці після того, як їхні політики оголосили народу, що зуміли домовитися щодо створення Великої коаліції.
«Ну, нарешті!» – з полегшенням зітхнули європейці, яким теж набридла невизначеність економічно найсильнішої та однією з найвпливовіших країн Євросоюзу.
«Ну, нарешті!» – напевно подумала канцлер Ангела Меркель, для якої четвертий термін її каденції починається важче, ніж навіть вона сама, певно, чекала.
Поки німецькі профспілки добиваються для робочих можливості працювати 28 годин на тиждень, політики не шкодують живота свого і працюють цілодобово. Всенічні протягом останніх місяців стали практично нормою для берлінських керівників, а заодно і журналістів. Так було і в ніч на середу, яку ключові постаті Християнсько-демократичного союзу, Християнсько-соціального союзу і Соціал-демократичної партії Німеччини провели за шліфуванням останніх деталей.
Коаліційні переговори проходили в режимі «бліц» і у форматі 3 (лідери партій), 15 (вони ж і близькі радники) й 91 (широке коло). Час підтискав, ніколи ще в історії німецького парламентаризму процес не затягувався так надовго – майже 4 з половиною місяці. Консерватори підганяли, соціал-демократи скаржилися на те, що їм заважає «тиск часом». У результаті переговори, які повинні були завершитися 4 лютого, продовжували двічі, але до ранку середи все ж таки змогли поставити крапку, знайшовши «болючі компроміси», як сформулювала це лідер Християнсько-демократичного союзу Ангела Меркель.
ВАЖЛИВИЙ І ВАЖКИЙ ДОГОВІР
Підсумком компромісів став важкий, майже 177 сторінок друкованого тексту, коаліційний договір. Примітно, що «європейська» глава є в ньому першою з 14.
Загалом, міжнародна тематика особливих розбіжностей не викликала. На тему Європи, ЄС, зокрема, повне порозуміння було досягнуто ще під час зондувальних переговорів на початку січня. Всі хочуть робити Європу сильнішою, конкурентоздатнішою, демократичнішою, безпечнішою, згуртованішою. І разом з Францією.
Складніше було з питанням експорту озброєнь. Тут довелося знаходити консенсус трохи довше. Йшлося, зокрема, про постачання зброї країнам Близького Сходу.
Для нас інтерес становить «санкційний блок». «За умови виконання Мінських угод ми готові зняти санкції і будемо вести про це діалог з нашими європейськими партнерами», – йдеться в документі. Таким чином, ХДС/ХСС і СДПН декларують продовження своєї жорсткої лінії в політиці санкцій проти Росії. Заяви багатьох політиків-есдеків про необхідність поетапного зняття штрафних заходів ще до повного виконання Мінських угод не знайшли відображення в проекті. За це довелося поборотися.
Сама Україна, як розповіли Укрінформу особи, читали документ повністю, також згадується в ньому, в тому числі в контексті реформ в нашій країні.
Найбільш запекло учасники переговорів дебатували зовсім не щодо проблеми міграції, як можна було б очікувати, а щодо такого суто внутрішнього питання, як охорона здоров'я та ринок праці. Щодо них запеклі дискусії тривали буквально до останньої хвилини. Не будемо втомлювати читача подробицями та нюансами, українцям би зі своєю реформою охорони здоров'я розібратися. Зовсім спрощено: йшлося про так звану медицину двох класів і про те, чи справедливо надавати більш якісні послуги клієнтам приватних страхових компаній у порівнянні з власниками державних страхових полісів.
Багатьох, мабуть, могло здивувати, чому взагалі партії, які працювали в одному уряді попередні 4 роки, тепер ламають списи щодо різних питань. Але річ тут не тільки в тому, щоб «зробити життя в Німеччині краще» (це само собою), а в боротьбі за свого виборця. Партії повинні були показати, що готові битися за свої пріоритети в соціальній політиці до переможного кінця. Кожен хотів не розчарувати прихильників, а тому повинен був максимально відстояти свої позиції. Завдання не з простих: судячи з останніх опитувань громадської думки, за СДПН готові були б проголосувати лише 17-18 відсотків, рейтингу нижче у партії не було ніколи (це навіть гірше, ніж 20,5% на виборах 24 вересня). За християнський блок – трохи більше 30 відсотків (на вересневих виборах вони отримали також мінімальні для себе 33%).
РОЗПОДІЛ ПОРТФЕЛІВ ПОПЕРЕДУ
Отже, поки партії домовилися лише в цілому. Розподіл портфелів ще попереду, хоча питання квот у Кабінеті стояло на порядку в останню ніч і вважалося одним із суттєвих перешкод. У минулому ХДС мало їх 5, ХСС – 3, СДПН – 6. Річ у тому, кому і які відомства відійдуть. Раніше МЗС і Мінфін ділили між собою ХДС і СДПН. І ось, стало відомо, що СДПН змогла добитися реальної перемоги, вибивши собі 3, по суті, ключові міністерства – іноземних справ, фінансів і праці та соціальних питань. ХДС відійшли міністерства оборони (яке у нього було і раніше) та економіки (главою якого раніше були представник СДПН).
Чи не єдиною кандидатурою, питання перебування та місця якої в новому уряді не викликає сумнівів, є Ангела Меркель. Канцлер. Це її партія виграла на виборах (нехай і з найбільш сумним за всю історію результатом). Чи протримається вона 4 роки? Є різні думки з приводу цього, 56% опитаних німців вважають, що Меркель піде у відставку ще до 2021 року. Але вона досвідчений політик і раніше виходила з різних вкрай непростих ситуацій.
Віце-канцлером і міністром фінансів швидше за все стане бургомістр Гамбурга Олаф Шольц, міністром економіки – глава відомства канцлер Петер Альтмайєр.
Хорст Зеєхофер, прем'єр-міністр Баварії та лідер ХСС, ймовірно очолить МВС.
Серед тих, чиї імена називають як можливих міністрів, значаться також Йоахім Херрманн (глава МВС Баварії), Аннгрет Крамп Карренбауер (прем'єр-міністр землі Саар), Хайко Маас (міністр юстиції), Юлія Клекнер (голова фракції ХДС у Райнланд-Пфальці), Катаріна Барле (міністр у справах сім'ї), Йєнс Шпан (заступник міністра фінансів), Герман Грее (міністр охорони здоров'я), Андреас Шоєр (генсек ХСС). Що, звісно, зовсім не означає, що саме вони і увійдуть до складу уряду.
Головною інтригою формування Кабміну є те, що аж ніяк не всі бачать в його складі лідера СДПН Мартіна Шульца. Сам він кілька місяців бив себе кулаком у груди і не втомлювався повторювати, що не буде працювати під керівництвом Ангели Меркель. Більше так не говорить. Але ж решта не забули.
Іронія долі, однак. Згідно зі всіма розкладами, саме ця людина мала бути віце-канцлером і очолювати одне з міністерств. За логікою, ким як не міністром закордонних справ бути колишньому президенту Європарламенту. Зараз цю посаду займає віце-канцлер і попередник Шульца на посаді голови СДПН Зігмар Габріель. Це Габріель поступився керівництвом партією Шульцу, коли почалася передвиборна боротьба, вважаючи, що Шульц, який тільки-но завершив каденцію на посаді президента ЄП, вдихне нове життя в СДПН і приведе її до перемоги. Насправді, спочатку все так і було – в партію валом повалив народ, її рейтинги почали зростати. Але «ефект Шульца» здувся швидко. Хоча народ в партію й досі валить – більше 23 тисяч тільки з початку цього року. Але це дещо інша історія.
І ось тепер виборці і навіть однопартійці піднімають голоси проти того, щоб Шульц увійшов до уряду. Результати соцопитувань говорять, що не хочуть бачити цю людину міністром 54% респондентів, хочуть – всього 10%. Натомість 61% хоче продовжувати бачити главою зовнішньополітичного відомства Габріеля.
Доля останнього ж не до кінця зрозуміла. Сам він не дуже розказує, хоча заявив нещодавно в одному з інтерв'ю: «Мати можливість служити своїй країні як міністр закордонних справ у такі смутні на міжнародному рівні часи, звичайно, надзвичайно цікаво, а також дуже велика честь. І було б дивно не хотіти це робити». До речі, Габріель у рейтингу найпопулярніших політиків ФРН посідає другу сходинку. А Шульц – другу з кінця. Але чи готові будуть есдеки підтримати свого колишнього вождя, а нині рядового члена у питанні висунення його кандидатури на пост міністра? Не факт.
За інформацією з переговорних кіл, Мартін Шульц таки очолить МЗС. Якщо ж цього не станеться, то, як кажуть, Шульцу, якого ще рік тому в Європі знали краще, ніж на батьківщині, обіцяють посаду єврокомісара після європейських виборів 2019 року.
ЩЕ НЕ КРАПКА
Довгоочікуване оголошення про підписання керівниками партій коаліційного договору мало б викликати зітхання полегшення. Принаймні, 43% учасників чергового опитування сподіваються, що керувати країною Велика коаліція буде добре і лише 17% – що погано.
Але не варто забувати, що рішення ще повинні затвердити члени Соціал-демократичної партії. Цього разу навіть не кілька сотень депутатів з'їзду, як після зондувальних переговорів, а всі члени. Більше 464 тисяч. І супротивників Великої коаліції серед них предостатньо. Чи не через це молодь почала так масово поповнювати лави цієї партії? Адже саме її молодіжне крило різко виступає проти входження до Великої коаліції і зараз мобілізує активних громадян з прицілом на майбутнє голосування.
Щоправда, виникло питання: а чи відповідає взагалі проведення подібного вотуму Основного закону. Зараз цим займається Федеральний конституційний суд. У 2013 році була така сама ситуація, тоді голосування дозволили «екстреним порядком» (ну люблять есдеки шукати консенсус серед себе самих). Якщо ситуація повториться, то у перші вихідні березня рядові партійці зможуть поштою відправити свої голоси.
Тому говорити зі 100-відсотковою впевненістю про таку коаліцію як про доконаний факт поки передчасно.
Поки «народні партії» розігрують політичний покер відповідно до кращих демократичних традицій, заробляють очки і прекрасно себе почувають новачки в бундестазі – правопопулістська Альтернатива для Німеччини. Поки СДПН щосили готується, навіть ціною власної репутації, розділити відповідальність за долю держави, ця політсила, яка виявилася найбільшою опозиційною в парламенті (що випливає з третього місця на вересневих виборах), вже перебрала на себе керівництво у трьох важливих комітетах бундестагу, включаючи такий ключовий, як бюджетний. Якби соціал-демократи пішли в опозицію, як божилися кілька місяців, ці пости відійшли б їм.
...Питання в тому, що уся багатомісячна німецька коаліціада, незважаючи на свою драматичність, ближче до кінця почала перетворюватися на якусь подобу фарсу. Безумовно, полегшенням для всіх є те, що період, нехай і не політичної кризи, як його уникають називати німці, але вже точно – політичної невизначеності, підходить до завершення. Але не дає спокою думка: а чи варто було заварювати всю цю «кашу» з проваленою коаліцією під назвою «Ямайка», з партз'їздами, які повинні висловити свою волю? Чи все ж можна було від самого початку сісти і домовитися продовжувати роботу в тому ж форматі, який функціонував попередні 4 роки. І непогано, загалом, функціонував.
Ось чи буде новий-старий (частково) уряд після усіх закидів і проявів недовіри останніх тижнів і місяців таким же міцним і стабільним, як попередній; чи втримаються до закінчення законодавчого періоду в своїх кріслах всі члени Кабінету, включаючи його голову, – це аж ніяк не порожнє запитання.
Ольга Танасійчук, Берлін.
