Перемога Земана – це не лише "рука Москви», або Чеське лихо з розуму…
Кандидати на вищу посаду в Чехії були повною протилежністю один одному. Чинний президент Мілош Земан за свій перший термін у Празькому Граді встиг стати таким собі взірцем неохайності у висловах та відвертого авантюризму на зовнішньополітичному напрямі. Більше того, за п'ять років стали наочними об'єктивні проблеми із станом здоров'я керманича, а його балачки про щоденне вживання сигар та міцного алкоголю створили пану Земану дещо маргінальний імідж. З одного боку — та навіщо йому все це у 73 роки?
З іншого — у переобрання чи то провал Земана дехто вкладав ледве не геополітичний сенс. Мовляв, от і подивимося хто переможе: Москва (до якої Земан був аж надто лояльним одразу після анексії Криму та російського військового вторгнення на Донбас) чи Брюссель (для якого промосковський президент у празькому Граді є відверто небажаним)?
Суперник Земану намалювався, як то кажуть, зразковий. Їржи Драгош — екс-президент Чеської академії наук та професор у свої 68 років - взірець здорового способу життя та достатньо поміркованих поглядів, без симпатій до Москви, але із переліком зрозумілих вимог до Брюсселя щодо коригування відносин всередині ЄС. Тобто: на тлі Земана Драгош виглядав для кожної тверезомислячої людини не те що більш переконливим, але навіть ззовні вже готовим президентом. Більше того, після першого туру його підтримали усі кандидати, які показали більш-менш пристойний результат. Математично все мало бути на користь опонента Земана. Але...
Усього 2,6 % голосів або 150 тисяч виборців (51,3 % проти 48,7 %) вирішили долю виборів на користь Мілоша Земана. Що ж за цим стоїть?
Коли свої підтяжки ближче до… розуму
Звісно, простіше звернути все на “російський слід” та втручання з Москви, про що багато говорилося перед другим туром голосування. Але якби були реальні докази — штаб Драгоша мовчати б не став, і у ЗМІ почалася б буча. А так — сам кандидат визнав свою поразку одразу після оприлюднення результатів. І тому ця історія виглядає ще більш непересічною та цікавою.
Не є таємницею, що чеська демократія - це такий собі еталонний взірець на усьому посткомуністичному просторі. Приклад “Оксамитової революції” та постать Вацлава Гавела підняли планку стандартів дуже високо. І пан Драгош своєю кампанією нібито хотів повернути ці славетні зразки у чеську політику (а вона за останнє десятиріччя чималою мірою деградувала). Свого часу, за наявності імені та авторитету Гавела не знадобилося навіть його прямого втручання в певні процеси, процедури та принципи свободи та чесної політики. Вони утверджувались не у протистоянні, а під моральним проводом справжнього лідера нації у самому доброму розумінні цього терміну. Достатньо згадати ситуацію, коли з'явилися лише натяки на звинувачення голови уряду та колишнього соратника Гавела Вацлава Клауса у корупції — було достатньо особистої думки Гавела — і Клаус пішов у відставку сам, не провокуючи розслідування.
І от Їржі Драгошу не вистачило саме цієї сили особистого авторитету, адже його зразкова біографія науковця та громадського діяча з великої літери не мала політичної складової. Він ніби і вірно все говорив — але тільки для своїх: для мешканців Праги, містян взагалі, студентів, викладачів, ІТ-шників.
Але у кожній країні є й інший виборець. Це той обиватель, що мешкає переважно в глибинці, він дійсно приземлено дивиться на життя. У Чехії для визначення цієї верстви населення навіть є такий собі літературний персонаж — пузатий чолов'яга, немолодий, у майці та штанях на підтяжках. Невід'ємним атрибутом такого «вічного Швейка» є келих пива. У них «сильно розумний» Драгош нібито і не викликає відрази, але спрацьовує знайоме провінційне: “Ти ба, який? Нам би простіше…” Саме на таких у своїй кампанії орієнтувався Мілош Земан.
Не князь, не граф і не герой
Адже Земан — у політиці не новачок. Він на своєму віку був і прем'єром, і спікером, вигравав вибори на чолі партії, а тому досвід в нього чемпіонський на відміну від Драгоша. Більше того, Земан не одразу ж став таким собі маргіналом у політиці, відчувати настрої не тільки еліти та освічених пражан, а й цих самих власників підтяжок, що дудлять собі своє пиво та далекі від Брюсселя та Москви (не кажучи вже про заокеанський Вашингтон) він навчився дуже добре. І от зараз ті, хто живе цими своїми пересічними проблемами, пішли та обрали того, хто ментально їм більш близький та зрозумілий. Грубо кажучи, того, хто “ближче до народу”, хоча не завжди це співпадає з викликом часу, політичною мудрістю та виваженістю.
До речі, рівно п'ять років тому в Чехії вже була майже така сама історія. Тоді вибори президента вперше буди всенародними. Земан (до речі, несподівано тоді повернувшись у політику) конкурував із міністром закордонних справ Карелом Шварценбергом.
Перший тур закінчився унічию з результатом 24% на 23% на користь Земана. І так само - математично Шварценберг мав перемогти у другому турі. Але тоді втрутилися фактори, що провели межу не стільки між кандидатами, а скільки у свідомості виборців: Шварценберг аристократ з титулами одночасно князя, графа та ще й ландграфа (!), завжди з краваткою-метеликом під білосніжну сорочку — ну, сподобається такий комусь із тих, хто носить підтяжки з майкою? А Земан — він нібито свій, хоч трохи й дивний.
Є ще одна якісна відмінність чеських виборів, яка зіграла на користь Земана. Справа в тому, що і п'ять років тому, і зараз за посаду сперечались двоє людей «сильно» пенсійного вже віку — 68 та 73 років. І от прихильників старшого з них виявилося більше при явці у 66 з гаком відсотків. А от молоді виборці, на такі вибори не дуже то й пішли.
Усе це значить, що чеській демократії потрібно в наступні п'ять років зробити те, чого вона не спромоглася зробити досі: знайти якісно нову та, вибачайте, дещо молодшу – у діапазоні 35 років постать — на кшталт французького Макрона або австрійського Курца. Тільке це і зможе надати чеській політиці нового імпульсу. А так — поки що залишається пильно стежити за формуванням нового уряду Андрея Бабіша, якій хоч і підтримав Земана, але має інший від нього погляд на відносини з Європою, Росією та Україною.
Віктор Чопа, Київ
Перше фото EPA
