Каталонія: незалежність на референдумі не здобувається

Каталонія: незалежність на референдумі не здобувається

Аналітика
1633
Ukrinform
Сучасна цивілізована Європа реагує на прагнення нації до самовизначення так само, як сто чи двісті років тому

Політична еліта Каталонії не встояла під узгодженим тиском Іспанії та Євросоюзу і не наважилася проголосити державну незалежність від Іспанії. Хитрощі, до яких вдалися глава каталонського уряду Карлес Пучдемон та голови кількох каталонських політичних партій, підписавши декларацію про незалежність після того, як Пучдемон звернувся до регіонального парламенту у Барселоні із закликом відкласти голосування за проголошення незалежності на кілька тижнів заради діалогу з Мадридом, тільки заплутали справу. Вони, ці хитрощі, схожі лише на спробу «зберегти обличчя» при очевидній поразці. Про який «діалог з Мадридом» йдеться, якщо той чітко сказав (і підтвердив слова діями), що незалежності Каталонії не допустить? І взагалі, які можуть бути дискусії, дебати, діалог, коли йдеться про незалежність нації!? Можна лише обговорювати умови капітуляції однієї зі сторін.

Незалежність проголошує представницький орган нації – у даному випадку легітимний, демократично обраний парламент Каталонії, і тільки він. До чого тут декларація голів політичних партій? Це й справді настільки незрозуміло, що спантеличений прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой змушений був надсилати Пучдемону спеціальний запит з проханням пояснити, що означає ота декларація про незалежність. «Це розуміння необхідне для активації статті 155 конституції. Для цього ми хочемо, щоб у громадян було розуміння», - заявив Рахой. Тут вже виходить і сміх, і сльози. Активація 155 статті іспанської Конституції – це фактичне скасування каталонської автономії. Тобто, Рахой чемно запитує: «Ми вас не зрозуміли: ви капітулюєте чи треба вас ще добивати?» Все-таки дуже ввічливі і виховані ці європейські політики!..

Однак не будемо зловтішатися над каталонськими політиками. Ми їм не судді. Тільки каталонці мають право виносити остаточні судження у всьому, що стосується їхньої боротьби за чи проти державної незалежності. Ми ж лише можемо зробити один загальний, але очевидний висновок з історії про чергову спробу каталонців зажити окремою від іспанців державою.

Звісно ж, ставити хрест на каталонській незалежності зарано, причому як в далекій, так і близькій історичній перспективі. Все може бути, ніхто напевне не скаже, як повернуться події за півроку–рік–десятиліття. Все залежить від того, чи знайде каталонська нація у собі сили продовжити боротьбу за незалежність. Якщо так, то знайдуться нові лідери нації, якщо нинішні не витримали напруги протистояння з Іспанією (і не тільки з Іспанією).

Ось це наразі головний висновок: протистояння! Його не вирішиш простим голосуванням на референдумі! Тобто, здобуття державної незалежності вимагає від нації напруженої жертовної боротьби, причому жертви – це не тільки тимчасове зниження рівня матеріального добробуту. Ця істина підтверджена історією сотні і тисячі разів. Якщо хтось думав, що так було чи є або в минулому, коли світ був недемократичний, а тому недосконалий, або в тій частині світу, де й сьогодні править «не демократія», а ось у новітній (сучасній) об’єднаній Європі, де панує мир, демократія і абсолютна повага до прав людини, і яка для всього світу є взірцем толерантності і мирного вирішення будь-яких конфліктів, буде інакше – то він жорстоко помилився. Виявилося, що сучасна цивілізована політична (а не географічна) Європа реагує на прагнення нації до самовизначення по суті так само, як і сто чи двісті, чи триста років тому. Приклад мирного роз’єднання Чехії та Словаччини ще дуже довго буде єдиним винятком, до того ж це ще питання, чому чехи мирно відпустили словаків. Чи не тому, що у них було просто замало фізичних сил (зокрема - армії, поліції, спецслужб), щоб зробити зі Словаччиною так, як сьогодні зробила Іспанія з Каталонією?

Сформулюємо наш висновок ще простіше, але дещо інакше: не треба ідеалізувати так звану об’єднану Європу. За останні три – чотири роки, відколи Україна стала жертвою російської агресії, у нас було чимало приводів засумніватися у щирості багатьох заяв і декларацій європейських політиків. Звичайно, це не означає, що ми маємо відвертатися від Європи чи сумніватися у так званих європейських цінностях. Зовсім ні. Просто завжди треба жити власним, а не чужим, розумом, а ілюзій варто позбуватися – і чим раніше, тим краще.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-