«Військовий Шенген»: чому танки НАТО і ЄС мають подорожувати без віз
Проблема передислокації особового складу, військової техніки, обладнання, боєприпасів збройних сил країн НАТО через державні кордони у Європі розглядалася і була частково вирішена ще за часів «холодної» війни. Тоді «старі» члени Альянсу мали чіткі міждержавні домовленості й стратегічні плани, які спрощували переміщення військ Європейським континентом на випадок можливої війни Заходу із блоком Варшавського договору на чолі з СРСР. Але після хвиль розширення НАТО у 2000-х роках, корінного реформування ЄС питанню транскордонної військової мобільності не надавалася належна увага.
ЧУТЛИВЕ ПИТАННЯ НЕПОРУШНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
І лише після окупації Росією Криму та збройної агресії на Сході України, постійних російських провокацій поблизу східних кордонів союзників, в Альянсі почали реагувати на потенційну військову загрозу з боку Москви та розв’язану гібридну війну.
Довідка. Наприкінці червня цього року НАТО завершило розгортання і набуття спроможностей для бойового застосування чотирьох батальйонних тактичних груп на своєму східному фланзі. Посилення військової присутності й зміцнення колективної оборони у регіоні стало відповіддю союзників на агресію Росії проти України, а також наявну загрозу з боку Москви для усієї євроатлантичної спільноти.
Угруповання включає більше чотирьох тисяч військовослужбовців із озброєнням та бойовою технікою, включаючи танкові підрозділи, артилерію, розвідку.
Військові контингенти та їхні штаби представлені збройним силами 15 країн НАТО: США, Великої Британії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Бельгії, Нідерландів, Норвегії, Данії, Румунії та Албанії, Люксембургу та Словенії.
До цього угруповання слід додати власні збройні сили країн Балтії та Польщі, а також контингенти Сполучених Штатів, які перебувають у регіоні на засадах двосторонніх домовленостей з урядами цих країн.
У 2014 році, після появи «зелених чоловічків» в українському Криму, штаб-квартира НАТО надіслала запити до європейських союзників із проханням поінформувати про вимоги внутрішнього законодавства щодо надання дозволів для перетину державного кордону, переміщення та умов перебування іноземних військових контингентів на території країни.
Як виявилося, національні законодавства країн-членів передбачають різні процедури та строки отримання відповідних дозволів, проходження паспортного та митного контролю військовослужбовцями з третіх країн, а також особливі митні процедури для військових вантажів, включаючи озброєння і техніку. У деяких державах цей процес має пройти через схвалення національними парламентами; в інших – процедура простіша, але також потребує кілька днів для погодження компетентними органами. А, наприклад, за законодавством однієї з країн НАТО на її території можуть перебувати не більше, ніж 1600 військовослужбовців.
І взагалі, як відзначається, питання допуску іноземних військових (навіть союзників по військово-політичному блоку), та ще й з технікою і зброєю, на територію іншої країни є дуже чутливим і стосується непорушності національного суверенітету і виключного права держави ухвалювати рішення у цій сфері.
ВІЙСЬКОВІ МАЮТЬ ПЕРЕСУВАТИСЯ ЄВРОПОЮ ТАК ШВИДКО, ЯК ЦЕ РОБЛЯТЬ МІГРАНТИ
Але наскільки ефективними, мобільними для негайного перекидання і розгортання, а також оперативно сумісними для ведення бойових дій будуть збройні сили НАТО, якщо для виконання ст. 5 про колективну оборону Вашингтонського договору треба буде чекати рішення парламентів, проходити митні контролі?
Відтак, одним із перших проблему пересування військ НАТО через кордони союзників порушив колишній командувач Збройних сил США в Європі тризірковий генерал Бен Ходжес. В американському експертному середовищі та серед представників військових еліт дискусія про це точиться вже кілька років. Але вона актуалізувалася після активізації військової діяльності НАТО на своїх західних флангах та у регіоні Чорноморського басейну.
Генерал Ходжес назвав це «військовим Шенгеном». Тобто йдеться про ухвалення домовленостей між країнами НАТО, а також Євросоюзу про спрощені процедури перетину кордонів військовими контингентами союзників.
Американський генерал особисто відчув цю проблему, коли переміщався на вертольоті поміж Болгарією, Румунією та Угорщиною під час багатонаціональних навчань НАТО Saber Guardian під керівництвом США. Тоді головнокомандувач американських військ у Європі, а також інші високопоставлені військові Альянсу були вимушені проходити формальний паспортний дипломатичний контроль. Також митному контролю був підданий й вертоліт американського генерала. Можливо, то були суто формальні процедури, але вони існують, потребують певного часу і документування.
«Я хочу, щоб ми могли пересуватися Європою так само швидко, як це роблять мігранти», – пожартував тоді Ходжес. На його переконання, найкращим шляхом для розвитку транскордонної мобільності збройних сил НАТО має стати створення так званого «військового Шенгену».
В ЄС «ВІЙСЬКОВИЙ ШЕНГЕН» ПРОСУВАЮТЬ НІДЕРЛАНДИ
У Євросоюзі (також і в Альянсі) головною рушійною силою такої ініціативи виступають Нідерланди в особі міністра оборони країни пані Жанін Хенніс-Плассхарт. На початку літа нідерландський міністр внесла до Ради ЄС відповідну пропозицію про створення «військового Шенгену». За повідомленнями дипломатичних джерел, це питання вже обговорюється у Раді ЄС, Європейській службі зовнішньої діяльності та Європейському оборонному агентстві.
Також пані нідерландський урядовець порушила це питання на початку літа на засіданні міністрів оборони країн НАТО та обговорила проблему з генеральним секретарем Єнсом Столтенбергом.
Серед інших членів ЄС і НАТО «військовий Шенген» підтримують країни Балтії й Польща, які мають безпосередні кордони з Росією. Вони, до речі, в односторонньому порядку вже спростили свої внутрішні правила відносно допуску іноземних військ на суверенну територію. Але, як відзначає генерал Ходжес, процес передислокації американських військ із Німеччини до Польщі може тривати до п’яти днів – за стільки треба попередити польські органи та чекати на дозвіл.
ТРАНСКОРДОННА МОБІЛЬНІСТЬ ВІЙСЬК У ЄВРОПІ ЯК ЧИННИК СТРИМУВАННЯ РОСІЇ
Дипломати Альянсу та ЄС, окремі уряди загалом із розумінням ставляться до ініціативи, водночас відзначаючи необхідність політичної волі для укладання такої угоди. Адже міжнародно-правова ситуація і конфігурація європейського та євроатлантичного блоків, самої класичної Шенгенської зони є непростими. Не всі країни ЄС є членами НАТО і Шенгену та навпаки. Тому варіант копіювання Шенгенської угоди у цьому випадку не пройде. Але «військовий Шенген», якщо така угода буде укладена, повинен містити головний принцип – вільне переміщення через кордони учасників домовленостей, у даному випадку військових з бойовою технікою та озброєнням.
Тризірковий генерал Ходжес підкреслює, що наявність «військового Шенгену», який спростить перекидання військ НАТО в Європі, стане додатковим фактором стримування перед агресивною Росією, яка безперешкодно переміщує багатотисячні дивізії не лише своєю територією, але й у Білорусі.
«ЗЕЛЕНА КАРТА» ДЛЯ СИЛ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ
Насправді, певний обмежений «військовий Шенген» вже існує. Йдеться про особливий правовий режим створених минулими роками передових сил найвищої готовності (VJTF) НАТО. Вони нараховують контингент у 5 тис. військових та мають бути готовими до перекидання, розгортання і бойового застосування у регіоні можливої агресії упродовж 48 годин. Стосовно цього угруповання країни-члени зобов’язалися ухвалити законодавства, якими дозволяється використання сил швидкого реагування Альянсу без додаткових національних дозволів. Тобто йдеться про певний режим «зеленої карти». Це п’ятитисячне угруповання перебуває у підпорядкуванні Верховного командування збройних сил НАТО у Європі (SACEUR), що у бельгійському Монсі, та може бути застосоване і передислоковане у зону конфлікту рішенням військового командування Альянсу.
ЧИ МОЖЕ ПРИЄДНАТИСЯ УКРАЇНА?
Питання можливого допуску, приєднання третіх країн до «військового Шенгену», зокрема, й України, може обговорюватися у процесі потенційних переговорів та залежатиме не лише від національних інтересів тих або інших столиць, але й критеріїв, умов та вимог, які висуватимуться для учасників таких домовленостей. За українським законодавством, допуск іноземних військових підрозділів на територію держави, а також відправлення українських контингентів за кордон здійснюється через ухвалення спеціального закону, який подається до Верховної Ради Президентом. Законопроект включає перелік та річний план міжнародних військових навчань та чітко визначає країни та кількість військових, яких запрошено до України.
Але окрім навчань заради миру, які українські військові проводять з дружніми партнерами по НАТО, Україна вимушена протистояти так би мовити окупаційному «військовому Шенгену» від агресора. Російські танки не потребують віз, безконтрольно перетинають східний кордон та зосереджуються на українських територіях.
Андрій Лавренюк, Брюссель.
