Катар – Саудівська Аравія: бійка за лідерство

Катар – Саудівська Аравія: бійка за лідерство

Аналітика
925
Ukrinform
Але війни «саудівської 9-ки» з Катаром та Іраном не буде. Гострота конфлікту між сунітськими країнами перебільшується

Так звана дипломатична криза навколо Катару (з нею припинили дипломатичні стосунки дев’ять арабських країн, найвпливовіша серед яких Саудівська Аравія) ще кілька днів буде подією № 1 для світових ЗМІ.

Однак така увага зумовлена не стільки значимістю для світової політики цієї події, скільки гучною зовнішньою, так би мовити, картинкою: відкликання дипломатів, зобов’язання громадян Катару за 14 днів залишити територію згаданих восьми країн, популярна нині тема хакерів, припинення транспортного сполучення, звинувачення у фінансуванні ІДІЛ, виключення Катару з коаліції держав, що воює з шиїтськими повстанцями у Йємені, закриття корпунктів відомого на весь світ популярного і впливового телеканалу «Аль-Джазіра», за яким стоїть Катар, тощо. Плюс негайна реакція інших впливових у світі країн – США, Ірану, Росії, Туреччини, яка теж була строкатою: тут і примирливі заяви США, і обіцянка Ірану допомогти Катару харчами в умовах блокади Саудівською Аравією кордону (Катар межує по суші тільки з цією країною), і неофіційні пропозиції Туреччини про посередництво, і звинувачення Ірану на адресу США, мовляв, криза - це їх рук справа. Одним словом, галасу, який приваблює світові ЗМІ, і справді аж надто багато, і вже чути навіть такі радикальні прогнози, що справа йде до збройного конфлікту між саудівською коаліцією та іранцями.

Тим часом частина експертів вважають подібні прогнози як мінімум передчасними, звертаючи увагу на те, що конфлікт між сунітським Катаром і сунітською же Саудівською Аравією досить давній, і наразі насправді нічого ще не трапилося такого, щоб можна було говорити про війну. Такої думки, приміром дотримується наш, київський, експерт Ігор Семиволос – виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень. Так само неправильно вважати зовнішній вплив (США, Росії чи Ірану) на виникнення цього конфлікту визначальним, навіть більше: жодних цілеспрямованих дій на поглиблення конфлікту між Катаром та Саудівською Аравією великі країни не робили. Навіть якщо брати до уваги і версію про причетність російських хакерів до появи на сайті інформаційного агентства Катару фейкової заяви глави цієї держави, яка містила критичні щодо Саудівської Аравії та США і дружні щодо Ірану та Ізраїлю висловлювання, то й тоді цілком очевидно, що згадана заява, так само, до речі, як і викуп за заручників у мільярд доларів, що його сплатив Катар ІДІЛ та іранським спецслужбам, - тільки привід до загострення конфлікту, але аж ніяк не причина.

Насправді, йдеться про давні суперечки всередині групи сунітських країн.

Катар вже давно, років з десять, є такою собі «білою вороною» серед арабських країн. Країна маленька, без скільки-небудь вагомої військової сили, але дуже багата – у неї треті в світі запаси газу. А ще вона має лідерів, які досить амбітні в сенсі, що хочуть, маючи на це гроші, вести свою, незалежну від неформального об’єднання сунітських країн, зовнішню політику. Внутрішня політика Катару відзначається помітним, якщо порівнювати з тією ж Саудівською Аравією, лібералізмом та неортодоксальністю. Катар готовий відступати від традицій, коли йдеться про просування власних інтересів на міжнародній арені. Приміром, там, на відміну від Саудівської Аравії, вважають, що і з шиїтським Іраном треба і варто домовлятися про якісь спільні позиції. І з Росією Катар готовий мати прагматичні стосунки, у яких йдеться лише про економічну вигоду, і з Ізраїлем готові розмовляти, а не воювати. Тобто, ідеологія, в даному випадку – релігійна, не є для Катару головною, коли йдеться про стосунки із зовнішнім світом. Катар відрізняється від решти арабських країн і тим, що бере собі за зразок західні економічні та інформаційні інструменти посилення свого зовнішньополітичного впливу.

Уся ця «нестандартна» поведінка Катару пояснюється його прагненням поборотися із Саудівською Аравією за статус регіонального лідера. І у цій боротьбі він досяг помітних успіхів, чим, зрозуміло, саудити невдоволені. Саме це, а не «підтримка Катаром терористичних організацій», викликає періодичні загострення стосунків між Катаром і Саудівською Аравією. До речі, у березні 2014 року Саудівська Аравія, ОАЕ та Бахрейн уже відкликали послів з Катару, щоправда – не запроваджували транспортну блокаду, а через вісім місяців все повернулося до того, що було. А щодо фінансування чи іншої підтримки радикальних ісламських угрупувань, то такий «гріх» мають не лише катарці, а й ті ж саудити. Там таке сплетіння місцевих інтересів та місцевих традицій, що нам, немісцевим, розібратися, хто там терорист, а хто – ні, практично неможливо. Те ж саме стосується спроб з’ясувати, які конкретні чинники спричинили нинішню кризу – чому саме зараз саудити вирішили притиснути Катар, чим на цей раз «допекли» катарці сусідам, і де тут причина, а де лише привід. І навіть таке приємне для українського вуха визнання причиною чи однією з причин кризи купівлю Катаром 20% «Роснефти» (тобто, зайвий приклад «токсичності» Росії) не варте серйозної уваги. Зрозуміло лише одне: причина, а не привід, кризи – боротьба за регіональне лідерство. А ще очевидно, що криза не зайде настільки далеко, щоб спалахнула війна, бо у ній не зацікавлений ніхто. Питання лише в тому, чим змушений буде поступитися Катар, бо не видно, за рахунок чого він зможе довго витримувати спільний тиск саудитів та їхніх союзників.

А ще в регіоні достатньо впливових сил, які не зацікавлені в поглибленні кризи, тим більше до війни, і готові активно примиряти сторони. Це і деякі арабські країни (Кувейт, Оман), і зовнішні сили – насамперед Туреччина та США (американці в Катарі мають найбільшу в регіоні військову базу – 10 тисяч солдат і штаб американських військ на Близькому Сході). А Росія, до речі, таким посередником стати не зможе, як би сильно їй цього не хотілося для посилення свого впливу в регіоні - можливості у Кремля тут просто мізерні, в тому числі, і в силу відсутності необхідного для «миротворчості» авторитету, насамперед в очах саудівської коаліції.

Лідер Кувейту вже поїхав до короля Саудівської Аравії, аби говорити про шляхи виходу з кризи. Катар, в очікуванні результатів цих посередницьких зусиль, притримав оголошення своїх дій у відповідь на дії згаданих дев’яти країн. Тож є всі підстави сподіватися, що візит лідера Кувейту чи інші спроби примирення матимуть успіх, достатній, щоб «дипломатична криза навколо Катару» зникла з топових новин світових ЗМІ.

Юрій Сандул, Київ

Перше фото: Емір Катару Шейх Тамім бін Хамад Аль Тані


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-