Секрет інноваційного прориву Південної Кореї: досвід для України

Секрет інноваційного прориву Південної Кореї: досвід для України

Блоги
4899
Ukrinform
Від інновацій до креативності

Внаслідок копіткої роботи уряду та підприємців Південної Кореї, країна на сьогодні являє собою взірець стійкого розвитку інноваційної економіки. Інноваційні мережі виникли переважно у високотехнологічних галузях, таких як біотехнологія, інформатика й зв'язок. Вони відзначаються високою спеціалізацією, підтримують тісні зв’язки з вищою школою, державними НДІ й приватними фірмами. Як правило, вони схильні до географічної консолідації й діють у рамках регіональної агломерації. Прикладом можуть бути Долина Даедеок, Технопарк Похан і Долина Тегеран навколо Сеулу, що тією чи іншою мірою розбудовуються за принципом Силіконової долини у США.

Прикладом взаємодії держави і приватних корпорацій є діяльність так званих чеболів – груп формально самостійних фірм, які є власністю певних сімей під їхнім єдиним адміністративним і фінансовим контролем (Самсунг, Хюндай, Даевоо та ін.). От ці самі чеболі, які контролюють майже половину всіх продаж в Південній Кореї, теж активно прийняли стратегію проникнення на нові ринкові ніші за допомогою корпоративних дослідницьких центрів й активної  взаємодії у мережах з НДІ, з університетами, іншими чеболями й малими компаніями. Успішними вони були і у створенні наукоємних регіональних агломерацій, таких як електронний комплекс Кумі й автомобільний та суднобудівний центр Ульсан.    

В цих чеболях відбувається також реструктуризація: поряд із корпоративною системою НДДКР з’явилися венчурні компанії, об’єднані в певні венчурні «клуби» материнських фірм. Саме на переломі тисячоліть, з 1998 по 2001 рр., число венчурних компаній збільшилося з 2 до 11 тисяч, а число дослідницьких центрів на базі великих корпорацій – з 2 до 9 тисяч. Збільшується частка НДДКР, здійснюваних малими й середніми фірмами в кооперації з іншими учасниками інноваційного процесу. Партнерами малих інноваційних фірм є університети (38.9% проектів), державні лабораторії (20%), національні корпорації (35,2%) й іноземні фірми (5,9%). Новим явищем стали альянси великих корпорацій і малих технологічних фірм: перші зацікавлені в нових видах бізнесу при збереженні спеціалізації основної компанії; другі отримують доступ до інвестиційних і маркетингових ресурсів великих корпорацій.  

Завдяки зазначеним заходам Південна Корея досить успішно подолала наслідки кризи 1997 р. і буквально за 2-3 роки відновила докризовий рівень і значно просунулася вперед у своєму розвитку. Як уже зазначалося, спершу політика країни в галузі науки і технологій була зосереджена в основному на впровадженні, освоєнні й застосуванні іноземних технологій. З 2000 р. інновації вийшли на перше місце серед завдань, що постали перед країною. Для впровадження новітніх технологій у промисловість Республіка Корея провадить політику, спрямовану на створення сприятливих умов для підприємницької діяльності і розширення співробітництва між великими компаніями та малим і середнім бізнесом.

Результати не забарилися. Уже згідно з даними на 2007 р. загальні інвестиції в розвиток науки і технологій сягнули 33,6 млрд дол. США, що складало 3,47% від ВВП. Республіка Корея також активно виділяє капіталовкладення у розвиток технологій, що сприяють підвищенню суспільного добробуту і поліпшенню якості життя, а також тих технологій, які можуть призвести до створення нових галузей промисловості. Так, у 2008 р. за показниками рівня інформаційно-комунікаційних технологій (індекс ІТК) Південна Корея уже посіла друге місце у світі, поступившись лише Швеції.

Відтоді продукти ІТ, такі як комп’ютерні мікросхеми й мобільні телефони, складають в середньому третину всього обсягу південнокорейського експорту, і майже кожен житель країни у віці старшому за 12 років отримав як мінімум один мобільний телефон. Крім того, кожна сім’я отримала широкосмуговий доступ в Інтернет. Отже, всі сфери життя південнокорейського суспільства – від індустрії громадського харчування до системи громадського транспорту – міцно зв’язані з комп’ютерами й ІТ.  

Показово й те, що навіть в новий кризовий 2008 рік ні приватний сектор, ні держава не скоротили видатки на науково-дослідницькі розробки, що відбиває собою стратегічну важливість інноваційного розвитку для економіки Кореї. За тодішніх кризових умов Міністерство освіти, науки і технологій Республіки Корея спеціально провело дослідження, пов’язане з видатками на науково-дослідницькі розробки у 2009 р., вивчивши статистичні дані 23 310 дослідницьких інститутів, вищих навчальних закладів й приватних компаній. В результаті дослідження було з’ясовано, що видатки приватного сектору складали 75,4% від загальних затрат на НДДКР, а державні видатки й витрати університетів складали 13,5% і 11,1% відповідно. При цьому 95% усіх видатків було інвестовано в розробки у сфері науки і технологій, в той час як 4,1% – в гуманітарні й соціальні науки.  З точки зору галузевої структури 33,8% витрат було інвестовано в сферу інформаційних технологій, 12,3%- у розвиток нанотехнологій, 7,6% – в біотехнології, і 8,5% в технології із захисту довкілля.

Дослідники вважають, що швидкому виходу Кореї із ситуації кризи сприяло дві причини. По-перше, уряд компенсував зниження наукових розробок у промисловому секторі за рахунок збільшення власних затрат на НДДКР. У цей післякризовий період частка  держави у валових витратах на НДДКР збільшилася з 20% (докризовий рівень) до 27%. Державне фінансування було спрямоване насамперед на невеликі технологічні комплекси, які допомагали підтримувати і розширювати інноваційну діяльність в країні. По-друге, державне стимулювання розвитку інформаційних технологій (ІТ) і пов’язаних з ним підприємств вилилося у ІТ бум 2000 років.

Отже, в чому ж, з точки зору України, полягає секрет інноваційного прориву Кореї у справі подолання кризи як 1997 так і 2008 рр.? Насамперед, уряд Республіки Корея приділив належну увагу розвитку НДДКР, витрати на які в період 1988-2009 рр. складали 2,57% ВВП. На відміну від уже згаданого нами  «віддача він науки – нуль», при належному фінансуванню науки і освіти в Південній Кореї разюче зросла й кількість наукових публікацій у значимих міжнародних наукових журналах. Статистика корейських публікацій у відповідності з індексом наукового цитування мала таку динаміку: вона зросла із 27 в 1973 р. до 171 в 1980 р.;  а далі від 1227 в 1988 р. до 9 124 в 1997 р., і нарешті – до 23 048 у 2005 р.  Отже, за цими показниками Корея піднялася у світовому рейтингу із 37 місця в 1988 р. до 14-го в 2005 р.

Досягнення науки й освіти відбилися у перше ж післякризове десятиріччя на збільшенні випуску наукоємної продукції. Так, частка обробної промисловості в експорті Кореї складала 88%, що вище середньосвітового рівня на 16%. Експорт високотехнологічної продукції також вищий середньосвітового значення і складав 33% від загального обсягу товарного експорту, що майже вдвічі перевищує середньосвітовий показник. А по такому індикатору, як експорт товарів на душу населення, Південна Корея тісно наблизилася до країн з високим рівнем доходу. Основними товарами, що експортуються з Кореї, були стільникові телефони, оперативна пам'ять, процесори й контроллери для комп’ютерів.

Як тільки промисловість Кореї після кризи стала виходити на досить високий рівень розвитку, роль держави в стимулюванні економічного розвитку набула ще вищого рівня. Ще в 1999 р. було створено Національну Раду з науки і техніки, а також Президентську Раду з науки і техніки під головуванням президента країни. Саме ця остання і є головним органом, що визначає напрями політики в науково-технічній галузі і пріоритети для державних інвестицій в НДДКР. Згодом відбулася подальша реорганізація управління інноваційними процесами. У 2011 р. в Південній Кореї з’явилося своє Міністерство економіки знань (Knowledge Economy Ministry), що інтегрувало в себе відповідні функції існуючих до того Міністерства торгівлі, промисловості й енергетики, Міністерства інформатики й комунікацій, а також Міністерства науки й технологій.  

Від самого початку південнокорейська модернізація була побудована на адаптації зарубіжних розробок і підтримки переважно великих компаній. В 1990-х роках держава запустила програму «На межі ХХІ століття», яка була присвячена розвитку ключових технологій в пріоритетних галузях. Для цього була опрацьована чітко кластеризована система підтримки технологічного підприємництва. В кожному кластері є свій лідируючий університет, який стає центром усієї науково-технологічної активності, є свої технопарки, інкубатори й інші площадки для підтримки стартапів.

Стара система управління, що була сфокусована на інтересах декількох чеболів, показала свою ефективність в минулому. Вона зробила Корею лідером в галузі інновацій з товарами майже японської якості з майже китайськими цінами. Але ця система не гарантує успіху в майбутньому, де справжні прориви, нові революційні продукти  і нові ринки залежать від креативного потенціалу нових талановитих підприємців. Саме тому через фільтри інкубаторів і технопарків проходять безліч молодих компаній. Вибудувана справжня система моніторингу. Як тільки в цьому потоці виявляється потенціальна зірка, вона потрапляє в систему державної підтримки грантів і пільг.

То ж не дивно, що підтримуючи такий рівень управління і розвитку, Корея й надалі зміцнювала свій потенціал, аж доки не вийшла на перше місце в світі у рейтингу найбільш інноваційних країн у 2015 р. та ще й утримала цей показник у 2016 р.  Тобто, зусилля, спрямовані на збільшення НДДКР, внесли врешті-решт свій вклад у розвиток усіх високотехнологічних галузей у промисловості країни.

Таким чином, Південна Корея досягла велетенських успіхів у науці й технологіях за останніх п’ять десятиліть саме тому, що їй вдалось створити унікальну інноваційну систему, безперервно інвестуючи у розвиток людських ресурсів та НДДКР. То ж цей досвід, по-перше, означає для України, що можливості абсорбувати нові знання й технології залежать від рівня і якості освіти. Відповідно створення висококваліфікованої освіти у науково-технічному секторі має стати першим щаблем у становленні високо розвинутої країни. Принаймні у випадку Південної Кореї прискорене досягнення стійкого розвитку було забезпечене зміцненням ролі освіти в процесі модернізації. Було пройдено шлях від імітації й запозичення зарубіжного досвіду до впровадження власних креативних інновацій.

По-друге, корейський досвід засвідчує, що необхідно прискорено розвивати внутрішній ринок і сприяти розвитку малого бізнесу. Як показав досвід, Південна Корея зобов’язана своїм рівнем технологічного розвитку й потужному обсягу індустріалізації сильній освітній базі й орієнтованій на зовнішній світ стратегії розвитку. Звідси й два уроки, які ми можемо запозичити із досвіду Південної Кореї. Перший,  що лише людські ресурси є ключовими для науково-технічного розвитку й економічного росту країни. А другий –  що ніщо не зможе краще мотивувати приватний бізнес вкладати гроші у розвиток технологій, ніж дійсно ринкова економіка, а не засилля олігархів.

При цьому мають бути враховані специфічні обставини тої чи іншої країни. Якщо взяти Корею, то за відсутності багатих природних ресурсів, факту досить  обмеженої території, що могла б бути придатною для ефективного ведення сільського господарства та наявності надлишкової робочої сили – Республіка Корея обрала стратегію соціально-економічного розвитку, засновану на інноваційній політиці, як основному факторі й передумові індустріалізації економіки та модернізації суспільного життя.

Україна теж сама має визначитися у своїх інноваційних пріоритетах, виходячи із своїх унікальних особливостей.  

Василь Ткаченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-