І ти, Ларрі Кінг, брав гроші у Партії регіонів…

І ти, Ларрі Кінг, брав гроші у Партії регіонів…

Аналітика
2996
Ukrinform
Продажні журналісти є всюди. Мова про непродажних. Чого не вистачає, щоб у нас не було приводу в них сумніватися?

«Амбарна» книга ПР – це як скриня Пандори для сучасної України. Сьогодні – з неї «вигулькнув» знаменитий американський журналіст Ларрі Кінг. Завтра – на цьому ж незавидному місці може опинитися будь-хто, навіть, найнесподіваніша у такій ролі особа.

Ларрі Кінг теж брав гроші з чорної каси Партії регіонів. Принаймні, у  цьому звинувачує Кінга  народний депутат Сергій Лещенко. За його словами, через «амбарну книгу» Партії регіонів Ларрі Кінгу у 2011 році було виплачено  $225 тис. Головний редактор «Української правди», Севіль Мусаєва, уточнює: це був гонорар за інтерв’ю з тодішнім прем’єр-міністром України Миколою Азаровим. Звідки взялася така «не кругла» сума з точністю до п’ятірки? Можна припустити, що такса у майстра гострого телеінтерв’ю за таку послугу півмільйона «зелених». Я якщо б це був, скажімо, Янукович, то стільки би Ларрі і взяв, а оскільки замовили піар не президента, а глави уряду, другої, все ж таки, особи, - зробив 50%-ну знижку.

Ой, лишенько, що ж це робиться, навіть Ларрі Кінг бере - американець, лауреат, ікона вільної преси, мульти-мільйонер,  всесвітньовідома зірка журналістики, літня (1933 року народження) людина, зрештою! – Можливо, ми такого репетування і не чуємо, але воно – «в повітрі», те, що багато хто так думає – це точно.

Через такий інформаційний привід, пригадується старезний анекдот. Парижем їде екскурсія. Екскурсовод: праворуч Ейфелева вежа, під нею жінки, які продаються, ліворуч Лувр, під ним жінки, які продаються, прямо перед вами Тріумфальна арка, під нею жінки, які продаються… Один з екскурсантів: Даруйте, але чи є в Парижі жінки, які не продаються?! Екскурсовод: Звісно, є! Але вони надто дорого коштують…

Отже, відповідь «репетувальникам» буде така: бере Ларрі, а як же! Чого ж не взяти, коли зробити неважко (рука набита), прем’єр-міністр натуральний, звітувати і податки сплачувати не треба, а рішення про демонстрацію приймаєш особисто ти, автор? От напрацюйте собі таку репутацію, як в Ларрі Кінга, а потім будете засуджувати.

Ви думаєте Ларрі Кінг в Америці ніколи не брав гроші за інтерв’ю з тими, кому була потрібна розкрутка? Брав, можете не сумніватися! І не тільки тому, що він в принципі людина така і загримів, навіть, 1971 року до суду «за крадіжку», а й тому, що він робив це цілком офіційно і, треба думати, чесно платив податки. Такий там закон. А якщо б його упіймали на тому, що не доплатив, то де б той Ларрі уже був, і де б були його знамениті шоу «Larry King Live» ( з1985 по 2010 рік, закрите з власної ініціативи Кінга), і нинішнє - Larry King Now?

У нас теж є «такий закон», але «амбарна книга» вища за нього – була і залишається. Як показали ці, «післямайданні» роки – це даність і поки що не обговорюється. Про причини написано (і ще буде!) багато, це цілий комплекс, де враховане все, а найперше – очевидна неспівставність  офіційних заробітків і звичайних поточних витрат. Наприклад, середня по Києву зарплата у $300, оренда квартири на тій же Оболоні $300 і чек вечері на двох у більш-менш ресторані – від $100. І все – всі питання зняті.

Залишається шлях, по якому країна намагається іти. Колись, все у нас буде майже, «як в Америці»  А якщо ж ви уже зараз, незважаючи на все, не хочете жертвою маніпуляцій Ларрі Кінга і його багаточисельних колег, включно з вітчизняними «аналогами» варто розробити для щоденного вжитку комплекс правил. От, хоча б і такий:

  1. Ніколи не сприймайте серйозно матеріали подібні до вищезгаданого інтерв’ю з Азаровим, хто б їх не робив і де б вони не з’являлися. Наші президенти-прем’єри самі по собі дуже рідко представляють інтерес для американської чи-то європейської публіки. На початку 2014-го Азаров був би і для них цікавий, у 2011-му  – ні, це без варіантів. Такі матеріали робляться лише для внутрішнього, українського вжитку. Себто – для маніпуляцій.
  2. Практично те саме – щодо статей «про Україну» у найвідоміших світових ЗМІ. Переважна більшість з них – оплачена українськими грошима і призначена для цитування всередині України.
  3. Те, що не потрапляє в категорію п.2, у тих же США, наприклад, публікується заради вирішення внутрішньополітичних проблем: наприклад, когось треба «опустити», когось попередити, комусь збити рейтинг тощо. Поява в NYT статті зі звинуваченнями Пола Манафорта, керівника передвиборчої компанії Дональда Трампа – з цєї «опери».
  4. Кінчаємо це «нізкопоклонство» перед Заходом! Віддавайте перевагу вітчизняним «аналогам». Інколи, вони мало чим гірші, а коштують – на порядки дешевше.

І ще одна порада: не переймайтеся! За совітів було ще гірше, але ті, хто хотів, діставали правдиву інформацію. З різних джерел і не обов’язково це були «радіо-голоси». Наприклад, читання «між рядків». Хто не знає, що це таке – запитайте у батьків чи бабусь-дідусів. Так, це потребує певних навичок та рівня ерудиції, але, як кажуть, дешево і сердито – особливо в епоху Інтернету і пошуковиків. Google вам в поміч!

І все ж  таки, чи є відомі, розкручені журналісти, які не продаються, навіть, за дорого? Життя – не анекдот, вони є. Але для того, щоб їх було чутно, потрібно дещо забезпечити.  Сьогодні в Україні, на відміну від США, не існує умов для виживання незалежних ЗМІ, що були би трибуною для таких – непродажних зірок.

Сергій Тихий, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-