Хто буде новим генсеком ООН: шанси для жінок та можливості для України

Хто буде новим генсеком ООН: шанси для жінок та можливості для України

Аналітика
2090
Ukrinform
Можливість обрання очільника ООН з-поміж вихідців зі Східної Європи може бути як "плюсом", так і "мінусом" для офіційного Києва

В ООН змінюється керівник. Новий генсек розпочне виконання обов'язків 1 січня наступного року. Зараз у боротьбу за цю посаду включилися вісім кандидатів - чотири чоловіки й чотири жінки.

Неформальні дебати з кожним із них почалися лише цього тижня, тож поки що зарано говорити, хто з них має більше шансів на перемогу. Втім уже зараз можна сказати, що нинішні вибори генсека відрізняються від попередніх та мають щонайменше три особливості. По-перше, вони проходять за новою, більш прозорою, процедурою. По-друге, в процесі відбору номінантів більше шансів, очевидно, матимуть жінки. Й по-третє, вперше за всю історію ООН генсеком може стати виходець зі Східної Європи. Отже, як це вплине на вибір нового глави ООН, і чи посприяє вирішенню українського питання в Організації?

ЧОМУ ЗМІНИВСЯ ПРОЦЕС ВИБОРІВ

За 70 років існування Об'єднаних Націй до нинішнього моменту вибори генсека проводилися без офіційної виборчої кампанії. Остаточна кандидатура обиралася на закритому засіданні Ради Безпеки ООН, де кожний із п'яти постійних членів мав право вето й міг скористатися ним, фактично, приховано від широкого загалу. Потім обраний кандидат де-факто "автоматом" затверджувався на засіданні Генасамблеї ООН.

Такий процес навряд чи можна було назвати прозорим, тому це породило багато спекуляцій як щодо самих виборів, так і стосовно потенційних кандидатів та їхніх можливих домовленостей з кимось із п'яти постійних членів Радбезу. А про намагання декого з "п'ятірки" вплинути на процеси в ООН відомо чи не з перших днів заснування Організації. Варто лише згадати процес Елджера Хісса, який у 1945 році від імені США вів установчу конференцію ООН у Сан-Франциско. Згодом він був викритий та звинувачений у шпигунстві на користь Радянського Союзу.

Недовіра до процесу обрання глави ООН, так само як і критика щодо прийняття рішень у самій Організації, досягла критичного рівня перед нинішніми виборами генсека. Щоб трохи зменшити градус напруженості, у вересні минулого року Генасамблея прийняла резолюцію 69/321, яка передбачає, в тому числі, збільшення прозорості виборів генерального секретаря. Зокрема, документ пропонує національним урядам публічно висувати кандидатури (що до цього майже не відбувалося), оприлюднити біографії кандидатів, а також ввести елемент неформальних розмов та зустрічей з номінантами, щоб кожний охочий міг почути програму кандидата. Крім того, за задумом, такі неофіційні бесіди дають змогу поставити запитання з актуальних проблем, наприклад щодо поглядів потенційного нового генсекретаря на вирішення українського питання.

Решта процесів відбору кандидатів залишилася без змін. Усі вони регламентуються статтею 97 Статуту ООН та відповідними правилами, прийнятими раніше. Іншими словами, виборча процедура не уникає закритого засідання Ради Безпеки ООН, яка, за усталеною практикою, визначає одного кандидата (хоча може й кількох) та приймає резолюцію з рекомендацією про його затвердження. Цей документ потім направляється в Генасамблею ООН, яка за десятки років свого існування жодного разу не провалила кандидата, запропонованого Радбезом.

ПЕРЕВАГА МОЖЕ БУТИ ВІДДАНА ЖІНЦІ

Тим не менше, у виборах генсека ООН цього року все ж удалося домогтися змін, які можуть кардинально вплинути на кінцевий результат. Йдеться, передусім, про чіткий акцент на гендерному питанні.

Спочатку це було конкретно визначено в тій же резолюції 69/321. Втім, більш детально принцип гендерної рівності був виписаний у спільному листі президента Генасамблеї Могенса Люккетофта й голови Ради Безпеки (на той момент) Саманти Пауер. Символічно, але в цьому документі навіть в авторстві дотриманий принцип гендерної рівності.

"Будучи переконаними в необхідності забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків при заповненні керівних посад старшого рівня, ми пропонуємо державам-членам розглянути можливість висування кандидатів на посаду Генерального секретаря з числа жінок і чоловіків", - зазначалося в документі.

Враховуючи подібні тенденції в глобальних масштабах, нічого нового у такому підході на виборах генсека ООН немає. Тим більше, що всі вісім попередників Пан Гі Муна на цій посаді були чоловіками. Тому, очевидно, на виконання рекомендацій цього листа, ми зараз бачимо рівне представлення номінантів за гендерною ознакою. Але в кулуарах ООН дедалі більше наголошують, що перевага під час остаточного вибору кандидата може бути віддана саме жінці, та й Пан Гі Мун неодноразово висловлювався за такий розвиток подій.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ПРИНЦИП

Вперше за історію існування Організації Об'єднаних Націй серед кандидатів на головний пост представлені вихідці з країн Східної Європи. За класифікацією ООН, існує п'ять регіональних груп. Серед них - Західноєвропейска, Східноєвропейська, Азійська, Африканська, а також Латиноамериканська й Карибська. Вважається, що раніше країни Східної Європи не могли брати участі у виборах глави ООН, оскільки майже всі вони перебували під політичним та економічним впливом Радянського Союзу, а потім ще певний час - Російської Федерації. Втім часи змінюються, й очевидно в ООН перестали бачити в Росії надто впливового гравця.

Якщо говорити про можливості Москви, то існує ще одна важлива деталь: Росія не може висувати свого кандидата на головну посаду в ООН. Відповідно до загальноприйнятої практики, генеральним секретарем Організації не повинен бути представник країни, яка є постійним членом Ради Безпеки. Це було узгоджено на рівні резолюції з метою уникнення концентрації надмірної влади у будь-якої з впливових країн.

Тим не менше, не факт, що наступником Пан Гі Муна стане хтось зі Східної Європи. Як відомо, наразі всього зареєстровано вісім кандидатів. Шестеро з них представляють Македонію, Хорватію, Чорногорію, Словенію, Болгарію й Молдову. Ще двоє номінантів є вихідцями країн, які не належать цьому регіону - Португалії й Нової Зеландії. При цьому не виключається, що кількість кандидатів може зрости, у тому числі за рахунок регіону Латинської Америки.

ХТО МАЄ БІЛЬШІ ШАНСИ

Що ж стосується явних фаворитів, то про це поки що говорити зарано. Відомо тільки на неофіційному рівні, що Росія підтримуватиме кандидатку від Болгарії, нинішнього директора ЮНЕСКО Ірину Бокову. Втім, це не викликає подиву, оскільки пані Бокова є випускницею та почесним доктором Московського державного інституту міжнародних відносин, досі не припиняє відвідувати Росію, а мережа переповнена її фотографіями з Путіним.

Американці, швидше за все, підтримуватимуть екс-прем'єр-міністра Нової Зеландії та керівника Програми розвитку ООН Хелен Кларк. Принаймні, такі припущення неодноразово висловлювалися західними оглядачами.

Проте це жодним чином не означає, що відбір кандидатів на посаду генсека зводитиметься лише до двох персон. За прогнозами, вибори обіцяють бути насиченими. Проте тут треба враховувати ще один важливий факт. А саме те, що напруженість у відносинах у п'ятірці постійних членів РБ ООН між Росією та західними країнами через конфлікт в Україні може завести в глухий кут перспективи номінантів від країн Східної Європи. На Заході хоча вже й не порівнюють впливовість Росії з СРСР, натомість все ще остерігаються, що Москва може поширити свою агресію й, відповідно, вплив на інші східноєвропейські країни. У тому числі, застосуванням військових, політичних та економічних важелів.

ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

Можливість обрання генерального секретаря ООН із числа представників країн Східної Європи може бути як "плюсом", так і "мінусом" для офіційного Києва. Позитивним аспектом можна назвати близькість та обізнаність таких країн щодо ситуації в Україні, яка зараз стримує військову агресію РФ на Донбасі та переживає окупацію Криму. Для них Україна, фактично, є рубежем вторгнення "русского міра", який не повинен пересуватися на захід.

Водночас, кандидати на посаду генсека самі зацікавлені в контакті з Україною, яка зараз має статус непостійного члена РБ ООН і братиме участь у процесі відбору висуванців на закритому засіданні Радбезу. У такій ситуації українська сторона має певні преференції, щоби вплинути на позиції всіх номінантів стосовно припинення російської агресії на Донбасі та повернення Криму.

Україна останнім часом не приховує своїх оцінок щодо пасивності ролі нинішнього генсека ООН в українському питанні. Це стосується, передусім, нереалізованої досі ініціативи щодо відкриття в Україні офісу з підтримки Мінських домовленостей, а також попередньої відмови ООН від розмінування на Донбасі. Тим не менше, очевидно, що для позитивного результату доведеться докласти ще багато зусиль та не втратити один із небагатьох шансів вплинути на ситуацію, які надає непостійне членство країни в Раді Безпеки ООН.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-