Голландський програш і довгий шлях попереду

Голландський програш і довгий шлях попереду

Аналітика
5967
Ukrinform
Те, що сталося - не поразка і не «зрада», це «ласкаво просимо у нову реальність, Нео!»

Дива не сталося, нідерландці прийшли на референдум у потрібній кількості й проголосували проти Асоціації з Україною. Причому, розрив між тими, хто «за» і тими, хто «проти», великий, і його не спишеш на статистичну помилку.

Можна посипати голову попелом і звинувачувати в усьому скандал з офшорами Порошенка. Можна винити журналістів, що опублікували свої нібито розслідування "в акурат" напередодні референдуму та ще присмачені неабиякою дещицею маніпуляцій. Можна звинувачувати Путіна й Росію в тому, що вони розкрутили жахливий маховик антиукраїнської пропаганди, і рядові голландці спіймалися на їхній гачок.

І все це певною мірою буде правдою - тому, що це все елементи інформаційної війни, яку Росія успішно веде, скільки існує, а ми 25 років спали, а почали говорити нідерландцям про те, що ми є, і хто ми такі, і за що ми боремося, чи не за два дні до голосування. І хто ж нам винен?

Будуть й інші пояснення. Мовляв, голландці проголосували не проти України, а проти Євросоюзу, і це їхні проблеми, і не треба брати собі цього в голову. Можна навіть вказати їм, якими неприємностями для Європи може закінчитися небажання прийняти Україну до свого кола.

І нідерландські політики це розуміють. І інші європейські діячі - теж. Але голландський обиватель, незважаючи на те, що він живе в умовах демократії й ліберальної економіки вже півтисячоліття, він дуже схожий на нашого обивателя. А наш обиватель, коли йому обіцяють зміни, зазвичай запитує: а що це дасть мені? Чому середній українець не задоволений владою і її реформами? Тому що не бачить від них швидкого збагачення, підвищення рівня життя, а бачить самі тільки проблеми. Якщо ми не альтруїсти і не хочемо стільці сьогодні, а гроші завтра, то чому ми повинні чекати цього від інших?

Результати голосування у Нідерландах - це програш держави Україна. Не будемо говорити «поразка» - програш. Як у футбольному матчі, де у нас був дірявий захист і напад, який слабо володіє технікою. І справа не тільки в піарі та інформаційній війні. Справа в бажанні змінюватися, зішкрібати з себе коросту татаро-монгольського московського ярма.

Я далекий від думки, що голландці про нас погано думають. Цілком ймовірно, вони вважають нас старанними учнями. Але всього лише учнями. Що ледь почали читати по складах. Запам'яталися слова однієї нідерландки, сказані в день референдуму: «Ви ще не готові йти в Європу, ваш народ не готовий. Ви тільки змусите його мучитися. У вас стільки своїх невирішених проблем, куди вам ще наші додавати».

Холодний, хоч і цілком очікуваний душ нам був потрібен. Він учергове дав зрозуміти: для того, щоб стати частиною єдиної Європи, мало повимахувати прапорами на площі. Мало всім народом сказати: «Так, ми хочемо!» (Хоча і тут накладка - далеко не весь народ цього жадає). Після трьохсот років московського рабства ми вирішили ось так "заслабо", за два роки (ну добре, нехай навіть за 20) застрибнути в європейський поїзд, не доклавши до цього й мінімуму зусиль? Нехай, мовляв, нас Європа нагодує, відмиє бруд за вухами, навчить, як Елізу Дуліттл, пристойної поведінки і виставить у світ як результат вдалого експерименту?

Нинішня молодь сміятиметься, але ми наприкінці 80-х років минулого століття були ще наївнішими. Ледве Горбачов почав свою Перебудову, як ми відчули себе записними європейцями, стали зі знанням справи просторікувати про свободу слова та зібрань, про ліберальну економіку. Тоді здавалося, варто зачекати пару років, знайти заховане Брежнєвим золото партії, і життя одразу стане легким і приємним...

Скільки після цього було розчарувань. А скільки ще буде!

Тут головне - вистояти. Немає лиха без добра. Перемога додає непомірності амбіціям і сварить, програш - згуртовує.

Головне не зайняти зараз позицію: «А виноград-то - зелений». Мовляв, і не потрібна нам ця Асоціація. Мовляв, без неї легше. Єврооптимістів у нашому політикумі надто мало і «страшно далекі вони від народу». Апологети архаїки як справа, так і зліва, як совки - так і націонал-традиціоналісти бояться Європи, шукають якісь свої сірячинні, «українські» шляхи в економіці, які часто являють собою дивну суміш патріархальщини, планового господарства і дикого капіталізму. Страх Януковича перед вимогливою Європою передався багатьом нашим вождям, а від них і народу. Це дуже небезпечний симптом: подивіться на Вірменію - не так давно без п'яти хвилин європейську країну, а тепер зубожілу військову базу Росії.

Те, що сталося - не поразка і не «зрада», це «ласкаво просимо у нову реальність, Нео!». А нова реальність відкриває нові можливості. Європа не закостеніле утворення типу путінської Росії, вона мінлива у своїх смаках і формах існування. І вихід буде знайдений. Адже й формат Асоціації, з приводу якої пройшов референдум, був задуманий як компроміс між тими, хто хотів розширення Європи, та тими, хто боявся його. Життя не стоїть на місці - Європа зробить висновки, придумають новий формат нашої співпраці, який не вимагатиме такої складної системи імплементації.

Чого у нас не можна сьогодні забрати, так це того, що за минулі з часів Горбачова 30 років ми набули нехай негативного, але досвіду, стали розумнішими. І чим ширше ми відкриваємо для себе світ, тим ясніше стає, що наш шлях до Європейської сім'ї - це шлях равлика, що повзе по схилу Фудзіями. Дорога дуже довга, мета далека, але досягнення її неминуче, бо немає поблизу інших вершин, крім неї.

Євген Якунов, Валентина Сямро, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>