Точка кипіння. Йорданія під тиском біженців

Точка кипіння. Йорданія під тиском біженців

Аналітика
1837
Ukrinform
Для цих біженців слова «рідна земля» стали святими..

У 2016 році Європа очікує прибуття ще одного мільйона біженців на додаток до мільйона, які дісталися ЄС минулого року. Завдяки ЗМІ масштаб проблеми сирійських мігрантів в Євросоюзі набув глобальних розмірів. Фотографія потонулого трирічного сирійського хлопчика облетіла весь світ. Усі, хто вміє - співчуває, а хто може - шукає способи допомогти європейцям. Маючи власний конфлікт, ми в Україні також прекрасно розуміємо проблему біженців, хоча й з насторогою стежимо, щоб хвиля міграції в ЄС не відсунула на другий план порядку денного Брюсселя агресію Росії проти нашої держави.

Водночас, на фоні Європи мало хто знає, що деякі країни поза її межами вже роками несуть на собі величезний тягар, пов'язаний з сирійськими біженцями. За масштабами він набагато більший, однак про нього значно менше говорять. Мільйон сирійців так сколихнув Європейський Союз, що країни-члени досі радяться, як розподілити квоти на прийом мігрантів. При цьому, наприклад, в сусідній до Сирії Йорданії тільки офіційно зареєстровано 635 тисяч сирійських біженців, хоча неофіційно на йорданській території перебуває близько 1,5 млн сирійців, а це майже 20% від кількості населення королівства. Країні доводиться витрачати до 25% свого бюджету, щоб забезпечувати біженців із Сирії. Найбільші проблеми йорданці відчувають у пошуках роботи, адже сирійці ладні працювати за копійки, тому складають велику конкуренцію. Відчувається перевантаженість у закладах освіти та охорони здоров'я.

Річний бюджет для допомоги біженцям у Йорданії становить 3 млрд доларів США. З них міжнародна спільнота забезпечує лише третину. Король Йорданії Абдулла ІІ вимушений був зробити гучну заяву про те, що внаслідок величезного напливу сирійців економіка та інфраструктура країни зазнає величезного тиску. «Я думаю, що терпець йорданського народу дійшов до точки кипіння», - наголосив король, підкреслюючи, що гребля рано чи пізно прорветься. Йорданський монарх заявив це напередодні донорської конференції, яку 4 лютого у Лондоні спільно провели Велика Британія, Німеччина, Кувейт і Норвегія з метою збору коштів для допомоги сирійським біженцям. У результаті вдалося зібрати 5,8 млрд доларів на 2016 рік і 5,4 млрд на період 2017-2020 рр. З цього обсягу Йорданії передбачено виділити 1,7 млрд доларів США.

Щоб більш детально зрозуміти міграційну проблему, ми зустрілися в Аммані з представником Агентства ООН у справах біженців в Йорданії Ендрю Харпером. Він повідомив, що за останні півроку тенденція змінилася: сирійці зрозуміли складність свого становища на території сусідніх до Сирії Йорданії і Лівану, де їм складно знайти роботу і планувати своє майбутнє, тому намагаються дістатися в країни Європейського Союзу. За його словами, саме це стало головною причиною потоку біженців в ЄС. Харпер переконаний, що ця тенденція триватиме, поки не вдасться розв'язати кризу в Сирії або надати необхідну допомогу країнам, які приймають сирійців. Якщо політики не можуть знайти рішення, то вони зобов'язані надати підтримку державам, що несуть на собі тягар у вигляді сотень тисяч знедолених сирійців.

Більшість сирійців прагнуть повернутися у свої рідні поселення, тому не хочуть покидати свою країну і регіон. Харпер навів приклад, коли сирійська родина отримала дозвіл на еміграцію до Канади, однак не захотіла ним скористатися. Вони відповіли, що якщо поїдуть у Канаду, то вже ніколи звідти не повернуться, а це не те, чого вони прагнуть. Сирійці розуміють, що чекати повернення доведеться довго. Можливо, дуже довго, але спогади про рідні місця додають сил.

Ті, хто все ж таки вирішив шукати щастя в Європі, раніше купували квиток на літак до Туреччини, звідки, покладаючись на долю, морем намагалися потрапити в одну з країн ЄС. Зараз Туреччина ввела візи для громадян Сирії, які прибувають повітряним чи морським транспортом, що, фактично, блокувало цей шлях. Дорога в Європу через Єгипет складна і небезпечна через ситуацію на Синайському півострові, тому наразі тільки 5% біженців перебувають на півдні королівства. В таких умовах сирійські біженці змушені залишатися в Йорданії, незважаючи на інколи критичні умови свого існування.

Харпер відзначає, що у повсякденній роботі постійно чує від біженців: «Ми хочемо бути нормальними, працювати, підтримувати нашу гідність, щоб наші діти були у безпеці і ходили до школи, а не бути пригніченими». Тобто, йдеться про базові прості речі, які звичайні люди сприймають буденно.

Це особливо сильно відчувається, коли сидиш у холодній залізобетонній конструкції поряд з батьком чотирьох дітей. Його ім'я Халед. Цей 40-річний чоловік разом із родиною втік з сирійського Хомса від жахіть війни три роки тому. Їхній будинок був похований під ракетно-бомбовими ударами в символічному для сирійських повстанців районі Баба Амр. Тепер вони з сотнями інших сирійців живуть на південній окраїні йорданського міста Мафрак.

Зовсім недалеко, практично на відставні прямої видимості, розташований табір сирійських біженців «Заатарі» (з арабської - чебрець). Це один із найбільших таборів біженців у світі. Там проживає близько 80 тисяч біженців. Проте сирійців так багато, що місця в таборах всім, природно, не вистачає. Тільки близько 10% біженців живуть у таборах. Інші просто по-сусідськи «підселяються» у звичайні йорданські міста або влаштовують неофіційні табори, розставляючи палатки. Деякі й самі покидають табір, не витримуючи монотонного життя там. Незважаючи на мінімально необхідні умови для життя, далеко не всі готові жити у замкненому просторі, особливо не маючи жодного уявлення, коли це завершиться.

Знаючи, що на сьогодні сирійцям складно потрапити в Йорданію, оскільки кордон щільно контролюється, питаю Халеда, чи все ще прибувають сирійці? Не задумуючись, він говорить, що сирійські біженці продовжують потрапляти на територію Йорданії нелегально через пустельну місцевість в районі міста Рувейшид. Вони платять по 150-200 доларів за людину контрабандистам. Пересікши кордон, направляються в місто Мафрак, і якщо не знаходять там собі притулок, то рушають далі в напрямку міста Ірбід. За словами Халеда, щоденно близько 50-60 сирійців пересікають кордон. Причому, якщо раніше більшість із тих, хто потрапляв у Йорданію, були з півдня Сирії, то зараз великі потоки біженців помітні і з районів, підконтрольних ІДІЛ, зокрема, провінції Дейр Зор.

Найбільше Халед жалкує через неможливість працювати. У рідному Хомсі він працював у ресторані, але тут готовий взятися за будь-яку роботу. Проте йому заборонено офіційно працевлаштовуватися. Якщо спіймають за роботою, то можуть відправити у табір. Таким найменш захищеним біженцям виплачується 28 доларів на місяць на особу. Це критично мало і вистачає тільки на те, щоб не вмерти з голоду.

Більше Йорданія дати не може. Не варто забувати, що тут також живуть ще й палестинські та іракські біженці. Внутрішній тиск у королівстві і так вже занадто високий. При тому, що навколо точаться конфлікти, головні небезпеки керівництвом країни вбачаються саме всередині. Відповідаючи на моє запитання, генеральний секретар Сенату, сенатор Національних Зборів Йорданії Марван Аль-Хмуд сказав, що головна небезпека для країни полягає в економічній площині. За його словами, для королівства критично важливо врегулювати проблему безробіття і бідності, що напряму пов'язано з біженцями. Якщо вибухне Йорданія, то тікати вже не буде куди.

Поки ми розмовляємо з Халедом, проїжджає жовтий шкільний автобус. Запитуюся у дітей свого співрозмовника, чи ходять вони до школи? 11-річний Расуль та його 8-річна сестра Міямі негативно крутять головою, але при цьому посміхаються. Ці дитячі посмішки були найбільш приємним і водночас найбільш сумним моментом поїздки до Мафраку. Діти завжди залишаються дітьми, незважаючи на обставини. Дорослим варто інколи не забувати про дитячу здатність посміхатися і радіти навколишньому світу - не зважаючи ні на що. Йорданія дійсно забезпечує безкоштовну освіту та лікування для сирійським біженців. Однак не всі мають можливість сплатити супутні витрати: одяг, шкільне приладдя, проїзд. Родина Халеда належить до таких.

Говорячи про майбутнє, мій співрозмовник сподівається лише на повернення на рідну землю. Халед може й спробував би ризикнути і податися в Європейський Союз, однак просто не мав на це грошей з самого початку. Зараз він визнає, що вже туди й не поїхав би. Надто багато трагічних історій сталося з сирійцями за останні роки на шляху до європейської мрії. Халед мало вірить, що його Сирія буде тією ж, як до війни. Проте, без будь-яких сумнівів видно, що він надзвичайно втомився від поневірянь на чужині. Це читається неозброєним оком за сотні метрів. Для таких, як він, слова «рідна земля» стали святими.

Усім, хто кричить, що не ту країну назвали Гондурасом, варто відвідати поселення біженців. Для цього не потрібно навіть їхати за кордон. У нас в Україні, на жаль, є власні внутрішньо переміщені особи. Там вам розкажуть, як гарно мати свою власну країну, жити у рідному місті й дихати рідним повітрям. Цінуйте, коли маєте, бо потім може бути запізно. 

Віталій Федянін, Київ-Амман.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-