Життя у «банановій республіці»: диктатура, пафос та біль

Потрапити сьогодні на окуповану Росією частину Донеччини з українським паспортом дуже складно, але можна. Для цього доведеться пройти в аеропорту Москви принизливу «фільтрацію», яку влаштовують російські спецслужби. Нікого не хвилює, навіщо їдете туди – на похорон родича чи на зустріч із хворою матір'ю, провідати доньку чи обійняти онуків, – вас можуть цинічно розвернути назад після допиту і болісних очікувань. Але ті, хто доїжджає, одразу зауважують, як сильно «русскій мір» своїми мацаками проникає в кожну сферу життя там: на всьому лежить відбиток диктатури і порожнього пафосу.

«ФІЛЬТРАЦІЯ» У «ШЕРЕМЕТЬЄВО»

На окупованій Донеччині, яку в 2022 році Російська Федерація "включила до свого складу", продовжують жити не менше сотні тисяч тих, у кого є родичі в Україні, у країнах Європи та на інших континентах. У житті трапляється всяке, і попри повномасштабну війну у людей часом виникає потреба провідати близьких на окупованій території. З 2023 року єдиний спосіб дістатися до населених пунктів так званої «Донецької народної республіки» – через Москву, а точніше – літаком через «Шереметьєво». Бо всі наземні пункти пропуску на кордоні з Росією для українців сьогодні на замку.

У «Шереметьєво», окрім стандартної паспортної перевірки, кожен, хто прибув, має пройти принизливу «фільтрацію» співробітниками російських спецслужб. І це може тривати від трьох годин до доби або й двох. У Фейсбуці навіть є спеціально створена група з порадами для тих, на кого чекає така неприємна процедура.

Там рекомендують перед перевіркою виспатися, бо очікування в аеропорту може затягнутися, а сили потрібні, щоб залишатися адекватним.

Після виходу з літака пасажирів з українськими паспортами прикордонники шикують в окрему чергу і відводять до спеціальної зали, де є крісла і з десяток лежаків. Потім – заповнення анкет на двох сторінках і очікування виклику. Після – фотографують з усіх ракурсів, кілька разів беруть відбитки пальців, долонь, навіть зразок ДНК. І тут же забирають телефони, ноути, планшети, флешки, розумні годинники, загалом усі гаджети й носії інформації. Співробітник запитує і записує пароль до телефону.

З цього моменту і до закінчення перевірки будь-який зв'язок у прибулих пасажирів-українців відсутній. Усі чекають, поки не покличуть на бесіду, а точніше на допит, який відбувається з кожним індивідуально в окремому кабінеті. Після проводжають на паспортний контроль і впускають у РФ. Тих, кому відмовили у в'їзді, відправляють у зал вильоту.

Очікування завжди виснажливе, доступу до багажу немає до кінця перевірки. Тому радять із собою взяти плед і легкий пляжний надувний матрац, бо лежаків на всіх не вистачає. Залишається спати або на металевому кріслі, або на керамічній плитці підлоги, інших варіантів немає.

Усі, хто проходив цю «фільтрацію», також рекомендують брати з собою канапки та воду. І кажуть, що не треба викидати порожню пляшку, бо десь є кулер, з якого можна набрати води, але пластянок там не буває.

Радять не забути необхідні пігулки, а людям із хронічними хворобами – не їхати без супроводу рідних.

Ті, хто пройшов через «Шереметьєво», згадують, що кількість запитань може бути нескінченно великою, поставлених у різних інтерпретаціях із метою підловити співрозмовника на неправдивості.

Починають зі звичайних: чим займаєтеся; з ким і де живете; хто залишився в «ДНР»; куди їздили і навіщо; чому саме зараз вирішили повернутися в Росію тощо. Серед «улюблених» запитань у прикордонників – провокаційні: «як ставитеся до СВО?», «чи готові відмовитися від українського громадянства?», «чий Крим?», «зараз триває війна чи СВО»? Або питання до чоловіків: «чи готові ви підписати контракт з армією РФ?»

Тобто тут, звісно, на кожного українця чинять психологічний тиск, перевіряють реакцію, або, просто кажучи, «кошмарять».

ЗАБОРОНА БЕЗ ПОЯСНЕНЬ

Якщо щось «цікаве» знайшли в телефоні – тиск посилюють. Багато хто після прильоту або раніше, перед поїздкою, видаляє з телефона додатки, соцмережі, певні дані. Але в історії телефона видалені застосунки залишаються, і росіяни за допомогою нехитрих маніпуляцій можуть усе це перевірити.

Очевидці «фільтрації» розповідають про випадок, коли людині відмовили у в'їзді, бо знайшли в телефоні ліричну українську пісню одного із сучасних виконавців.

Взагалі, який винесуть вердикт ФСБшники, часто не зрозуміло. Відмовляючи у в'їзді, нічого нікому не пояснюють. Зазвичай зачитують із папірця: «Змушені повідомити, що вам заборонено в'їзд до РФ, і найближчим літаком ви вилітаєте назад». Добре, якщо дають просто папірець із цим рішенням, буває, що в паспорті ставлять штамп із забороною на в'їзд на 5, 10 або 25 років, буває навіть на 50.

Люди роблять висновки, що часто під час «фільтрації» багато залежить просто від везіння, від того, хто з ФСБшників чергує цього дня, чи він буде адекватним і в доброму гуморі.

Іноді заборони отримують до 80% тих, хто звернувся, буває, до 50%, а буває ще менше. Зазвичай частіше пропускають зовсім літніх людей. Хоча свідки розповідали, як із їхньої групи українців чомусь розвернули чоловіка 70 років, який виїжджав із «ДНР», щоб зустрітися з помираючим братом, – не пустили додому, де залишилася його літня дружина.

Був випадок, коли 75-річна жінка їхала в Росію до дочки, яка там живе вже понад 15 років, але її розвернули, дізнавшись, що в Україні у цієї жінки залишився син. «А раптом син піде служити в ЗСУ? Раптом їй якось подзвонять і змусять щось замінувати в Росії, шантажуючи тим, що в разі невиконання «розберуться» із сином? Як вона вчинить?» – такі та подібні цинічні запитання «відфільтрували» і її, незалежно від того, що вона відповідала.

Також очевидці розповіли, як додому в «ДНР» поверталася сім'я з дитиною, батька і дитину впустили, а матір – ні. У неї нібито щось знайшли в телефоні. Тож уся сім'я змушена була йти на зворотний літак.

Таких випадків дуже багато. Люди, звісно, панікують, починають плакати, намагаються з'ясувати причину заборони. Бо їдуть або до матері, яка помирає, або до хворої онуки, або до родича на операцію, щоб підтримати і морально, і матеріально...

Бувають і ті, хто їде із надією продати своє житло на ТОТ. Наприклад, виїхали з Донеччини  ще 2014 року «всього на два тижні», але так і залишилися чекати деокупації, працювати в Україні. Грошей на нове житло не накопичили, бо постійно платили за оренду, ростили дітей. І тепер, вийшовши на пенсію, вирішили поїхати і продати те, що залишилося в окупації. Але ФСБшники на допиті їх прямо запитали: «Що ж ви тільки зараз вирішили повернутися, квартиру їдете продавати? Жити вам ніде стало? За дахом над головою їдете?»

Багато хто опісля намагався оскаржити заборону на в'їзд, писали куди можна і не можна. Але поки невідомо, щоб це комусь допомогло. Навіть навпаки, у коментарях у Фейсбуці одна дівчина поділилася, що її родичці закрили в'їзд до 2045 року після того, як та почала оскаржувати винесене їй негативне рішення в «Шереметьєво».

15 «МІНІСТЕРСТВ ДНР»

Той, хто пройшов приниження у вигляді «фільтрації» і нарешті прибув у «Донецьку народну республіку», відчує, як за останні десять років змінилося тут життя. Тепер у Донецьку є 15 власних «республіканських міністерств». Офіційні сайти та акаунти всіх їх є у відкритому доступі, наприклад, у Телеграмі.

Можна нескінченно довго вивчати їхню роботу.

Наприклад, «міністерство охорони здоров'я». Воно відкрито визнає, що в «ДНР» сьогодні спостерігається катастрофічна нестача лікарів вузьких спеціальностей – травматологів, гінекологів, кардіологів, фтизіатрів і багатьох інших, особливо в населених пунктах, віддалених від Донецька. Це й зрозуміло, бо з 2014 року, з навалою «русского міра» лікарі з родинами масово виїжджали з Донеччини, часом цілими операційними бригадами.

МЕДПАТРУЛЬ І ХВОРІ

Сьогодні, щоб якось покрити потребу в медичних фахівцях, у «ДНР» створили так звані «патрулі «Здоров'я», які тепер виїжджають із Донецька в інші міста, де люди хворіють і лікуються практично без лікарів.

«На прохання мешканців муніципалітетів республіки, в яких поки що є нестача лікарів вузьких спеціальностей, для поліпшення якості та доступності медичної допомоги з березня запустили медичний патруль «Здоров'я», – рапортують у «міністерстві».

У відеозвітах по містах – лікарняні коридори, заповнені здебільшого літніми та людьми з інвалідністю. Вони чекають під кабінетами на прийом лікарів, які до них урешті-решт приїхали. Хтось хоче отримати консультацію в окуліста, хтось у дерматолога, хтось у кардіолога... Ось старенька радіє на камеру, що їй виписали якісь ліки...

Одна з донецьких докторок, яка приїхала з медичним патрулем «Здоров'я» до Новоазовська, наприклад, зазначає, що серед тамтешніх пацієнтів «превалює кардіологічна патологія, ендокринологічна, а також лор-патологія, є дефіцит травматологів»...

У «міністерстві» з пафосом повідомляють, що «цього року в Макіївці запрацював кабінет МРТ». І це в одному з великих міст Донеччини – у 2022 році його населення становило майже 340 тис. осіб! Хворим довго доведеться чекати своєї черги.

Зрозуміло, що в «молодій республіці» існує дефіцит грошей і потрібно чекати допомоги від Росії. Але, в той же час, напередодні 9 травня на території Центральної міської клінічної лікарні №9 у Донецьку відкрили пам'ятний знак, присвячений медичним працівникам, загиблим у роки війни, яка закінчилася 80 років тому. На це гроші знайшлися – на відео люди в білих халатах вереницею йдуть покладати до пам'ятника квіти. У «міністерстві охорони здоров'я» блюзнірськи порівнюють подвиг фронтових медиків часів Другої світової з роботою тих, хто "виконує свій професійний обов'язок під час Спеціальної військової операції".

«МІНОСВІТА»: СПАДЩИНА ЖИРИНОВСЬКОГО

Можна ще багато писати про охорону здоров'я, але є в «ДНР» й інші «міністерства». Наприклад, «міністерство освіти».

Тут теж є про що сказати. Ось хоча б про те, що до шкільної програми «Розмов про важливе» включено заходи на честь 80-річчя від дня народження Володимира Жириновського. Тому що «важливо зберігати політичну і наукову спадщину Володимира Вольфовича, щоб школярі знали про його досягнення».

Цитують міністра освіти РФ Сергія Кравцова: «З боку Мінпросвіти в плані святкування ювілею передбачено низку заходів, зокрема включення до програми позаурочної діяльності «Розмови про важливе» і до науково-практичної конференції в рамках Всеросійського конкурсу «Вітчизна: історія, культура, природа, етнос» тем, присвячених життю Володимира Жириновського і його внеску в розвиток соціально-гуманітарного знання. Вважаю за необхідне опрацювати ювілейні події як на федеральному, так і на регіональному рівні».

Звісно, після таких заяв у «міністерстві» згадуються відомі цитати Жириновського.

Ось кілька з них мовою оригіналу: «Я мечтаю, чтобы русские солдаты омыли свои ноги тёплой водой Индийского океана и навсегда перешли на летнюю форму одежды»; «Все хвалят ЛДПР и меня. Это и есть демократия»; «При любых обстоятельствах я защищаю государство. Потому что я веду имперскую политику. Я не скрываю: был бы царь, я защищал бы царя»; «Когда вы меня пытаетесь обвинить, что я как-то не так к женщинам отношусь… к ним так относятся все мужчины мира. Вас до сих пор обманывают. Когда вам говорят, что любят, вам лгут все мужчины мира. Всегда лгут. Я один вам говорю правду на всю планету»; «Пусть курит наш народ!.. Курить и пить каждый день всем – это единственное спасение, чтобы меньше было самоубийств. Кончат курить – все будут вешаться»; «Жизнь – как детская рубашка! Короткая и обосранная!»; «Плохо, когда чешется там, где не можешь почесать»; «И на следующих, и до самой смерти буду участвовать в выборах, даже с кладбища буду участвовать, еще и оттуда буду давать вам сигналы, что я там лежу».

А якщо додати до цього присягу школярів під час вступу в «Юнармію», посилення мілітаризації дітей з дитячого садка через подібні «патріотичні рухи», навчання їх військовим навичкам, вмінню марширувати строєм і виконувати накази, отримаємо російський культ війни в усій красі.

«МІНКУЛЬТУРИ» І «КАЛІНКА»

Навіть на сайті «міністерства культури» в «ДНР» чомусь публікується відеоролик, який агітує вступати до лав збройних сил Росії.

Там же одна з недавніх новин – інформація про те, що 14 травня в Донецькому державному академічному театрі опери та балету відбувся концерт «Танці народів світу» Державного академічного ансамблю народного танцю імені Файзі Гаскарова Республіки Башкортостан.

Глядачка, яка побувала на цьому концерті, у соцмережах писала, що це «був справжній феєрверк краси і грації» – ансамбль Республіки Башкортостан представив «свою унікальну програму». «Особливо це було помітно, коли танцювали російську «Калінку», білоруський, хорезмський, алтайський, корякський та інші танці. Завершували концерт хореографічні постановки, присвячені 80-річчю Великої Перемоги...» – захоплювалася жінка.

Їй би нагадати, що до сумного 2014 року, коли з'явився покруч «ДНР», а саме 4 жовтня 2013 року в Донецькому національному академічному театрі опери та балету ім. О.Солов'яненка урочисто відкривався вже XX Міжнародний фестиваль «Зірки світового балету». У тому фестивалі брали участь усесвітньо відомі танцюристи, які представляли театри різних країн: Гранд-Опера Парижа, Берлінської державної опери, Державної Опери Дрездена... У гала-концерті брав участь ТАКАН-Балет із Японії, у рамках фестивалю в Донецьку проходило шоу Расти Томаса Bad Boys of Dance (США) тощо. Тепер же вся «світова культура» у Донецьку представлена тільки Російською Федерацією.

«ДОНБАС АРЕНА» БЕЗ ФУТБОЛУ

Спорт і туризм у «ДНР» теж є. У «міністерстві спорту і туризму» радісно інформують, що «республіка» здобула перемогу в конкурсі пам'яток Росії «Від південних морів до полярного краю».

«Це заслужене визнання краси та унікальності нашої землі. Одразу кілька наших об'єктів було відзначено журі конкурсу, і вони стали переможцями у своїх номінаціях», – урочисто зазначає це «міністерство» у своєму Телеграм-каналі.

Повідомляється, що до числа переможців увійшли три об'єкти: Парк культури і відпочинку ім. О.С. Щербакова (Донецьк), який переміг у номінації «Простору розвитку»; стадіон «Донбас Арена» (Донецьк) став кращим у номінації «Точки тяжіння», а також «пам'ятник загиблим громадянам Донецької Народної Республіки» – його відзначили в номінації «Місця добрих справ».

Що ж, парк ім. Щербакова працює з 1932 року, у 2006 році в ньому відбулася велика реконструкція, під час якої було укріплено набережну й очищено ставок, а у 2008 році в парку встановили ковані альтанки й розбили розарій із трояндами різних сортів.

Ну а стадіон «Донбас Арена» побудований у 2009 році і розрахований майже на 53 тисячі глядачів. Він був домашнім стадіоном українського футбольного клубу «Шахтар». З 2014 року матчі на стадіоні не проводяться, «Шахтар» виступає на інших стадіонах України.  Будівництво стадіону з благоустроєм прилеглих територій обійшлося свого часу в 400 млн доларів США, і він був одним із тих, на яких проходили ігри чемпіонату Європи з футболу 2012 року («Євро-2012»). Сьогодні «Донбас Арена» в окупованому Донецьку практично мертва, і це видно неозброєним оком.

Третю «пам’ятку» не варто і згадувати...

БЕЗ ПОЇЗДІВ І ЛІТАКІВ

У «міністерстві транспорту» відрапортували, що до 9 травня Донецький залізничний вокзал відновив роботу – перший потяг вирушив із Донецька до станції Успенська.

У місцевій пресі назвали це «подарунком» для жителів, а також «історичною подією», тому що залізничне сполучення Донецька припинилося у 2014 році, і довгих 11 років вокзал простоював.

«Міністерство» внесло відкриття вокзалу до своїх досягнень, хоча «подарунок» жителям, звісно, теж вкрадений в України. Цей сучасний вокзальний комплекс, капітально реконструйований до «Євро-2012», був спроможний обслуговувати до 35 тисяч пасажирів на добу, маючи 9 колій і 5 платформ.

Сьогодні в «міністерстві транспорту ДНР» повідомляють: «Поки що планується курсування кількох приміських маршрутів: «Дебальцеве-Донецьк», «Донецьк-Успенська», «Донецьк-Луганськ». Це перший, але дуже важливий крок до відновлення повноцінного залізничного сполучення Республіки».

Тобто з великою помпою анонсують, що будуть їздити лише кілька електричок.

З автобусним сполученням теж не дуже райдужно. Так, у Росії через тиждень після запуску скасували «регулярний» рейс «Петербург – Маріуполь». Цей прямий маршрут запустили 3 березня, автобуси мали вирушати по непарних числах, час у дорозі – 29 годин без проміжних зупинок у великих містах. Але рейси довелося скасувати, оскільки за тиждень не було жодного пасажира – ні туди, ні звідти.

Про авіасполучення в «ДНР» не варто й згадувати – Міжнародний аеропорт «Донецьк» імені Сергія Прокоф'єва, будівництво та реконструкція якого напередодні чемпіонату «Євро-2012» коштували 875 млн доларів США, росіянами був повністю розбомблений ще у 2014-2015 роках.

Про роботу інших «міністерств республіки» теж можна багато чого написати, але і вже наведені приклади дозволяють робити висновки.

Якщо ж додати до всього питання побуту в «ДНР», коли води в кранах немає, але вона дорожчає, коли пасажирський транспорт старіє, його кількість критично мала, але плата проїзд все дорожчає, коли зростає вартість комунальних послуг, хоча сміття погано вивозять, а ліфти в будинках стоять поламані, можна скласти більш повну картину.

ВОДОПРОВІД БЕЗ ВОДИ

Хоча про водопостачання в «республіці» варто написати окремо. Ось «офіційне повідомлення», наприклад, по місту Макіївці: «З 22 квітня Макіївка як частина Донецько-Макіївської агломерації перейде на водопостачання один раз на два дні. За таким же графіком з початку року отримує воду Донецьк. Це пов'язано з тим, що Макіївка використовує ті самі джерела води, що й Донецьк, запасів у яких недостатньо для щоденної подачі».

Мешканці в соцмережах просто стогнуть, що і в ті дні, коли вода подається, її можна побачити протягом максимум двох годин за добу. Також уточнюють, що в багатоповерхівках далі третього поверху її все одно немає, бо подається дуже слабким напором. Людям доводиться якнайшвидше набирати воду, щоб помитися і зробити запас для туалету. Якість води теж викликає багато запитань, бо часто її колір і запах лякають. Автоматичні пральні машинки давно стоять на приколі, і все доводиться прати вручну.

«ВІКНО В ЄВРОПУ»

Звісно, не всі витримують такі умови, тому, як і раніше, виїжджають із «Донецької народної республіки». Такі навіть вважають, що з повномасштабною війною для них відкрилося «вікно можливості» – «вікно в Європу» в буквальному сенсі слова. Особливо це стосується тих, хто вже поховав старих батьків: вони хапають своїх дітей і через РФ виїжджають у різні країни Європи як українські біженці.

Мешканці «ДНР», зокрема чоловіки, отримують російські паспорти і майже безперешкодно виїжджають через Росію до країн Балтії. І вже там на кордоні дістають із кишень приховані паспорти громадян України.

Тепер такі «українські біженці» є і в Бельгії, і в Німеччині, і в Ірландії, і в Швейцарії, і в багатьох інших країнах. Їхні діти вчаться у європейських школах і вишах, самі вони отримують допомогу, вчать іноземну мову і влаштовуються на роботу…

Олена Колгушева

Фото з відкритих джерел