Ударні безпілотники: купуємо «Байрактари», а свої, потужніші, ніяк не доробимо
Крихітні і не дуже, безпілотні літальні апарати потихеньку здійснюють революцію у військовій справі. Із зрозумілих на те причин, найбільша увага світу нині прикута до турецької моделі Bayraktar TB2, яка неодноразово доводила свою бойову ефективність на Близькому сході та у війні за Карабах. Ці безпілотники стоять на озброєнні і в України. Наразі йдеться про два таких комплекси, але вже невдовзі запаси нашого війська можуть поповнитися… «Вже ухвалено рішення і заплановано, що наступного року для потреб Збройних сил України ми закупимо 5 нових Bayraktar (загалом у планах Міноборони закупити півсотні таких машин. – Ред.)», – повідомив Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Руслан Хомчак.
Утім, яка узагалі потреба ЗСУ в такій зброї? Зрештою, що пропонує відповідно наша галузь, чим можемо похвалитися/запропонувати? Шукаємо відповіді на ці питання. А взагалі: потенціал з цим ділом у нас величезний, але не без традиційних «але»…
ВІД САМОРОБНИХ ДРОНІВ ДО УДАРНИХ КОМПЛЕКСІВ СВІТОВОГО РІВНЯ, ЩОПРАВДА, ПОКИ ЛИШЕ ДВОХ
До початку війни на Донбасі безпілотні літальні апарати на озброєнні української армії практично були відсутні як клас. Єдиним типом були вкрай застарілі (і фізично, і морально) радянські Ту-143 «Рейс». Однак про їхню бойову ефективність свідчить той факт, що камера, яка стояла на них, була плівкова.
У ході бойових дій в армію почали надходити численні цивільні апарати від волонтерів (як зібрані «на коліні», так і куплені в Китаї), які або використовувалися «як є», або за допомогою «народного інженерного генію» доводилися до стану ударного безпілотника (так званий «афганський варіант», коли гранований стакан із гранатою, або щось, обмотане скотчем, закріплюється в тримачі для камери дрона). Утім наскільки подібну зброю можна назвати ефективною... Якщо мета налякати ворога, то, ймовірно, якийсь сенс у цьому є. Але… Снаряд повинен мати стабілізацію, він повинен летіти рівненько, щоб потрапити в квадратик 5х5. Одначе про жодні ударні варіанти, а тим паче – серійне виробництво, на той момент не йшлося…
«Розвідувальні безпілотники більш-менш у пристойній якості поступають на озброєння ЗСУ. Це, насамперед, «Фурія», «Лелека-100», які виробляються невеличкими фірмами, ну як виробляються – збираються з китайських комплектуючих. А ось ударні… Їх на шостому з гаком році війни у ЗСУ не вистачає», – коментує Укрінформу військовий експерт Михайло Жирохов. На сьогодні, каже він, наша армія може похвалитися лише турецькими «Байрактарами» (в перекладі з турецької – «Прапороносець», – Ред.). «Йдеться про два таких комплекси (складаються з шести безпілотників, двох станцій управління і 200 керованих ракет), які у березні 2019-го були доставлені в Україну, успішно пройшли державні випробування і поставлені на озброєння», – додав експерт.
Щоби оцінити потреби ЗСУ в таких апаратах, ми спробували відшукати в Мережі інформацію відносно БПЛА-забезпечення армії Азербайджану. У липні 2020 року Баку отримав комплект із шести одиниць, а це – 18 безпілотників, шість станцій управління і 1200 ракет. Утім, судячи з інтенсивності застосування під час боїв у Карабаху, були постачання і раніше, при чому не тільки турецьких. За даними центру дослідження військових безпілотників американського Бард-коледжу, рік тому на озброєнні азербайджанської армії були ізраїльські розвідувально-дозорні безпілотники Heron TP (дві одиниці) і Hermes 4507 (10 одиниць), баражувальні боєприпаси Sky Striker (100 одиниць) і Harop (50 одиниць). Крім того, за даними того ж джерела в Азербайджані, на спільному з Ізраїлем підприємстві Azad systems виробляли дрон-розвідник Aerostar і "камікадзе" Orbiter1K і Orbiter-3.
УКРАЇНСЬКИЙ «СОКІЛ – 300» ТА ІНШІ
На сьогодні в Україні створено низку різнокласових ударних дронів (ударно-розвідувальні, ударні та камікадзе – принципово різні по ціні, впливу, задачах), здатних знищувати цілі противника, запобігаючи при цьому можливих як людських, так і інфраструктурних втрат. Однак, варто відзначити, що значна їх частина поки перебуває на стадії розробки та заводських випробувань.
Ударно-розвідувальний комплекс «Сокіл-300»: порівнюємо з Байрактаром
Комплекс від КБ «ЛУЧ» призначений для ведення розвідки та завдання ударів на оперативну та тактичну глибину противника. Основні характеристики безпілотника: маса корисного навантаження – 300 кг; максимальна злітна маса – 1225 кг; розмах крила БПЛА – 14 м, а довжина – 8,57 м; максимальна швидкість – 335 км/год; крейсерська швидкість – від 150 до 335 км/год; система управління – IHS + GPS + карта місцевості; може оснащуватися одним з трьох двигунів – МС-500В-05С/СE, АІ-450Т2 та Rotax 91; тривалість польоту – 3-26 год (залежно від двигуна); проєктна дальність польоту – 1000-3300 км (залежно від двигуна); озброєння – керовані ракети з дальністю ураження до 10 км.
Очікувана вартість одного БПЛА першої партії – близько 45 мільйона гривень, з подальшим здешевленням на 30-40% через серійне виготовлення.
Візьмемо «Сокіл-300» і спробуємо порівняти його з «Bayraktar TB2» («турок» також розвідувально-ударний). Наш апарат більший, а по окремим характеристикам навіть і кращий: маса корисного навантаження «Bayraktar TB2» – 50 кг (у нас – 300 кг); максимальна злітна маса – 650 кг (у «Сокола» – вдвічі більша); розмах крила БПЛА – 12 м, а довжина – 6,5 м; максимальна швидкість – 222 км/год («Сокіл» – 335 км/год); тривалість польоту – 24 години 34 хвилини.
Ударний безпілотний комплекс ST-35 «Грім»
Безпілотний комплекс приватного підприємства «Атлон Авіа» може вражати цілі на закритих позиціях та використовувати різні типи бойових частин. Основні характеристики ST-35 «Грім»: швидкість до 120 кілометрів на годину; максимальна тривалість польоту – 60 хвилин; злітна вага – 10 кілограмів, вага бойової частини – 3,5 кілограма; ймовірність ураження цілі – 0,95; типи бойової частини – термобарична, кумулятивна, уламково-фугасна; розрахунок – 3 особи.
За словами директора НВП «Атлон Авіа» Артема В’юнника, заводські випробування «Грому» заплановані на весну 2021 року. «За планами, це повинен бути квітень-травень 2021 року. Якщо заводські випробування пройдуть успішно, то ми сподіваємося в наступному ж році провести державні випробування. Але це (строки випробувань) буде сильно залежати від нашого підрядника з бойової частини. Тому що ми не розробляємо бойову частину. Ми робимо носій та систему наведення», – наголосив очільник приватного підприємства.
Безпілотник-камікадзе або баражуючий боєприпас RAM UAV
Основне призначення RAM UAV (безпілотника-камікадзе, або баражуючого боєприпасу від компанії «Оборонні і радіоелектронні технології») – це виявлення в заданому районі та ураження наземних (надводних) броньованих цілей та систем протиповітряної оборони (застосування в конструкції). Технічно в БПЛА закладена багатоцільова боєголовка вагою 3 кг, яка при виявленні цілі може її знешкодити за допомогою прямого удару. Запускається RAM UAV за допомогою катапульти і може перебувати в небі до 40 хвилин. Управління безпілотником здійснюється оператором на відстані до 30 км, також з цієї дальності пристрій передає відео в режимі реального часу на комп'ютер власника. Довжина боєприпасу – 1,8м, розмах крила – 2,3 м, максимальна вага, з яким пристрій може злетіти – 8 кг.
Окрім вищезазначених комплексів варто згадати і про такі перспективні проекти як «Горлиця» (ДП "Антонов") та PD-1 (UkrSpecSystems). Окрім суто розвідувальних задач (аерозйомки місцевості, виконання наглядових, патрульних, пошукових та моніторингових місій і т.п.) ці апарати, в разі доопрацювання/модернізації, можуть перейти в категорію тактичних ударних безпілотних комплексів.
Приміром, нова версія PD-1 оснащена новим потужнішим двигуном, який відтепер може оснащуватись баражуючими боєприпасами, що встановлюються у спеціальні підвісних контейнерах, що розташовані по одному на кожному крилі. Маса корисного навантаження, за інформацією розробників, становить 8 кг. Максимальний час польоту 5 годин. «Стеля» – 2 км. Точність ураження з висоти одного кілометру становить близько десяти метрів, але цей показник, як зазначається в описі, також залежить від того чи оснащений боєприпас системами прицілювання та коригування траєкторії. «Ми зараз відпрацьовуємо роботу з некерованим боєприпасом, але, звичайно, потреба стоїть у зброї точної дії. Найцікавіший етап – це перехід до керованого боєприпасу. Точного. Який і наводиться, і коригується під час польоту. Тому цей етап (із некерованим боєприпасом. – Ред.) можна вважати проміжним», – каже технічний директор компанії Олександр Чендеков.
Щодо «Горлиці», то, за словами конструкторів ДП «Антонова», у кооперації з КБ «Луч» проводиться робота щодо оснащення комплексу спеціальними легкими ракетами. Однак, станом на 2020 р., щодо результатів робіт із вдосконалення БПЛА інформації немає.
НАСКІЛЬКИ БЕЗПІЛОТНИКИ ЗДАТНІ КОМПЕНСУВАТИ НАШЕ ВІДСТАВАННЯ В КЛАСИЧНІЙ АВІАЦІЇ?
Це факт: Україна дуже відстає від ворога в авіації. І швидко це відставання погасити не можливо. «Парк авіаційної техніки ЗСУ на сьогоднішній день потребує оновлення (…) Найстаріші літаки в нас військово-транспортні, їм від 52 років. Ударна, винищувальна та розвідувальна авіація – Су-25, Су-24М, МіГ-29, Су-27, Су-24МР від 1981 по 1991 рік випуску. За часи незалежності України ми не отримали жодного військового літака», – розповів в інтерв’ю РБК Україна командувач Повітряних Сил генерал-полковник Сергій Дроздов.
Створити власний бойовий літак – багатофункціональний винищувач, Україні також навряд чи вдасться у найближчій перспективі. Для цього у нас нема, по-перше, відповідної наукової бази, немає потужностей виробництва, досвіду. Як стверджує пан Дроздов, Україна може випускати лише військово-транспортні літаки. «Україні треба не менше 10 років і не менше 10 млрд доларів тільки на створення прототипу бойового літака, крім того, час не стоїть на місці, треба, щоб він відповідав принциповим сучасним характеристикам. У нас стільки мільярдів і стільки часу немає», – наголосив командувач українських ВПС.
А от – досвід сусідньої Словаччини, яка нещодавно підписала контракт на закупівлю 14 американських літаків F-16. Вартість контракту становить 1,8 мільярда доларів, що включає, крім побудови й доставки літаків, супутнє обладнання, запчастини, 130 ракет і 170 керованих бомб і – підготовку 22 пілотів та 160 осіб техперсоналу.
То може БПЛА зможуть бодай якось зменшити наше відставання в бойовій авіації? Зрештою, безпілотники мають низку переваг, а саме: це і бездоганна розвідка, і точкові удари, і принципово менша вартість апарата, і, що найголовніше, без ризику життя пілота.
Частково експерти погоджуються, але тут же відзначають, що попри значний прогрес у технологіях, навіть великі та дорогі ударні безпілотники не спроможні на 100% замінити в бою класичну авіацію. Їм, наприклад, не під силу завдання, які виконує сучасний багатоцільовий винищувач. Адже це інша швидкість, оперативність, потужність озброєння, засоби виявлення та знищення повітряних цілей – це зовсім інший рівень. Нарешті, літак може нести декілька тонн ракет і бомб, а, до прикладу, той же турецький Bayraktar – усього 60 кг.
«Транспортна авіація нам потрібна у будь-якому разі, а от бойові гвинтокрили, зрештою «штурмовик» типу Су-25 – цілком і повністю може замінити ударний безпілотник. Водночас цей апарат не може вести повітряний бій. Поки що, принаймні», – стверджує Михайло Жирохов.
Що стосується ціни… «Один літак – це 30-50 мільйонів доларів (і більше). Один безпілотник – від 500 тисяч доларів (і більше), тобто дешевший у кілька десятки разів», – переконує авіаексперт Кирило Новіков.
ЧОМУ МИ «ГАЛЬМУЄМО» В НЕБІ
Своєю чергою у «КБ Луч» (розробники «Сокіл-300») кажуть, що на дослідно-конструкторську роботу знадобиться десь близько 150 мільйонів гривень (понад 5 мільйонів доларів). «Можливо, це здається великою цифрою, але якщо ви знаєте, за скільки ми купили комплекс турецький (69 млн доларів – таку ці Україна заплатила Туреччині за два комплекси Bayraktar TB2, з урахуванням доставки, підготовки фахівців… – Ред.), то вона просто нікчемна. Набагато менша. І вартість одного апарату, за нашими розрахунками, не перевищуватиме 40-45 мільйонів гривень (1,4-1,5 млн доларів). Це теж дуже небагато», – додав директор підприємства Олег Коростельов.
Якщо вітчизняні повітряні «машини» дешевші за іноземні аналоги, то в чому проблема, чому наші їх не запускають у серійне виробництво? Що ж, як уже згадувалося на самому початку – без «але» тут не обійшлося…
«Так, є концепт, поодинокі дослідні зразки, утім, що стосується практичної реалізації, серійного виробництва… Потрібні кошти і близько трьох років. Утім, зрозумійте, армійці вкладати гроші в проекти (навіть, якщо вони дуже перспективні) не будуть. А власних коштів підприємства, в першу чергу приватні, на жаль, не мають (або їх недостатньо), – переконує Михайло Жирохов. – Україна зараз знаходиться у стані війни, кошти на армію потрібні вже і зараз. Через це ми просто вимушені купувати вже готове, аби мати чим воювати… А для того довести до пуття той же «Сокіл-300» – потрібен час. Але війна на Донбасі чекати не буде. Так, в перспективі треба мати власний ударний безпілотник, і не один…».
Подібну думку висловив Кирило Новіков, виділивши два важливих фактори. Перший – це складність фінансування. Попри те, що з бюджету йде 5% на оборону і безпеку (напевно, чи не найбільший процентний показник серед країн Європи), на жаль, за нинішніх економічних умов це відносно невеликі гроші.
Утім, річ тут не тільки в забезпеченні достатнього фінансування, а й в організації ефективної роботи на всіх рівнях. Отже, другий фактор – державне оборонне замовлення. «У нас це діло переглядається по декілька разів на рік. Є розбіжності в поглядах Генерального штабу ЗСУ, Міністерства оборони та РНБОУ. Все це призводять до конфліктних ситуацій та непорозумінь. Через це маємо серйозну проблему у плануванні, формуванні і використанні державного оборонного замовлення. Відповідно страждають підприємства», – додав авіаексперт.
Мирослав Ліскович. Київ
