Ноосферне вчення Вернадського. Наступний крок – нооетика?

...До вчення Володимира Івановича Вернадського про біосферу і концепції її переходу в ноосферу. Не випадково його монографію тільки в 1990-х роках чотири рази перевидавали в Європі та США. Сьогодні людство стоїть перед вибором, про який Володимир Іванович писав 100 років тому.

Найкраще відома його праця – вчення про біосферу. Інакше кажучи, про все живе, що існує на планеті. Гармонізація видів і харчовий ланцюжок як природний механізм захисту біосфери працювали безперебійно. Це найделікатнішої роботи механізм, де кожна шестірня впливала на іншу. Наприклад, багато років учені не могли встановити зв'язок між сонячними спалахами й епідемією енцефаліту на Землі. З'ясувалося, що в роки підвищеної активності Сонця на нашій планеті вслід за ранньою весною починається спекотне літо. У хвойних лісах спостерігається великий урожай шишок і прямо пропорційно збільшується популяція білок. Ідеальні умови для розмноження кліщів. Наступний холодний рік знову встановлював рівновагу.

Але втрутилася еволюція. У боротьбі за життя в одного із видів (крім зубів, розвинених кінцівок і м'язів) з'явився інтелект. Об'єднуючись у групи, створюючи громади, поселення та мегаполіси, людина оголосила природі війну за комфортні умови життя. Коли поверхню Землі переплели дороги та комунікації, всюди виросли електростанції і фабричні труби, а річки повернули назад, наш вид перейшов у ХХІ століття з величезним вантажем невирішених проблем. Ми – свідки переходу біосфери в ноосферу. Останню Вернадський визначив так: інтелектом людина створила новий життєвий простір, інтелектом вона змінює довкілля, і майбутнє цього світу залежить від продуктів її інтелектуальної діяльності. Наш вид втрутився в захисні механізми природи, перешкоджає її саморегулювання і тепер, щоб вижити, ми повинні встановити нові правила гри.

Перший приклад – молекулярно-генетичні технології. Це загальносвітове досягнення і велика гордість Одеського національного медуніверситету як піонера цих технологій на території України. З розумінням роботи генів, із можливістю впливати на них людство отримало необмежені можливості. Ми можемо конструювати клітини та створювати ліки прицільної дії на ту чи іншу клітину. Серед наших можливостей – побороти хвороби, старість і, врешті-решт, смерть. Зворотний бік медалі – як природі в такому випадку регулювати чисельність нашого виду? І як нам не допустити використання таких знань на шкоду людині, не повторити злочинів ХХ століття, скоєних під личиною євгеніки? Природа бореться з восьмимільярдною армією населення епідеміями, війнами та голодом. Але й тут людство не відстає: ми впритул наблизилися до того, щоб нагодувати голодуючих штучно вирощеним м'ясом і генетично модифікованою пшеницею.

Другий приклад – робототехніка та нанотехнології. Нанороботи вже доправляють ліки до пошкодженої клітини та досліджують геном. На якомусь етапі розвитку робототехніка неодмінно набуде здатностей до самовдосконалення і самовідтворення. Штучний інтелект, що дорівнює людському або перевершує його, вчені називають точкою сингулярності. Найнебезпечніше те, що швидкість цього самовдосконалення може значно випереджати швидкість еволюції. Тоді людина постане перед проблемою: як змагатися з продуктом свого ж інтелекту? Без належного контролю розробки у сферах нанотехнологій та інформаційних технологій можуть бути страшнішими за атомну бомбу.

У всі періоди існування людина боролася. На першому етапі – за збереження свого життя. На другому – за життя етнічної групи. Настав третій, у якому ціна питання – існування виду. Вся історія людства – лише секунда порівняно з вірусами, бактеріями та деякими рослинами. Цього разу знаряддя нашого захисту – не дубина, а відповідальність, духовність і любов. Поки ми не перетворилися на андроїдів, у нас є шанс вхопитися за найвищі моральні принципи, створені нашими великими попередниками. Все, що є в нас людського, має бути використано для створення нових правил гри.

У стінах Одеського національного медуніверситету нашою науковою школою було створено, а пізніше визнано в усьому світі новий напрям – нооетика. Тісно пов'язана з ноосферою Вернадського, це етика інтелектуальної діяльності людини. Це закони, правила та критерії: які технології розвивати, які табуювати. Глибина нашого інтелекту незбагненна. Вернадський був упевнений: якщо людина зможе з ним впоратися, у неї буде майбутнє. Він писав, що людина своїм розумом перетворює все, що її оточує, для своїх інтересів або інтересів суспільства. Але є ймовірність того, що ці перетворення можуть досягти точки неповернення. Ми повинні пам'ятати: відкладати турботу про добре та вічне, допоки не будуть задоволені базові індивідуальні потреби кожного, не можна. Може виявитися надто пізно.

Валерій Запорожан, академік НАНУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства