Леонід Жаботинський. Велетень, який надихає

Леонід Жаботинський. Велетень, який надихає

Укрінформ
Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про знаного українського спортсмена, багаторазового світового рекордсмена з важкої атлетики

У 1965 р. під час турніру з важкої атлетики у Відні до українського велетня боязко підступився місцевий 17-річний юнак, який четвертий рік займався культуризмом у тренажерному залі “Liebenauer” провінційного містечка Грац, і якось сором’язливо попросив автограф. Ним виявився – у майбутньому – багаторазовий чемпіон з культуризму, неодноразовий “Містер Олімпія”. Ким для нього був цей українець (193 см), який другий рік ходив у кумирах юного Арні? Ні, ви не помилилися: свого часу саме Леонід Жаботинський був людиною-натхненням для молодшого на десять років Арнольда Шварценеггера (Arnold Alois Schwarzenegger; 1947).

На відміну від австрійського американця легендарний український важковаговик тієї віденської зустрічі не запам'ятав і геть здивувався, коли на початку 2004 р. отримав у Запоріжжі телеграму із запрошенням приїхати в гості – до губернатора Каліфорнії, всесвітньо відомої голлівудської кінозірки Арнольда Шварценеггера.

Автограф-сесія Леоніда Жаботинського
Автограф-сесія Леоніда Жаботинського

Під час візиту до США кіно-Термінатор зізнався Леоніду Івановичу:

- Підлітком я саме за вас уболівав. Під час токійської Олімпіади, хоча там виступали і Норберт Шеманскі (Norbert Schemansky; 1924-2016), і Гаррі Губнер (Gary Gubner; 1942). За них теж, звичайно, переживав, але мені чомусь хотілося, щоб виграли саме ви…

Що ті слова – не просто реверанс у бік легендарного ветерана, засвідчив подарунок. У програмі  щорічного іменного чемпіонату бодібілдерів світу “Arnold Classics 2004” у Колумбусі, штат Огайо, 6 березня 2004 р. у присутності п'яти тисяч гостей Арнольд Шварценеггер публічно вручив українському штангісту Леоніду Жаботинському рідкісну пам'ятну нагороду (Rare Memorial Award). Бачите, на прямокутній відзнаці з гірського кришталю – 3D-світлини славетного українця та ще трьох олімпійських важкоатлетів, нагороджених золотими медалями – Чака Вінчі, Томмі Коно та Айка Бергера. 

Арнольд Шварценеггер вручає Леоніду Жаботинському пам'ятну нагороду, Колумбус, штат Огайо, 6 березня 2004 р.
Арнольд Шварценеггер вручає Леоніду Жаботинському пам'ятну нагороду, Колумбус, штат Огайо, 6 березня 2004 р.

Під час вручення відзнаки, губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер підкреслив:

- У важкій атлетиці, де сяють найбільші зірки світу, Леонід Жаботинський був для мене більшим за життя. Як представник СРСР у важкій вазі, рік за роком він доводив, що є одним із найсильніших людей Землі, регулярно виступаючи у будь-яких змаганнях. Радянські важкоатлети-аматори та бодібілдери світу настільки надихалися його прикладом, що у підлітковому віці світлина Жаботинського висіла і над моїм ліжком.

***

Легендарний український богатир Леонід Іванович Жаботинський народився 28 січня 1938 р. у родині коваля на Харківщині, у селі Успенка Краснопільського району, яке давно проковтнуло смт. Краснопілля... Сумської області. Перепрошую, адміністративно-територіальний поділ України особисто для мене незбагненний.

У 1941 р. родина виїхала до Харкова, де майбутній дворазовий олімпійський чемпіон дитиною пережив гітлерівську окупацію, тоді як батько-фронтовик бив німців на фронті. Хлопчиком він зростав непосидючим, ходив в улюбленцях у вчителя фізкультури. Однак, сусіди та друзі родини помилялися, коли висловлювали припущення у розмові з матір'ю, Єфросинією Данилівною Жаботинською (у дівоцтві – Северин), мовляв, коли Льоня виросте, то стане, напевне, бігуном або волейболістом. 

Як вони жили? Та без червоного кав'яру і пармезану:

- Мама із татом працювали на Харківському тракторному заводі, тож особливого достатку на столі ми не мали. До того ж я, старший брат Володимир, бабуся і батьки мешкали в одній кімнаті площею 14 квадратних метрів. Велося несолодко.... Та вже тоді я просто рвався на стадіон, спортсменам давали додаткові талони на харчування.

***

Оцінюючи високу, худорляву статуру підлітка, гінкого наче тополя, з м'язами мов кіт наплакав, ніхто й гадки не мав, що за 15 років він, граючись, штовхатиме 200-кілограмову штангу.

Звідки взялась любов до спорту у сільського хлопчини? Свою козацьку силу він успадкував від батька, сільського коваля Івана Пилиповича Жаботинського, який усе життя залишався завзятим спортсменом-аматором і так наставляв синів:

- Замість того, щоб вештатися без діла та подвір'ям гасати, займалися би краще спортом, на стадіон ходили б.  

Ось які у вас в дитинстві були іграшки?

Самосвал? Шабля? Мигаючий автомат на батарейках?

Бідовому післявоєнному поколінню велося трохи інакше... У кузні батько знайшов пудову гирю і віддав синам, аби Володя та Льоня не байдики били, а... бавилися. Показав Іван Пилипович своїм “силачам” вправи, потім навчив азам класичної боротьби, преміюючи переможця цукеркою або бубликом.

Притримуючи синів за лікоть, повільно він піднімав малих угору... Ніби без слів, але промовисто напучував:

- А ваші висоти, діти, ще попереду. Бо є залізо, а є залізна вдача. 

За підліткового віку важко розібратися, у чому щастя твоє і де воно, вихрова дитина, блукає. До батькових настанов Льоня дослухався і пішов... на легку атлетику. Ні-ні, він не бігав 30 метрів, не стрибав у довжину, а, з огляду на міцну статуру, попервах метав диск, а потім – ядро штовхав. На радощах Іван Пилипович навіть придбав молодшому синові омріяний подарунок – спортивний велосипед, аби Льоня на місці не засиджувався та м'язову масу нарощував.

Леонід Жаботинський
Леонід Жаботинський

***

Повоєнні роки були у сплюндрованій Україні не просто важкими, а голодними. Закінчивши вісім класів, у 1952 р. юнак продовжив робітничу династію та пішов працювати на Харківський тракторний завод (ХТЗ), де у котельно-монтажному цеху навчався токарній справі. Першим тренером з боксу у Леоніда став... його виробничий майстер. Тривали вагання щодо виду спорту, і розважливий хлопець не поспішав з остаточним вибором і легку атлетику також не покинув.

Штанга, між іншим, зацікавила Жаботинського випадково.

Одного разу, залишивши секцію класичної боротьби, яку він також деякий час відвідував, боксер-початківець зайшов глянути одним оком тренування важкоатлетів і... не втримався та записався у третю спортивну секцію.

Світові рекорди починаються із особистих досягнень.

Цікаво, а коли відбулася перша знакова перемога?

Здається, 18 грудня 1953 р., на першості Харківської обласної ради товариства “Торпедо”. Того дня Леонід уперше виступив на змаганнях з важкої атлетики: 15-річний учень токаря вагою 82,6 кг вижав 50 кг, у ривку підняв стільки ж і штовхнув 70 кг, набравши в сумі класичного триборства аж 170 кг. Дві свої ваги!

***

Працювати токарем й тренуватися з трьох видів спорту непросто: залізо – скрізь залізо, як натягаєшься за день... Утім, тренери бачили, як тепер кажуть, вмотивованість юнака, і кожен з наставників схиляв здібного спортсмена до себе:

- Зосередившись саме на штовханні ядра (боксі, штанзі), ти досягнеш найвищих результатів.

Сказати по щирій правді, доля надсилала зовсім інші сигнали. Наприклад, на Всесоюзній спартакіаді у Москві стався курйозний випадок. Річ не в тім, що харків'янин виявився наймолодшим штовхачем ядра, і саме про Леоніда Жаботинського написала столична преса. Юний спортсмен штовхнув ядро на 13 “з копійками” метрів, тоді як рекорд СРСР був 16 м. До золота снаряд не долетів, але, впавши на позначці 13 м, покотився далі і геть зніс чемпіонський кілочок, який позначав всесоюзний рекорд. Із цього приводу московський оглядач пророче написав:

- Атлету Жаботинському, мабуть, на роду написано побити всесоюзний рекорд. 

У певний час кожен із нас ставить перед собою якусь найвищу ціль, яка швидко розростається до блакитної мрії. Про що міг мріяти 19-річний харків'янин? Стати першорозрядником, а з часом, може, й норматив майстра спорту виконати.  

На відміну від більшості товаришів по спортивній секції, розвивався він гармонійно і ніколи не полишав навчання. Після заводської зміни Леонід відвідував вечірню школу робітничої молоді, яку успішно закінчив у 1956 р. 

Леонід Жаботинський
Леонід Жаботинський

***

Рухатися одночасно трьома дорогами ставало дедалі важче. Ситуацію вирішив випадок... Одного дня тренер з важкої атлетики Михайло Петрович Світличний (1919-1985) запросив вихованця подивитися показові виступи відомих штангістів. Такі влаштовували на стадіоні ХТЗ на Московському проспекті, 244/1. Наставник знав, яке враження справляють перший радянський чемпіон світу (1946), наш земляк із Чорнобиля Григорій Новак (1918-1980) та чемпіони Європи – харків'янин Марк Рудман (1929-2015) і Федір Осипа. Наставник не помилився, як зазначав потім Леонід Іванович:

- Показові виступи справили на мене величезне враження.

Залізо в ньому прокинулось і зануртувало. Проте все життя тягати штангу Леонід Жаботинський не збирався. У 1957 р. важковаговик із фантастичними фізичними даними (120 кг, 189 см) на змаганнях серед трудових колективів республіки підняв у триборстві 382,5 кг, а також самостійно підготувався до іспитів та вступив до Харківського педагогічного інституту імені Григорія Сковороди, який закінчив – через постійні змагання – лише у 1964 р.

На поміст виходила абсолютно нова генерація спортсменів. Леонід Жаботинський та Юрій Власов (1935-2021) стали представниками актуального покоління супертяжів, котрі мали власну філософію.

Два українських богатирі – Леонід Жаботинський та Юрій Власов
Два українських богатирі – Леонід Жаботинський та Юрій Власов

Зокрема, син сільського коваля так виклав власне кредо:

- Для мене важка атлетика – це зв'язок людини з металом. Я – не вантажник, я "піднімаю головою", завжди відчуваю, коли треба припинити тренування. Навіщо змучувати себе? Перед спортсменом тренер поставив завдання – перетягати за тренування 30-40 тонн, і він, як вантажник у магазині, тягає оті трикляті ящики. Скільки було таких важкоатлетів, які на тренуваннях били світові рекорди, а на змаганнях “здувалися”! Бо в потрібний час забракло сил. 

***

Леонід Жаботинський
Леонід Жаботинський

Московський газетяр як у воду дивився: за рік харків'янин став бронзовим призером Чемпіонату України в Ужгороді, потім на Чемпіонаті (1958) Харківської області виконав норматив майстра спорту зі штовхання ядра. Проте мрії ніколи не закінчуються, хоча дедалі більше Леонід тяжів... до важкої атлетики.

Радість не знала меж. Не чекаючи, коли йому офіційно вручать відповідний нагрудний значок, молодий спортсмен випросив його у тренера Михайла Світличного, прикрутив до лацкана піджака, гордо носив і тримав марку...

Мрії ненаситні, скажу я вам: ніколи вони не закінчуються, а раз-по-раз з'являються нові цілі, які завжди ведуть людину далі. Адже регулярно на небосхилі сходять нові і нові зірки, до яких тягнешся, а дістати поки що несила.

- Саме тоді на спортивній арені з'явився Пол Андерсон (Paul Edward Anderson; 1932-1994; на чемпіонаті світу в Мюнхені у жовтні 1955 р. американський важкоатлет встановив два світові рекорди - О.Р.), який в сумі триборства набрав 512 кг. Це був не результат, а казка. Одначе, на Олімпійських іграх у Римі Юрій Власов той результат перевершив, й Андерсон подався у професіонали. Ось коли я зрозумів: боротьбу слід вести за будь-якої ситуації.

І він пішов на “ви” зі справжніми стронгменами світу. Для початку на чемпіонаті України з важкої атлетики Л. Жаботинський вперше виступив у 1957 р. й одразу посів третє місце, набравши в сумі триборства 415 кг.

***

Час минав, результати покращувалися. З'явилася повага рідних, сусідів, заводчан. Та слава у важкій атлетиці в один момент на голову не звалюється. На те вона і важка атлетика. Тим часом на перспективного важковаговика фахівці вперше звернули увагу у 1958 р. в Донецьку, де відбувалася першість СРСР.

Щоправда, головна інтрига тоді розвернулась у протистоянні між російським богатирем Євгеном Новіковим, який встановив 24 рекорди СРСР, тодішнім рекордсменом СРСР у ривку (144,5 кг) і поштовху (183,0 кг), молодим і амбітним донеччанином Юрієм Власовим - майбутнім олімпійським чемпіоном і постійним конкурентом нашого героя, та пошанованим чемпіоном Європи Олексієм Медведєвим (1927-2003), який вирвав-таки на тих змаганнях золоту медаль.

Могутнє тріо - pліва направо - Олексій Медведєв, Юрій Власов, Леонід Жаботинський
Могутнє тріо – зліва направо – Олексій Медведєв, Юрій Власов, Леонід Жаботинський

Що означає справжня майстерність? Це – розуміння природи свого ремесла.

І досвідчений переможець першості прийшов у захват від... переможеного. Повернувшись після змагань у Донецьку, у щоденнику Олексій Медведєв записав:

- Дуже сподобався харків'янин Леонід Жаботинський. Йому лише 20 років, він стрункий, високий - 189 см, важить 120 кг. Сьогодні вперше виконав норму майстра спорту. Звичайно, 440 як на теперішні часи замало, але, якщо хлопець працюватиме, піде далеко.

Трохи менше як за рік, навесні 1959-го, Леонід Жаботинський та Олексій Медведєв зустрілися знову на підмосковній базі у Тарасівці, де збірна СРСР готувалася до турніру “Приз Москви”. На майбутніх змаганнях перший жадав установити новий всесоюзний рекорд у ривку, а другий у тій самій вправі - перевершити світовий рекорд, встановлений американцем Норбертом Шеманскі.

***

Розуміючи, що у ривку рекорд СРСР загубиться на тлі світового рекорду, 21-річний штангіст увімкнув стратегічне мислення і... вирішив перечекати, не йти на персональний рекорд. Олексію Медведєву Леонід тоді по секрету зізнався:

- Олексію, мабуть, я трохи зачекаю. Мені ще можна чекати.

Справді, вартувало не поспішати, аж раптом його знайшло особисте щастя.

пам'ятник Леоніду Жаботинському у Запоріжжі
Пам'ятник Леоніду Жаботинському
у Запоріжжі

У 1960 р. на Всеукраїнській спартакіаді у Запоріжжі важковаговик (130 кг, розмір одягу - 62-й, розмір взуття - 48-й) Леонід Жаботинський не лише виборов перше місце, а й познайомився, а 9 червня 1961 р. - одружився з мініатюрною (56 кг) Раїсою Миколаївною (1938).  

Як це сталося, послухаємо із перших вуст:

- Пригадується, я переміг у Запоріжжі на республіканських змаганнях і, зрозуміло, перебував у прекрасному настрої. Запропонував приятелеві Віті сходити на виступ Тарапуньки і Штепселя. У Концертному залі імені Михайла Глінки квитків, звичайно, катма. Артисти Тимошенко і Березін гриміли тоді на цілу країну. Ми попросили адміністратора, і той приніс два стільці. Мій поставили біля дев'ятого ряду. По сусідству сиділа гарна, дуже вродлива дівчина. Рая. Я призначив побачення, і пішло-поїхало...Через багато років я розповів цю історію Юрію Тимошенку та Юхиму Березіну, ті відреагувало очікувано: “Так наливай - ми ж тебе одружили!” Куди дінешся? Посиділи тоді нормально. 

Невдовзі молоде подружжя переїхало на постійне проживання на малу батьківщину дружини - у Запоріжжя, яке відтоді спортсмен називав рідним містом. 

***

Берлінські школярки вітають Леоніда Жаботинського із черговою перемогою
Берлінські школярки вітають Леоніда
Жаботинського із черговою перемогою

На печі, подібно до билинного Іллі Муромця, Леонід Жаботинський не засиджувався, але й не пхався поперед батька в пекло. Він дозрівав, поступово, наче вичікуючи власну зоряну годину. Інший українець, висхідна зірка Юрій Власов, стартував бурхливо і на чемпіонаті СРСР 1961 р. набрав нечувану, як на ті часи, суму у класичному триборстві - 550 кг.

Коли земляк, граючись, побив світовий рекорд, Леонід Жаботинський вистрибнув на поміст, вхопив Юрія в оберемок і, волаючи від радості, виніс за лаштунки.

- Молодець, вітаю! - волав Леонід, а у відповідь почув трохи сумне:

- Настане час, і ти мене, напевно, зі спорту ось так винесеш.

Поки сходила його зірка, 5 серпня 1962 р. на змаганнях у рамках програми VIII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Гельсінські 24-річний українець переміг у важкій вазі, піднявши в сумі триборства 480 кг, а на наступному чемпіонаті СРСР у Тбілісі став третім, бо набрав у триборстві лише 500 кг.

***

У Грузії вони розговорилися з новим тренером збірної СРСР, згадуваним раніше Олексієм Медведєвим. Наставника неприємно здивувало, що так повільно зростали спортивні показники важковаговика із Запоріжжя. З'ясувалося, що у Леоніда відсутня система тренувань, облік навантажень взагалі не ведеться. Щоб здолати 500-кілограмовий поріг, українець піднімав за тренування до п'яти тонн, тоді як навантаження суперників становили у три-чотири рази більше! 

Леонід Жаботинський у перерві на тренуванні
Леонід Жаботинський у перерві на тренуванні

Як переказують очевидці, між ними тоді відбувалась історична розмова:

- Ти нам можеш дуже знадобитися на Олімпійських іграх у Токіо, - сказав тренер збірної СРСР.

- Я? - щиро здивувався Леонід. - Але ж у вас є Власов.

- Постав собі за мету наздогнати його.

- Наздогнати Власова? - недовірливо посміхнувся Жаботинський.

Хвильку він помовчав, а потім наче спалахнув і повірив:

- Олексію Сидоровичу, ви лише кажіть, що слід робити ...

- Насамперед нам треба вибудувати струнку систему. Дощить чи сніжить, виснажлива спека чи лютий мороз, - три дні на тиждень у тебе тренування.

На знак згоди сумлінний вихованець ледь хитнув головою.

***

За рік виснажливої праці з'явилися перші переконливі результати. 2 серпня 1963 р. на Спартакіаді народів СРСР важкоатлет із Запоріжжя встановив перший світовий (!!!) рекорд, піднявши у ривку 165 кг. Хай той показник був лише на 1 кг вище, але він посунув світовий рекорд знаменитого американця Норберта Шеманскі. Значить, можна... Можна схопити заповітну зірку!

Та відступити довелося знову, гордячка-слава шанує виключно найкращих. У вересні 1963 р. на чемпіонаті світу в Стокгольмі вони зустрілися віч-на-віч – Жаботинський і Шеманскі, але обидва... програли Юрію Власову (557,5 кг). Американець набрав у сумі 537,5 кг, виборовши срібло, тоді як українець (527,5 кг) вдовольнився бронзою. Щоправда, відтепер здобутки зблискували частіше – у столиці Швеції син українського коваля підняв рекордну вагу, вирвавши 167 кг.

Найголовніше – досягнення переходили в систему успіху. 24 березня 1964 р. на змаганнях у Москві Леонід Жаботинський встановив світові рекорди: у ривку, показавши результат 168,5 кг, і поштовху - 213 кг, а у класичному триборстві освіжив рекорд Юрія Власова, піднявши загалом 560 кг. Він наче доводив: хлопці, окрім Стокгольму, є ще й Токіо.

Леонід Жаботинський штовхає штангу вагою в 213 кг
Леонід Жаботинський штовхає штангу вагою в 213 кг

І країна наче прокинулася, наче вгледіла свою молоду славу і вирішила зробити висхідній зірці важкої атлетики... подарунок. Новому чемпіону СРСР (1964) від імені робітників заводу “Комунар” (нині - ПАТ Запорізький автомобілебудівній завод) вона підігнала авто – “горбатого”, м'яко кажучи, “Запорожця”. Щоправда, для велетня із Запоріжжя земляки підвіску максимально підсилили, переднє сидіння викинули, аби герой міг у салон впхатися. Якщо машина застрявала у багнюці чи піску, важкоатлет повільно виходив, брав авто під пахви, переставляв на сухе місце та їхав далі. Ось такий престиж країни, престиж на голому ентузіазмі.

Це зарубіжні важкоатлети за світовий рекорд ставали заможними людьми, а радянським спортсменам, подейкують, платили, може, 1000 рублів.

***

Були часи, коли українські спортсмени бігали не за “Maserati” і стрибали не за трикімнатну квартиру, бо колір прапора країни бодай щось, та значив. Тоді шанс для спортсмена важив більше за золото, тому за наданий шанс атлет просто мусив це “золото” повернути країні. Так сталося і з Леонідом Жаботинським.

Поясню: традиційно СРСР виряджав на Олімпійські ігри одного важковаговика, і в 1964-му кандидатуру давно визначили – Юрій Власов. Утім, спостерігаючи злет кількох зірок у радянському спорті, американці захвилювалися і вирішили підстрахуватися, виставили двох важковаговиків – досвідченого Норберта Шеманскі та амбітного Гаррі Губнера. М'яко кажучи, досвід та молодість. За погодженням із ЦК КПРС, Союз спортивних товариств і організацій СРСР також відповів найкращим дуетом. Так в Японію потрапив Леонід Жаботинський.

Чи сподівалася на щось Москва, відправляючи в Токіо-64 двох українських важкоатлетів? Так. Радянську збірну на ХVІІІ Літні Олімпійські ігри особисто проводжав перший секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов. Його, між іншим, “товариші” зняли, поки радянські спортсмени боролися за медалі.

Упереддень Токіо сталося несподіване. До шаленого психологічного тиску на Леоніда Жаботинського, якого вголос називали то дублером Власова, то запасним штангістом, додалася ще й персональна травма. За десять днів до виступу, під час тренування 8 жовтня 1964 р., виконуючи ривок, запорожець отримав травму плеча. Отже, під сумнівом опинилася не лише перемога над Юрієм Власовим, а й над Норбертом Шеманскі.

***

Коли настав день змагань українських важкоатлетів та американських стронгменів, 18 жовтня 1964 р. Леонід Жаботинський не те що дав собі раду, а... знайшов собі місце. На дверях власної кімнати він пришпилив оголошення: “Увага, прошу не заходити  готуюся до бою”, – ліг та... солодко проспав до самого зважування.

На зважуванні з'ясувалося, що Леонід набагато важчий за суперників: Шеманскі мав 120 кг, Власов – 135, а Жаботинський – 155. Тобто, для перемоги сину сільського коваля належало в особистому заліку набрати у триборстві суму більшу, ніж це вимагалося від його суперників. Адже за однаковими результатами перемагає спортсмен, який важить менше.

Однак, справжня інтрига розгорнулася у токійському залі “Сібуя” (渋谷公会堂, Сібуя Кокайдо), де спалахнула семигодинна битва не між американцями та радянськими спортсменами, а між двома українськими важковаговиками. Буквально після перших підходів стало зрозумілим: для наших Шеманскі – не супротивник.

Зал “Сібуя”, сучасний вигляд
Зал “Сібуя”, сучасний вигляд

Два велетні з СРСР стали супроти один одного... У жимі Жаботинський показав результат 187,5 кг, Власов – 197,5 кг, встановивши новий світовий рекорд. У ривку Власов підняв 162,5 кг, Жаботинський відповів 172,5 кг. Усе мала вирішити третя вправа... У першому підході Жаботинський штовхнув 200 кг, Власов – 205. У другому – кожен, відповідно, прагнув покращити показники: 210 кг і 217,5 кг. Але вагу запорожець не взяв, бо таку штангу на тренуваннях ніколи не штовхав.

Фантастична крапка на Олімпіаді в Токіо, 18 жовтня 1964 р.
Фантастична крапка на Олімпіаді в Токіо, 18 жовтня 1964 р.

Погодьтеся, можна було все списати на травму. Ба більше, кожен член збірної бачив, що на Олімпійських іграх Леонід Жаботинський блокував біль уколами. Утім, дався взнаки залізний характер, козацька звитяга, бійцівська вдача, спортивний азарт.

На п'єдесталі Олімпіади в Токіо, 18 жовтня 1964 р.
На п'єдесталі Олімпіади в Токіо, 18 жовтня 1964 р.

***

Здавалося, переможець визначився, деякі репортери вже надиктовувати в номер спортивні звіти. Мило усміхнувшись, від снаряда Леонід Жаботинський відійшов. Залишався один-єдиний підхід, і шанс українець використав. Тренеру збірної СРСР Олексію Медведєву він лише стиха прошепотів:

- Дай мені нашатирю. Дещо збадьоритися хочу.

Потребував він повної концентрації: підйом, тільки підйом! – а подумки в деталях прокручував вправу “на груди”, бо з грудей штангу за все життя Леонід ніколи не випускав.

Зібравши волю в кулак, на останньому підході запорожець вагу взяв – і пішла вона так легко, ніби він не два з гаком центнери штовхав, а дамську валізу на верхню полицю закинув. Це був новий світовий рекорд у поштовху!

Спеціально відкритий до Олімпіади зал “Сібуя” у Токіо вибухнув оваціями, а Леонід Жаботинський, не слухаючи команди старшого судді на помості, англійського лорда Стейта, - тримав і тримав над головою...

Ні, не штангу, не новий рекорд, не олімпійське “золото”, а світову славу, кинувши залізяччя додолу лише з другої команди знервованого рефері.

***   

Кураж сягнув апогею на закритті Олімпійських ігор у Токіо. Саме українцеві довірили нести прапор СРСР на заключному параді. Прокрокувати з державним стягом належало 100 метрів. Знамено, доповім я вам, важило 18 кг, а втримати його під поривчастим вітром було дуже складно. Отож, прапороносцям видавали спеціальний пас, у гніздо якого потайки встромлялося ратище.

Від цяцьки Леонід Жаботинський відмовився, а прапор проніс однією рукою. За правилами етикету, спортсмен, проходячи повз імператорську ложу, де сидів 124-й Верховний імператор Японії (上皇; дзьоко) Сьова (昭和天皇; 1901-1989; прижиттєве ім'я - Хірохіто), мав схилити стяг. Запорожець цього не зробив, за це, кажуть, йому не дали орден Леніна, яким вшановували усіх олімпійських чемпіонів світу.

За все слід платити... Лише коли натхненний велетень повернувся з Токіо до Запоріжжя, з'ясувалося: він не лише “золото”, а й травму додому привіз. Бо на Олімпіаді-64 надірвав дельтоподібний м'яз. Кажуть, його прямий конкурент, “людина із заліза” Юрій Власов, після нагородження викинув срібну медаль у вікно свого номера в Олімпійському селищі, а згодом взагалі залишив професійний спорт. Отже, у світовій важкій атлетиці почалася епоха Леоніда Жаботинського. 

***

У променях чужої слави кожен збитий льотчик бажає погрітися, бо складається враження - ти і  досі належиш до плеяди обраних. Після тріумфу на Літніх Олімпійських Іграх керівництво військового відомства вирішило залишити чемпіона світу у лавах Радянської Армії, хоча той був лише у званні... рядового.

Рядовий Леонід Жаботинський
Рядовий Леонід Жаботинський

Тодішній міністр оборони маршал Родіон Малиновський (1898-1967) влаштував у будинку Міністерства оборони СРСР, що на Арбатській площі, прийом на честь олімпійців. Випили по бокалу шампанського та й... розходитися зібралися, але українця  головний тренер Збройних Сил з важкої атлетики підполковник Божко притримав. Бо так міністр наказали.

Отож, зоряний важкоатлет і нечисленні гості сіли... Ліворуч член ЦК КПРС Р. Я. Малиновський всадовив Леоніда Жаботинського, праворуч – Юрія Гагаріна. Після короткої офіційної частини, коли почалися приватні балачки, господар високого кабінету оголосив найсильнішій людині на планеті:

- За успішний виступ на Олімпіаді вирішено присвоїти тобі, Леоніде, офіцерське звання і залишити в кадрах Збройних Сил. Де ти, друже, хочеш служити?

Заскочений зненацька такою любов'ю Батьківщини штангіст замислився. Тут до розмови долучився член ЦК КПРС, маршал Андрій Гречко (1903-1976):

- Краще до мене просись – у сухопутні війська.

На своє став навертати Юрій Гагарін:

- У льотчики б Леоніда.

Одне слово, ось як український важкоатлет опинився у Військово-повітряних силах СРСР.

***

У прямому значенні цього слова Л. І. Жаботинський не літав, але в переносному – йому не було рівних на планеті. Результати ставали дедалі кращими. Завдяки йому самому. Зокрема, 18 червня 1967 р. у Софії під час товариської зустрічі штангістів трьох країн запорожець встановив чотири світових рекорди, набравши у триборстві 590 кг. Як на ті часи, це було приголомшливо, адже українець першим впритул наблизився до фантастичної відмітки “600”.

Переконаний, сила без людинолюбства – некерована пожежа.

Про стронгмена №1 із СРСР багато легенд свого часу ходило, одна з них така:

- Якось Леонід Жаботинський приїхав до рідної Успенки дідуся Пилипа провідати. Тоді він ще лише центнер важив – ще ядро ​​штовхав, але вже й штангу тягав. Якось вийшов атлет на вулицю з подвір'я і бачить – з пасовища корів на вечірнє доїння женуть. Йому напередодні уповіли, що у гурті задерикуватий бичок завівся і селянам не дає спокою. А тут дивиться Леонід – усе село врозтіч. Доярки та фуражники криком волають: “Обережно, бик! Не дай бог на роги підчепить”. Не встиг він й оком змигнути, як бик просто на спортсмена помчав. З переляку ухопив “тореодор” мимохіть бугая  за роги і на себе смикнув. А той як зареве, а потім – на коліна! Відступився Леонід, здивований бик підвівся і затрусив навтьоки. І тоді по селу і району поголоска пішла, що онук Жаботинського бугая приборкав, і тварина сумирною стала, нікого більше не чіпає.

- Спеціаліст подібний до флюсу: повнота його однобока, – повчає 101-й афоризм із зібрання думок та афоризмів “Плоди роздумів” (1854) Козьми Пруткова. Іншим був цей українець. 29-річний важкоатлет мав скоординований організм, прекрасно відчував власне тіло, а часом навіть... ігнорував настанови тренерської команди.

Траплялося, прийде на тренування чемпіон світу у надважкій вазі і замість до сьомого поту залізо тягати – прямує до... тенісного столу. І як захопиться, то години три поспіль міг Леонід Жаботинський у настільний теніс грати-грати, грати-грати, а до штанги так і не дійти. 

***

Кажуть, міг собі дозволити... Попри богатирську вагу, що на піку кар'єри сягнула 180 кг, мав чемпіон чудову координацію, спринтерську швидкість, блискавичну реакцію. Знаєте, і велетенські розміри ніяк не заважали тренуванням. Перед Олімпійськими іграми в Мехіко національна команда СРСР виїхали на збори до Алушти. Так склалося, що разом із радянськими штангістами тренувалася хокейна команда “Спартак”. І за тодішньої ваги - 160 кг! - Леонід Жаботинський бігав стометрівку нарівні з худорлявим хокеїстом, нападником В'ячеславом Старшиновим (1940). Це при тому, що за години ранкових та вечірніх тренувань щодня він піднімав загальну вагу 30-35 тонн.

Дворазовий олімпійський чемпіон, штангіст Леонід Жаботинський і дворазовий олімпійський чемпіон, хокеїст В'ячеслав Старшинов. 1968 р.
Дворазові олімпійські чемпіони – штангіст Леонід Жаботинський та хокеїст В'ячеслав Старшинов, 1968 р.

Попри шалену пропагандистську кампанію, розгорнуту в американській пресі, мовляв, однією лівою стронгмени із США переможуть Великого Жабо (Big Zhabo), як називала українського важковаговика зарубіжна преса, – битва титанів на Олімпіаді в Мехіко не відбулася. Окрім іншого, янкі ще й тактично себе переграли. За традицією, вони влаштували показові відбіркові змагання, переможець яких отримував путівку захищати честь дядечка Сема у Мексиці. А єдиний американський важкоатлет Роберт Беднарський (Robert L.Bednarski; 1944-2004), який міг скласти конкуренцію українцеві, візьми та програй - Джозефу Дьюбу (Joseph Dube; 1944) і Джорджу Пікетту (George Pickett; 1936-2021).

Леонід Жаботінській 1з почесним гостем Олімпіади-1968 космонавтом Германом Титовим
Леонід Жаботинській з почесним гостем Олімпіади-1968 космонавтом Германом Титовим

Хоча перед Мехіко-68 одна з американських публікацій у спортивному журналі називалася “Стережіться, Леонід Жаботинський!”, конкурентів у залі “Insurgentes” українець так і не побачив. 13 жовтня 1968 р. він переміг, як сам згодом висловився, “легко і співуче”, повторивши у класичному триборстві власний рекорд чотирирічної давнини – 572,5 кг... Срібний призер, найкращий спортсмен Бельгії (1968) Серж Редінг (Serge Reding; 1941), який виборов срібло, у сумі відстав від нашого земляка на 17,5 кг.

Прапороносець збірної СРСР Леонід Жаботинський на урочистому закритті XIX Олімпійських ігор, Мехіко, 1968 р.
Прапороносець збірної СРСР Леонід Жаботинський на урочистому закритті XIX Олімпійських ігор, Мехіко, 1968 р.

...Через 37 років історія мала продовження. У 2005 р. на урочистостях з нагоди святкування 100-річчя Міжнародної федерації важкої атлетики (Іnternational Weightlifting Federation, IWF) до Леоніда Івановича Жаботинського підійшов президент Міжнародного олімпійського комітету, граф Жак Рогге (Jacques Rogge; 1942) та й каже:

- Леоніде, я – сусід Сержа Редінга, якого ви так гучно перемогли. Він вами досі захоплюється. Ви – така мегазірка! Можна я з вами сфотографуюся?

***

Жвавість швидкоплинна, бо життя крихкотіле. Навіть у титанів. Тим паче, що рекорди кликали, а конкуренти не барилися. На Чемпіонаті світу у Варшаві в 1969 р., виконуючи ривок, Леонід Жаботинський відчув сильний біль у спині і вимушено відмовився від подальшої боротьби. Рік лікарі губились у діагнозах. Врешті-решт, виявилося, що в балії нирки утворився камінь, і слід негайно оперувати. У Київському військовому госпіталі багаторазовому чемпіонові світу довелося робити надріз у 34 см в довжину і... ламати ребра.

Після надзвичайної операції хірург Борис Самійлович Гехтман переконав пацієнта, мовляв, повернутись у великий спорт той зможе:

- Розуміючи ситуацію, м'язи я вам, Леоніде Івановичу, не різав і, а розривав: так заживатиме швидше. Після операції на інваліда ви не перетворитесь, а ще зможете світові рекорди встановлювати.

Так і сталося, як гадалося. Однак, повернутись у вищу лігу важкої атлетики, коли тобі 35, - украй непросто. Разом з тим, поволі реабілітуючись, Олімпіаду-72 у Мюнхені йому довелося пропустити. Тим часом, після неймовірно складної операції, Леонід Іванович Жаботинський у 1973 р. в Чехословаччині вийшов на поміст і встановив новий рекорд СРСР у ривку – 180,5 кг. А потім він ще став чемпіоном Європи, встановив три світові рекорди, завоював кубок Радянського Союзу і виграв Спартакіаду народів СРСР... Свій останній – 19-й світовий рекорд, українець встановив на Чемпіонаті Збройних Сил СРСР, піднявши 21 лютого 1974 р. у ривку 185,5 кг. Надрізаний на 34 см.

Його жвавість і жагу до життя на зупинили навіть подальші дві операції: довелося спортсмену вирізати апендицит, бо розпочався перитоніт черевної порожнини, а згодом оперувати ногу. На тренувальних зборах у Феодосії важкоатлети вирішили собі зіграти у... волейбол: цінним призом визначили трилітрову банку томатного соку. Є люди, які нічого не вміють робити у півсили. І Леонід Жаботинський, на жаль, невдало приземлився на ліву ногу: під вагою велетня розірвалися зв'язки гомілковостопного суглоба: меніск не витримав і луснув. Тоді-то з великого спорту довелося остаточно піти. Не просто піти, а ходити: спочатку – шкутильгаючи, а потім – з ціпком.

***

З підлітками
З підлітками

На заслужений відпочинок справжні чемпіони не йдуть: природа інша. Поміст Леонід Іванович не залишив, а здобув міжнародну категорію із суддівства. Потім він закінчив Одеське артилерійське училище, служив в Одеському військовому окрузі, командував дивізіоном у Запорізькому гарнізоні, консультував збірну Збройних сил СРСР, служив старшим офіцером у Спорткомітеті Міністерства оборони, а у 1987-1991 рр. був військовим радником на Мадагаскарі, звідки повернувся схудлим до 105 кг. Незмінним залишалося одне: два покоління підлітків планети захоплено дивилися на цього українця, як лише можуть дивитися діти на свого кумира. Надихаючого велетня.

Справжній кумир
Справжній кумир

Від 1975 р. перший в світі дворазовий олімпійський чемпіон з важкої атлетики мешкав у Москві. Звільнившись в запас у званні підполковника, від 1991 р. Л. І. Жаботинський працював у Московському торговому інституті, отримав звання доцента (1994), обіймав професорську кафедру (1995), служив проректором (1996) Московського інституту підприємництва і права, став почесним працівником вищої професійної освіти РФ, обирався почесним президентом Федерації важкої атлетики.

Та все повертається на круги своя, і Леонід Іванович повернувся до Запоріжжя, адже за національністю завжди вважав себе українцем. З козачого роду... У рідному місті чемпіон заснував іменні важкоатлетичний клуб і благодійний фонд, який надавав допомогу молодим спортсменам і ветеранам важкої атлетики, влаштовуючи щорічні турніри.

Вдома у Запоріжжі
Вдома у Запоріжжі

Часто йому згадувалася одна історія. Якось чемпіонові довелося виступати у сільському клубі одного з кримських колгоспів. Весело розповідав Леонід Іванович про свої Олімпійські ігри, про товаришів-спортсменів. Коли зустріч закінчилася, до гостя підійшов хлопчина і стиха запитав:

- Дядю Жаботинський, а мене ви можете підняти?

Зірка українського спорту
Зірка українського спорту

Усі розреготалися, а легендарний важкоатлет серйозно так поставив малого на долоню правиці і, притримуючи дитину за лікоть, щоб та не впала, повільно підняв угору... Ніби без слів, але промовисто напучував:

- Твої висоти, синку, ще попереду. Ось бачиш – перша...

***

Де б чемпіон не знаходився, він завжди пам'ятав, якого він роду.

В інтерв'ю 2012 р. Л. І. Жаботинський підкреслював:

- Я – українець, і всі свої перемоги присвятив Україні і тому місту, де я мешкав і мешкаю тепер (малося на увазі Запоріжжя. - О.Р.). - І знаєте, земляки завжди відповідали зірці вітчизняного спорту взаємністю. Прикметно, що саме з Великого Жабо малювали... отамана для панорами у міському музеї Запоріжжя.

Так сталося, що з вересня 2015 р. подальші чотири місяці ветеран вітчизняного спорту перебував на лікуванні у запорізькій багатопрофільній лікарні “Вітацентр”, що по вулиці Сєдова, 3. Усе почалося з перелому ноги – у 76 років довелося знову лягти на операцію. Далі стався мікроінсульт, потім пацієнт підхопив грип, що спричинило тромбоз кишківника.

13 січня 2016 р. довелося видаляти частину затромбованого кишківника.

Такої напасті навіть богатирський організм витримати не зміг...

***

Леонід Іванович Жаботинський помер у четвер, у ніч на 14 січня 2016 р. Поховали багаторазового чемпіона світу 16 січня 2016 р. на Першотравневому кладовищі у Запоріжжі.

Дізнавшись про сумну новину, 16 січня 2016 р. у газеті “New York Times” Арнольд Шварценеггер щиро пригадав:

- Свого часу він просто прикував мою увагу (He stole the show), бо здавався надзвичайною людиною, якоюсь формою натхнення. І я подумав: якщо він зміг, я теж зможу. 

Олександр Рудяченко.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-