До Олімпіади в Токіо: Знайомим шляхом у загадкову країну

Японія не вперше організовує найвизначніші спортивні змагання сучасності. Там відбулися дві Білі Олімпіади – в Саппоро (1972 р.) і Нагано (1998 р.). І Токіо приймає Олімпійські ігри не вперше: японська столиця на високому рівні провела їх у 1964 році. Але, мабуть, не тільки цей аргумент вплинув на членів Міжнародного олімпійського комітету, які проголосували за Токіо. До уваги були взяті й інші фактори та представлені японською стороною козирі.

ТОКІО ГАРАНТУЄ БЕЗПЕКУ

Чим переконала членів МОК токійська заявка? За два з половиною роки до сесії МОК у Буенос-Айресі (вересень 2013 р.), в результаті найсильнішого землетрусу за всі роки спостережень у Японії, сталася серйозна аварія на Фукусімській атомній електростанції, від якої до Токіо – трохи менше трьохсот кілометрів. Але це не зупинило більшість учасників голосування. Як не дивно, але саме аргумент гарантування японською стороною безпеки під час проведення Олімпіади виявився одним з найбільш переконливих. Певна річ, безпеки не від стихійних природних лих (хто їх здатен передбачити?), а від терористичних актів, агресивних дій злочинних елементів. Враховувалася й високорозвинена інфраструктура Токіо, зокрема, наявність достатньої кількості готелів, сучасних транспортних засобів, закладів обслуговування, компактне розміщення спортивних арен (відстані між ними не перевищують восьми кілометрів). Ну й, звичайно, ніхто не сумнівався в забезпеченні чіткого порядку, організованого проведення змагань, застосування при цьому найсучаснішої техніки і технологій. А щодо спортивних споруд, то чимало з них залишила після себе Олімпіада 1964 року. Їх тільки потрібно було модернізувати.

*  *  *

Та Олімпіада залишила по собі пам’ятну сторінку і в історії українського спорту. Тринадцять з них повернулися тоді з Токіо із золотими медалями, дев’ять – із срібними і шість – з бронзовими. Мультимедалістами Ігор-1964 стали вихованці українського спорту гімнасти Лариса Латиніна (дві золоті, дві срібні та дві бронзові нагороди), Поліна Астахова (дві золоті, срібна і бронзова), Борис Шахлін (три медалі – золото, срібло і бронза) і Юрій Титов (дві срібні нагороди). Героями тої Олімпіади стали також важкоатлет із Запоріжжя Леонід Жаботинський, стрибун у висоту з Луганська Валерій Брумель, фехтувальник з Києва Григорій Крис, плавчиня з Севастополя Галина Прозуменщикова, веслувальники Микола Чужиков (Лисичанськ), Володимир Морозов (Київ), Андрій Химич (Черкаси), волейболісти – одесит Едуард Сибіряков і харків’яни Юрій Венгеровський та Юрій Поярков.

ПРИКЛАД І ОРІЄНТИР ПАВЛА КОРОСТИЛЬОВА

Як буде цього разу? Хто з українських атлетів зуміє зійти в Токіо на заповітний олімпійський п’єдестал? Відповіді на ці питання ми отримаємо в дні Ігор, які триватимуть з 24 липня по 9 серпня 2020 року. А поки що наші спортсмени докладають всіх зусиль, щоб отримати право на поїздку до Японії й участь в олімпійських стартах.

Першим цей шлях подолав представник стрілецького спорту львів’янин Павло Коростильов. Двадцятидворічний юнак – не новачок на міжнародній спортивній арені. У 2014 році він виграв юнацькі Олімпійські ігри, двічі ставав чемпіоном Європи, а в 2018-му переміг на чемпіонаті світу. Але олімпійська ліцензія йому дісталась не за ці заслуги. Щоб отримати її, довелося успішно виступити на чемпіонаті світу 2019 року в південнокорейському місті Ченгвон. Там він у стрільбі з пневматичного пістолета з 10 метрів посів четверте місце, яке гарантувало йому перепустку на Ігри 2020 року в Токіо. Так вже ведеться, що саме представники українського стрілецького спорту завойовують перші ліцензії на Олімпійські ігри.

Отже, почин було зроблено. Шляхом Павла Коростильова нині йдуть десятки й десятки вихованців нашого спорту. Навряд чи варто сумніватися в тому, що спортивна команда України в олімпійському Токіо буде представницькою і боєздатною.

У цьому зв’язку варто відзначити нові підходи НОК України та спортивних федерацій до підготовки і підтримки наших атлетів. Так, завдяки тісній співпраці Національного олімпійського комітету та наукового парку «Кардіо плюс» стало можливим поглиблене медичне обстеження українських олімпійців. Воно передбачене стратегічною програмою співробітництва НОК із всесвітньовідомим «Науково-практичним медичним центром дитячої кардіології і кардіохірургії МОЗ України», очолюваним визначним фахівцем медицини Іллею Ємцем.

Високий авторитет українського НОКу дозволив досягнути домовленість з «Олімпійською солідарністю» Міжнародного олімпійського комітету щодо збільшення кількості щомісячних стипендій для провідних спортсменів України у підготовці до Токійської Олімпіади: з дванадцяти до тридцяти.

Під час робочого візиту до Японії президент НОК Сергій Бубка підписав Меморандум з керівником НОК Японії Тсунекажу Такеда про пролонгацію співробітництва між національними олімпійськими комітетами обох країн. Японська сторона висловила готовність надати сприяння в організації тренувальних зборів для українських атлетів та їхньої участі у тестових змаганнях з різних видів спорту напередодні Ігор-2020.

Ми привели лише кілька прикладів з практики підготовки до Токійської Олімпіади представників українського спорту. Безсумнівно, що з наближенням до Олімпіади їхня кількість зростатиме.

В ЯПОНІЇ ВМІЮТЬ РАХУВАТИ ГРОШІ

Тим часом підготовка самої столиці до XXXII Олімпійських ігор – на завершальній стадії. Небезпідставно висловлюється думка, що ці Ігри стануть найбільш інноваційними і ґрунтуватимуться на трьох фундаментальних перетвореннях світу: прагнення до кращого (досягнення свого особистого кращого), прийняття один одного (єдність у багатоманітті) і передачі спадщини для майбутнього.

Ще за два роки до початку Ігор журналістам був продемонстрований робот Perseusbot, який допомагатиме гарантувати безпеку гостей і учасників Олімпіади. Він має спеціальну камеру з технологією штучного інтелекту. Його «комп’ютерний зір» визначає підозрілі об’єкти у місцях масового скупчення людей, може пересуватися в просторі, долаючи перешкоди, контролювати залишені без нагляду речі, повідомляти секюриті про потенційну небезпеку.

Але будуть в Токіо не тільки роботи-поліцейські, а й такі, що допомагатимуть людям переносити речі, показувати дорогу, виконувати роль гідів, перекладати розмови і тексти різними мовами.

Ці та багато інших інновацій не означають, що Токійська Олімпіада буде найдорожчою серед Олімпіад останніх років. Рекордсменом тут є Росія, яка витратила на Зимові ігри в Сочі понад 50 мільярдів доларів. Лондонська Олімпіада коштувала її організаторам 13 млрд доларів. Бюджет Ігор у Ріо-де-Жанейро був значно скромніший – 3,5 мільярдів. Токіо спочатку назвав ще меншу суму витрат – 2,4 млрд дол. Але згодом стало ясно, що ця цифра зросте в шість разів. Утім, курчат рахуватимуть по осені.

А те, що в Японії вміють рахувати гроші і максимально раціоналізовувати своє життя, я міг переконатися під час перебування в цій острівній країні, не пов’язаного з нинішніми Олімпійськими іграми. Мене вразило багато з того, що вдалося тоді побачити.

Пишу ці рядки, а в пам’яті постає вечірня Гінза – найпопулярніша вулиця японської столиці. Мене вразила побачена там одна картина: трохи осторонь потоку людей і машин сиділа ворожка. Свічечка, запалена нею, слабо мерехтіла і явно губилася в морі рекламних вогнів і сяючих вітрин магазинів, ресторанів, ігорних центрів. Але, судячи з усього, ворожка не залишалась непоміченою: кілька молоденьких дівчаток терпляче чекали своєї черги, щоб дізнатися про свою долю. Мабуть, для того, аби «пацієнт» виразніше бачив, куди ведуть лінії його рук, ворожка застосовувала ще й лупу, а відомо, що японська оптика, як і багато чого іншого, у світі – поза конкуренцією.

Мене це вразило, бо до тієї поїздки в Японію я був переконаний, що японці – народ прагматичний, далекий від забобонів. І там, на Гінзі, мені подумалось: а що ми взагалі знаємо про цю екзотичну острівну країну, населення якої, господарюючи на 15 відсотках землі ( решта території – гори), зуміло створити найрозвиненіше на планеті суспільство. Одні з найбільших у світі корпорації і фірми – японські, у десятці провідних банків світу – сім японських, японці живуть довше всіх у світі, за останні піввіку експорт Японії зріс у 155 разів, а ВВП на душу населення у 55 разів, найнижчий рівень інфляції серед розвинених країн – у Японії, найменше безробітних – також у цій країні.

Як вдалося цього досягти? Кожен, кого цікавить сучасний світопорядок, не може не замислюватися над японським феноменом, найбільшою загадкою якого є, напевне, характер японців. Начебто ми чимало про нього знаємо: серед найхарактерніших його рис виділяються працелюбність, дисциплінованість, акуратність, точність, ввічливість, схиляння перед авторитетом, відданість традиціям, розвиненість естетичних почуттів. Погодившись із цим, перекладач нашої журналістської групи виділив ще загострене почуття обов’язку. І привів характерний приклад, пов’язаний з відомою історією про хабарі від американської фірми «Локхід» колишнього прем’єр-міністра Японії Танаки. Причому про хабарі не в нашому розумінні слова: Танака не клав гроші собі в кишеню, а передавав на підтримку своєї партії. Одним із свідків у цій справі був особистий водій Танаки. З одного боку, він, як людина законослухняна, мусив казати правду, з другого – морально не міг зраджувати свого шефа. Не знайшовши виходу з цієї дилеми, водій покінчив життя самогубством.

І це не винятковий випадок навіть у сучасному житті Японії. Неабияке почуття обов’язку – справді одна з найпримітніших рис японського характеру. Японська мораль вважає дух «групової солідарності», узи взаємної залежності – основою відносин між людьми. «Знайди групу, до якої б ти належав, – проповідує суспільна мораль. – Будь вірним їй і покладайся на неї. Один ти не знайдеш свого місця в житті, загубишся в її лабіринтах і хитросплетіннях. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості». Саме тут слід, мабуть, шукати пояснення, чому японці так віддані своїй «фірмі», а в ширшому розумінні – державі й нації, саме в цьому – джерела японського патріотизму, унікальних досягнень японців у створенні найновіших технологій і технічних засобів, високої якості всього, що зроблене їхніми руками, у розвитку банківської системи і підприємництва, зрештою, практично в усіх сферах життєдіяльності.

Здавалось би, ми багато знаємо про цю землю і її народ. Але повторюся: парадокс полягає в тому, що чим більше пізнаєш її, тим загадковішою вона здається. Як незбагненна посмішка Будди на скульптурах японських храмів.

* * *

Тим більш цікавим, привабливим і притягальним стане для світу, а передусім для олімпійського руху нове побачення з цією загадковою, по-своєму унікальною, однією з найбільш східних на планеті державою – країною сонця, що сходить. Влітку 2020 року далека від Греції Японія продовжить величну естафету Олімпійських ігор, яка починалася на землі Древньої Еллади близько трьох тисячоліть тому і стала найбільш мирним суперництвом, яскравим всепланетарним спортивним святом наших днів.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства