Як Китай змінює футбол

Вже два роки китайська футбольна Суперліга продукує гучні трансферні новини. До місцевого чемпіонату потягнулись зірки, а китайські клуби, не задумуючись, почали платити божевільні гроші. Чому Піднебесна так раптово полюбила футбол, і чого там хочуть досягти?

ТАК ЗАПОВІВ ТОВАРИШ СІ ЦЗІНЬПІН

Китай не перша з країн, що стала магнітом для підстаркуватих зірок і просто жадібних до грошей знаменитостей. У 80-х великими зарплатами спокушали чемпіонати Саудівської Аравії та ОАЕ, у 90-і зірки їхали заробляти в Японію, потім шаленими грошима розкидалися в Росії, Узбекистані, Катарі, навіть Індії. Тепер дійшла черга й до Китаю.

Як і належить країні, якою керує комуністична еліта, моду на футбол тут ініціювала перша особа. Тобто, голова КНР і генсек компартії Сі Цзіньпін. Він справжній фанат, який дивиться матчі світових ліг, колекціонує футболки та хоче бачити збірну Китаю серед найсильніших команд планети.

На догоду Сі Цзіньпіну китайські чиновники та бізнес почали футбольну реформу. Масштаб реформи імперський: футбол - у кожній школі, 50 млн футболістів до 2020 року, одне футбольне поле на 10 тисяч китайців до 2030 року. Усі, хто вкладає гроші у футбол та розбудову китайської Суперліги, отримують преференції – їм суттєво знижують податки і дають пільги.

Як результат, мати професійний футбольний клуб у Китаї дуже вигідно. Насамперед тим, хто мріє про розширення бізнесу та хоче обійти конкурентів. Кажуть, сьогодні, аби спонсорувати відомий клуб, стоїть черга з мільярдерів! У перших рядах китайські забудовники. 9 з 16 клубів Суперліги належать саме компаніям, що займаються нерухомістю. Далі йдуть компанії з онлайн-продажів. Скажімо, найсильніший клуб Китаю «Гуанчжоу Евергранд» (переможець 6 останніх чемпіонатів) належить компанії Alibaba, що займається онлайн-рітейлом.  

ПАРТІЯ ЗА ВАМИ СТЕЖИТЬ

Величезні бюджети та можливість платити великі зарплати давали змогу китайським клубам полювати на реальних зірок футболу. Наприклад, рік тому український «Шахтар» продав бразильця Алекса Тейшейру у «Цзянсу Сунін» за фантастичні 50 млн євро. Влітку 2016-го цей рекорд перевершив «Шанхай Теллейс», який заплатив «Зеніту» з Санкт-Петербурга 55,8 млн євро за бразильського форварда Халка. Цієї зими «Шанхай Теллейс» віддав вже 60 млн євро за лідера збірної Бразилії й «Челсі» Оскара.

Окрім них у Китай переїхали такі відомі постаті як колумбійський нападник Джексон Мартінес, аргентинський форвард Карлос Тевес (кажуть, його зарплата 30 млн євро на рік!), італієць Грациано Пелле, бельгієць Аксель Вітцель, нігерієць Джон Обі Мікел. Не бракує тут і знаменитих тренерів. Причому не лише «пенсіонерів» на кшталт Луїса Феліпе Сколарі чи Фелікса Магата, але й цілком сучасних персонажів. Таких як Андре Віллаш-Боаш, який здивував футбольний світ своїм вибором.

Поки футбол в Китаї поступається за популярністю баскетболу, саме зірки – головна рушійна сила Суперліги. І на них не економили. Мало того, завищені трансфери на легіонерів призвели до того, що китайці почали страшенно переплачувати за власних футболістів. Доходило до абсурду. Китайського 27-річного півзахисника Чжан Чендуна «Бейцзин Гоань» продав у «Хебей Чайна Форчун» за неймовірні 20,4 млн євро. При цьому реальна ринкова ціна футболіста менше півмільйона євро! Тобто переплата у сорок разів!

Подібні «неподобства» не могли тривати вічно у хоча й сучасному, але все одно комуністичному Китаї. Два тижні тому федерація з подачі вищих державних інстанцій вирішила обмежити трансферні трати клубів і змінила ліміт на легіонерів. Замість 4 легіонерів (один із них мав бути обов’язково азіатом) тепер на поле у складі однієї команди можуть виходити лише троє іноземців. Серед інших змін – контроль за витратами, державний аудит, 15% бюджету йде на клубну академію, сучасна база і мінімум 4 поля.

Новий ліміт особливо боляче вдарив по азійських легіонерах, і клуби поступово їх позбуватимуться. Щодо фінансових обмежень, то китайці все одно купуватимуть зірок. Тільки тепер краще торгуватимуться і будуть більш заощадливі. Експерти кажуть, що замість гучних трансферів китайці спрямують гроші на маркетинг, медіа-підтримку і піар. Суперліга нині 11-а в світі за відвідуваністю (в середньому 24 238 глядачів за матч) і невдовзі покращить цей показник. Після часу великих трат китайці збираються заробляти на футболі і для початку вони збираються витісняти з власного ринку європейські бренди.

ДОГНАТИ Й ПЕРЕГНАТИ

До речі, в Європі досі зверхньо дивляться на китайський футбольний прорив. Більшість вболівальників не знають назви жодної китайської команди, журналісти пишуть про місцевий чемпіонат відверті дурниці, а клуби знахабніли настільки, що прописують для китайців окремі відступні. Так, «Наполі» оцінив свого бельгійця Дріса Мертенса у 35 млн євро, але зазначив, що для Китаю його ціна вже 50 млн!

«Китай – це остаточне завершення кар’єри», - так оцінив тенденцію знаменитий голландець з «Баварії» Арьєн Роббен. Його підтримує івуарієць з «Ман Сіті» Яя Туре: «Якщо футбол на першому місці, то в Китай ти не поїдеш». Більш розважливо про наступ Піднебесної розмірковують тренери. Арсен Венгер з лондонського «Арсеналу» каже, що Китай загрожує футбольному ринку хаосом і завищенням цін. Натомість Жозе Моурінью з «Манчестер Юнайтед» закликає спокійніше реагувати на тих, хто погодився поїхати в Китай. «Це великі гроші і цікавий досвід, тому давайте утримаємось від критики», - заявив португалець. 

Навіщо це все Китаю? Для початку країна хоче досягти рівня сусідів – Японії та Південної Кореї. Там свого часу гроші та зірки сприяли футбольному прогресу. Країни отримали спільне право на ЧС-2002, а збірні стали конкурентоздатними у світі. Китай також хоче міцну лігу, сильну збірну та чемпіонат світу. На цьому амбіційні китайці не збираються зупинятися. Вже сьогодні вони лякають (а когось поки що смішать) мріями про перемогу на чемпіонаті світу і про сотні китайських футболістів у провідних клубах планети.

Святослав Василик, Київ

Перше фото: Getty Images