Карнавальна церемонія – фішка Ріо

Карнавальна церемонія – фішка Ріо

Аналітика
3173
Ukrinform
Знаменитому в усьому футбольному світі стадіону «Маракана» відведені на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро дві ролі

Перша – стати ареною для відкриття і закриття Ігор. Друга – суто футбольна: на «Маракані» відбудуться фінальні матчі олімпійського футбольного турніру чоловічих і жіночих команд.

Увечері 5 серпня частину цієї програми стадіон виконав. Успішно чи ні – судити сотням мільйонів людей, які в різних куточках планети спостерігали за церемонією відкриття на екранах своїх телевізорів. І, звісно, тим 78 тисячам глядачів на трибунах «Маракани», які були її безпосередніми свідками.

Втім, від стадіону цього разу небагато залежало. Головними були фінансові можливості організаторів Олімпіади. Ще задовго до церемонії Оргкомітет Ігор заявив, що на ній економитиме, і що чекати чогось грандіозного й досі небаченого не варто.

«У нас не буде розкоші, зате буде оригінальність, – наголошував, зокрема, директор з проведення церемоній Леонарду Каетану. – В умовах економічної кризи країна не може витрачати великі гроші. Ми витратимо менше, зате компенсуємо це ритмічністю, емоціями та творчим підходом».

У цьому зв’язку мені пригадались церемонії відкриттів літніх Олімпіад нинішнього століття, за якими пощастило спостерігати із ложі для преси відповідних стадіонів.  

2000 рік. Сіднейський стадіон «Австралія», який був споруджений на околиці міста спеціально для Ігор. Австралійці показали яскраві й масові театралізовані постановки і картини з історії та сучасного життя  Зеленого континенту. Головною героїнею церемонії стала тринадцятирічна дівчинка Нікі Вебстер. Вона вразила своєю сміливістю, артистизмом, безпосередністю. Підчеплена до страхувальних пристроїв, Нікі буквально літала над трибунами і водночас – у просторі й часі, відкриваючи глядачам чарівність і неповторність своєї рідної землі.

В Афінах 2004 року головною темою і сюжетною лінією постановки була історія Олімпійських ігор. Що цілком закономірно. Адже саме на землі Древньої Еллади ще за вісім століть до нашої ери зародилися, а в 1896 році - відродилися Олімпійські ігри. Цікаво було спостерігати, як на велетенських платформах, що рухалися перед трибунами, «оживали» найвідоміші герої грецьких легенд і міфів, епізоди із життя стародавніх еллінів, боги, яким вони поклонялися. Дві стихії – вогонь і вода – поєднання їхньої не руйнівної, а життєствердної творчої сили як начала всіх начал, домінували в авторському задумі і його реалізації. Пам΄ятаю, як стадіон захоплено, сплеском оплесків, зустрів епізод, коли пущена немовби з глибокої минувшини палаюча стріла долетіла до стадіону і запалила на воді п΄ять вогняних кілець. Так само пронеслись через віки і дійшли до нас традиції, ідеї й ідеали давньогрецьких Олімпіад.

Церемонія в олімпійському Пекіні 2008 року вразила своєю динамічністю, масовістю, яскравістю. Стадіон нагадував своєю конструкцією велетенське пташине гніздо – так його й називали журналісти у своїх репортажах з цієї арени. У ньому під час церемонії народжувалися картини з історії Китаю, стародавня цивілізація якого дала світові цілий ряд відкриттів і серед них чотири найвидатніші – винаходи пороху, компасу, паперу і книгодрукування. Глядачі також здійснили уявну подорож Великим шовковим шляхом, стали свідками великого шоу з п΄ятнадцятьма тисячами учасників.

Лондон у 2012 році теж не оминув найпомітніших сторінок британської історії, таких, скажімо, як промислова революція. Досі перед очима картина: на полі стадіону, де до цього демонструвались сюжети із спокійного, ідилічного сільського життя, раптом виростають високі димні труби індустріальних гігантів. Організатори церемонії не могли не нагадати світові, що саме на британській землі народилися такі нині популярні види спорту, як теніс, регбі і, звичайно ж, футбол. А хіба не дотепно – через кінокадри появи у королівських апартаментах Джеймса Бонда і задіяний ним вертоліт – з’явилась на трибуні олімпійського стадіону Королева Великої Британії Єлизавета II?

Чим після цих пам΄ятних церемоній останніх Олімпіад міг вразити світ бразильський Ріо? Думається, відповідь на це питання була багатьом зрозуміла, як тільки стало відомо, що саме це місто Бразилії, колишня столиця країни, прийматиме Олімпіаду 2016 року. Ну, звичайно ж, карнавалом! Карнавал – не бразильського авторства. Він був завезений до Бразилії португальцями у XVII столітті. Слово «карнавал» у перекладі з португальської означає «м΄ясний». Португальська масляна, відмова від м΄яса та інших продуктів тваринного походження, перехід до спокути напередодні Великого Посту за католицьким календарем відзначалися гучними вуличними розвагами. Бразильці прийняли це свято, збагатили його запозиченнями з подібних розваг в інших країнах, передусім Італії та Франції і явили світові як своє неповторне дійство, яке збирає щороку на вулицях тамтешніх міст мільйони людей, зокрема, й численних гостей з різних куточків планети.

Ріо-де-Жанейро тут належать лідерські позиції. Уже хоча б тому, що саме в цьому місті ще у 1927 році виникла перша школа самби, без якої бразильський карнавал неможливо уявити. Традиційно головні карнавальні події в Ріо відбуваються на вулиці Маркеш Сапкуаї. Там ще у 1984 році споруджений своєрідний самбодром із півкілометровою алеєю, трибунами і дорогими спецложами (за 7500 американських доларів на кілька днів). Кожна школа самби показує на фестивалі свою танцювальну програму, свій сюжет. Їхні дійові особи – мешканці передмість Ріо, їхніх знаменитих фавел. Для учасників – це шанс і продемонструвати себе перед глядачами та теле- й фотокамерами, і, звісна річ, підзаробити.

Цього разу на церемонії відкриття Ігор бразильський карнавал перемістився з вулиць міста на арену славнозвісної «Маракани». Як нам повідомили, для участі в ньому було проведено кілька кастингів, у яких змагалися тисячі людей з різних куточків Бразилії.  Відбір здійснювали спеціалісти з організації масових видовищ, у тому числі й церемоній відкриття Олімпіад. «Учасники картингів думали, що головне – добре танцювати, – коментує цей відбір один із фахівців, американець Стів Бойд. – Але нас цікавила не тільки танцювальна майстерність претендентів. Ми шукали не ідеальних танцівників, а самобутність, багатоманіття, бразильський дух».

Вважаю, авторам програми церемонії відкриття XXXI Олімпійських ігор це цілком вдалося. Невдячна справа переповідати те, що побачили під час церемонії глядачі «Маракани» і величезна телевізійна аудиторія за межами стадіону. Це потрібно було бачити, і, мабуть, у кожного із читачів цих рядків така можливість була.

Є в урочистих церемоніях відкриття усіх Олімпіад неодмінно дві частини. Перша – творча, де кожна країна, кожне місто намагається представити яскраве видовище, яке б вразило глядачів усього світу і надовго запам΄яталося. А друга частина – офіційно обов΄язкова. Вона така ж обов΄язкова, як виконання статуту караульної служби чи якого-небудь ритуалу: внесення і підняття Олімпійського прапора, запалення вогню, що горітиме всі дні змагань, виступи президента МОК і голови Оргкомітету Олімпіади (цього разу вони вийшли задовгими), клятви спортсменів та суддів, оголошення керівником держави або її уряду Ігор такої-то Олімпіади сучасності відкритими.

Так було і цього разу. Думається, в незмінній постійності офіційної частини є свій глибокий сенс. Бо цим самим зберігається (і оберігається) єдність різних поколінь олімпійської сім΄ї, зв΄язок часів, вірність традиціям та ідеалам олімпізму. Усьому тому, що заклав у фундамент  цього прекрасного спортивного руху його теоретик, ідеолог і організатор француз П΄єр де Кубертен.

І ще одна неодмінна і незмінна частина програми церемонії відкриття – парад спортсменів з країн-учасниць. На «Маракані» перед нами пройшли по суті представники усіх держав планети, навіть спортсмени-біженці. Ми, певна річ, з найбільшим нетерпінням  чекали появу на стадіоні олімпійців України і пережили хвилюючі почуття, коли синьо-жовтий стяг нашої держави з΄явився на «Маракані». Його проніс перед трибунами олімпійський чемпіон Сіднея Микола Мільчев. Ми пережили приємні почуття, коли глядачі тепло вітали нашу делегацію. Та, зрозуміло, шквал радісних емоцій і вітань вони приберегли для олімпійської колони Бразилії. Власне, це була не хода, а той же карнавальний танок, який виконували і олімпійці, і глядачі. Можливо, церемонія в Ріо вийшла дещо затянутою і сумбурною, але разом з тим щирою, колоритною і емоційно піднесеною.

Михайло Сорока (Укрінформ), Ріо-де-Жанейро


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-