Між пропагандою і професіоналізмом – з перевагою на користь першої

Між пропагандою і професіоналізмом – з перевагою на користь першої

2179
Ukrinform
Як російські ЗМІ висвітлюють Євро-2016, ігри Росії, України і бої хуліганів

Минуло кілька днів і, зовсім заспокоївшись, думаєш – велике спасибі нашій збірній! Ну ось, здавалося б, і там, і там 0:2, але які дві великі різниці! Поразки на зразок першої, від чемпіонів світу, породжують смутні надії і солодке томління. Зате після таких поразок, як друга, від нордичних айрішей, швидко заспокоюєшся. Як після класичного анекдоту («У вас імпотенція. -Справді? Спасибі, доктор. Однією проблемою менше!»). Тепер Євро-2016 можна дивитися спокійно, по-естетськи, смакуючи деталі й аналізуючи тонкощі. Хоча, правду кажучи, після дивного вихлопу в четвер ми все-таки чекаємо гучного грюкоту дверима в матчі з поляками. Але, судячи з чуток, що доносяться з табору збірної, там зараз розбрат і сподіватися на будь-що можна буде тільки після апгрейда тренерського штабу.

А поки з холодною головою аналізуємо, як висвітлюють Євро-2016 в стані північно-східного сусіда, який обіцяє через два роки провести чемпіонат світу з футболу.

ВІД «ЗВІРСТВ ХУНТИ» ДО НАДІЇ НА ДРУЖБУ

Абсолютно праві аналітики, які фіксують у даний момент докорінну зміну інформаційної політики в Росії. «Звірства київської вояччини» і розіп'яті хлопчики в трусиках в принципі зникли. Їхнє місце посіли героїчні 11 мужиків в трусиках.

І потрібно одразу сказати, що коли українська політика на Рос-ТБ практично вивітрилася, то український футбол, українська збірна висвітлюються цілком об'єктивно і навіть ніби з симпатією. З одного боку, тут, у Росії, є давні професійні традиції колективу редакції супутникового НТВ+Спорт. Вони в своїх репортажах і аналітиці принципово не змішували футбол з політикою і говорили про українську збірну і наші команди з доброзичливим інтересом.

Можна згадати, як постраждав через такі настрої популярний коментатор Олексій Андронов, відлучений у листопаді минулого року від ефіру новоствореного федерального каналу Матч-ТБ. Він надто вже відкрито проявив у Твіттері свою професійну та громадянську позицію: «Вирішив нарешті вкусити по повній вітчизняної пропаганди. Дивлюся докфильм на Рен-ТВ. Не можу відірватися. Пекельна геббельсовщина», «Вся швондеровщина, мерзота, нечисть, любителі Новоросії, Російського світу та інші клошари звідси вичищені. Жеріть своє лайно в іншому місці».

Тож справа не тільки в особистому ставленні журналістів. Можна не сумніватися, що в цілому нинішнє співчуття до української збірної та її проблем аж ніяк не випадковість, а складова частина стратегії, що здається в Кремлі цілком реалістичною: «Український вибір» – в Раду, Медведчука – в президенти. У матеріалах всіляко підкреслюється нерозривність російсько-українських зв'язків, зокрема спортивних. «Спорт-експрес» для аналізу і порівняння гри збірних України та Росії дає великі інтерв'ю українців Андрія Вороніна та Олега Протасова, які встигли багато попрацювати (хто гравцем, хто тренером) і в Росії. Ба більше, в заголовок воронінського матеріалу виноситься його твердження «Сьогодні Україна сильніша за Росію». А Олег Протасов всерйоз це обговорює, приходячи до природного висновку, що обидві команди – так собі, не вищого рівня.

В «Радянському спорті» в суддівському розборі матчу Україна-Німеччина екс-арбітр ФІФА Сергій Хусаїнов чесно каже, що судді Аткінсону варто було дати пенальті в кінці матчу, коли воротар Нойєр штовхнув Селезньова.

Немає злорадства з приводу того, що Україна першою пролетіла повз плей-офф. Тут також суворо об'єктивна професійна критика. Ось як підводиться підсумок виступів: "Україна їхала на Euro під слоганом "Мрія народжує переможців". Але і тоді (у 2012-му. - Ред.), і зараз мрія виявилася не те що нездійсненною – ні, все було можливо, і Україна цілком могла піти далеко, якби вона вирішила хоча б частину своїх проблем, а не привезла весь цей віз з собою у Францію, – вона виявилася марною. З різних причин, але з однаковим результатом».

У цьому зв'язку хотілося б звернути увагу деяких українських журналістів і коментаторів, що не варто так публічно радіти невдачам російської збірної. Зрозуміло, що позиція «У сусіда корова здохла, то стало якось легше» має давні національні традиції. Але на такому тлі, при такому порівнянні вона виглядає непрофесійно і повністю відповідає духу РФ-івської блогосфери. Тобто опускається на кілька сходинок нижче того місця, на якому повинна стояти.

ОСКОЛКИ ІНФОРМВІЙНИ

Але не потрібно думати, що російська спортивна журналістика в освітленні футбольного сегмента «українського питання» зовсім вже безгрішна. Ось, наприклад, після матчу з Німеччиною кореспонденти кинулися з питаннями не до кого-небудь, а до гравців з російських клубів – Олександра Зінченка з «Уфи», Євгена Селезньова з «Кубані». І якщо з молодим Зінченком, душею-хлопцем («У неділю в Уфі був день міста. Вітаю всіх уфімцев! Шкода, що не зміг порадувати») проблем не було, то розмова з більш віковим і «тертим» Селезньовим була зрежисована і відредагована дуже талановито.

Цілком природне, як чисто по-людськи, так і професійно, небажання давати оцінку грі збірної Росії було подано так: «Селезньов відразу включив режим «я – не експерт». І далі півколонки цінної газетної площі було відведено під натужні і нецікаві суперечки, коли журналісти хочуть видавити з Євгена думку про збірну Росії, а він не хоче її давати. Причому все це подано у такому контексті: дивіться, як залякані гравці збірної України, що бояться поміркувати про Росію, не те що ми – російські журналісти, які живуть у вільній країні.

Паралельно «Спорт-експрес» також не забув підкреслити, як нелегко доводиться Зінченку та Селезньову у жовтих майках збірної України: «Футболістів, які виступали в минулому сезоні за «Кубань» і «Уфу», вболівальники зустріли без особливої теплоти, хтось навіть посвистував. Гру вони, чесно кажучи, теж не оживили». (Виникає природне запитання – то, може, і свист був з другої причини, а не з першоЙ?).

Ну, і, звичайно ж, підкреслено та із задоволенням розписано, як зганьбився український журналіст, який ставив Михайлу Фоменку питання про Олега Гусєва: «Слідом один з репортерів став формулювати запитання українською. – Вибачте, Михайло Іванович, я по-російськи все ж таки, – сказав журналіст...». «Ай-яй-яй, до чого дожили, – думає російський читач. – За російську мову доводиться вибачатися. До чого довели фашисти нещасну Україну...».

Своєрідно поданий у «Радянському (таки так. – Ред.) спорті» й Андрій Шевченко, якому пророкують посаду наступного головного тренера збірної. Ось як глибоко професійно і чисто футбольно подано його коментар матчу з чемпіонами світу: «Так, перший тайм у нас був хороший. Другий – гірше. Intensity (інтенсивність – англ.) трохи впала, – у Шевченка, буває, проскакують англійські слова. З дружиною-американкою вони спілкуються англійською». Те ж слово винесено і в заголовок сторінки «УКРАЇНІ НЕ ВИСТАЧИЛО INTENSITY». Це все теж знайома тема для російської преси (і пропаганди) – натівські дружини Ющенка і Саакашвілі, які остаточно зіпсували спочатку, може, й не таких поганих хлопців.

І ще – дуже цікава деталь. Матчу Україна-Польща ще не було. А виступи на цю тему вже є. Ось як тижневик «ФУТБОЛ-Хокей» представив у спецвипуску, присвяченому Євро, футбольного суперника «жовто-синіх»: «В суперники Україні дісталися непримиренні геополітичні супротивники з Польщі, які й у футбол тепер грають дуже непогано». Йому під час зустрічі України з Північною Ірландією вторить коментатор Матч-ТВ: «Відносини між країнами (Україною і Польщею. - Ред.), футбольні в тому числі, дуже непрості!».

Твердження практично дзеркально ідентичні з двох абсолютно різних джерел. І заяви – для тих, хто стежить за реальною політикою, а не її варіантом на Рос-ТБ – дуже дивні, заангажовані. Не здивуюся, якщо дізнаюся, що в традиційних кремлівських темниках є пункт «Підкреслення протиріч в українсько-польських взаєминах». Втім, матч Україна-Польща вже зовсім скоро, у вівторок. Там і побачимо, почуємо, наскільки здогадка вірна.

БІЙКИ, ПОГРОМИ? ВІДМІННО!

В останні кілька років російські ЗМІ, особливо ТБ, накопичили великий досвід яскравого показу Європи, яка здихає, та Америки, що доживає останні дні. Будь-які страйки, заворушення, масові безлади – свято для телеекрану. Дуже вигідно відтіняє мир, благополуччя, веселе спалювання санкційних продуктів, імпортозаміщення, підвищення надоїв і врожайності у великому всеросійському колгоспі.

А тут ще Франція, схоже, дійсно до Євро-2016 виявилася готова, скажімо так, не всебічно. На тлі загроз терактів з боку ІДІЛ основні зусилля були спрямовані на запобігання саме цієї загрози. І те, що після півтора тижнів турніру ми нічого не чуємо про цю небезпеку, говорить про якісну роботу французьких спецслужб. Але тільки в даному напрямку.

Однак, схоже, розборки фанатів і особливо найбільш войовничих їх груп, футбольних хуліганів, не були взяті до уваги. В результаті «маємо те, що маємо» – погроми в багатьох містах, у деяких випадках - бійки прямо на стадіоні.

На російському телебаченні це все смакують і подають як ілюстрацію цілковитої нездатності гнилого Заходу захистити себе від чого і кого б то не було. А далі йде кумедний поділ. У спеціалізованій спортивній пресі ситуація пояснюється об'єктивно, зі знанням справи і в усіх нюансах.

Наприклад, те, що англійські хулігани завжди вважалися законодавцями мод у цій справі. Однак у себе на Острові їх так затиснули, що вони і пискнути не можуть. Тому, прибувши на материк, «відриваються». Однак заковика в тому, що це вже не ті «славні бійці», що були колись. Тих поліція взяла на жорсткий облік і повиводила. А ті, хто подаються під гучною вивіскою «англійські фани і хулігани», всього-навсього пузаті дядьки і не дуже накачані хлопці, що вдають (і іноді подумки бачать) себе такими.

Реальні ж традиції футбольного хуліганства, у Британії міцно задушены, перемістилися в Східну Європу. Тут у лідерах – Польща, Туреччина і, звичайно ж, Росія. Причому відразу після української Революції гідності, в якій, як відомо, фанівський рух зіграв велику роль, російська влада переполошилися.

І у них були на це підстави. Адже не секрет, що ядром батальйону (а пізніше полку) «Азов» були саме фани. І після початку російської агресії, у відсічі якій це з'єднання зіграло свою роль, в російських містах спочатку з'явилися написи на підтримку «Азова» та його символіки. Але, судячи з усього, Кремль швидко взяв ситуацію під свій контроль, і тепер фанівський рух у нього в союзниках.

Так от, по старій пам'яті побити англійських фанів або, точніше кажучи, розім'ятися на тому, що залишилося від колишньої вивіски, як і раніше, вважається почесним. Причому для всіх. Ну, і в першу чергу, для Росії, де агресія стала культом. Цікаво, що тут на першому місці не завжди виявляються хулігани або, говорячи сленгом, – «фірми» популярних і відомих російських клубів. Чемпіонат Європи – єдиний шанс показати себе «урбі ет орбі» фанам, бійцям з провінційних міст, на кшталт Орла і Тули. І часто саме вони виявляються на перших ролях у нинішніх боях на Євро.

Професійна спортивна преса РФ так само докладно і точно пояснює, чому саме Росія підпала під загрозу дискваліфікації. Бійки у місті – зона відповідальності країни Франції або муніципальної влади. Там тільки термін можуть дати (рік-два, за російськими мірками - дрібниці). А бійка на стадіоні – зовсім інша справа. Це територія УЄФА. І за це покарання може бути найсуворіше, аж до відсторонення Росії від турніру.

Втім, і тут не потрібно перебільшувати незаангажованість спеціалізованої преси. Той же «Спорт-експрес» з похмурою анекдотичною серйозністю обговорює «версію про монетку». Виявляється, це англійські вболівальники самі спровокували росіян на бійку тим, що кинули в російський сектор важкувату... монетку. Причому ця історія прозвучала не разово, а йде з продовженням, питання про монетку спливають знову і знову.

Хоча з іншого боку – а що залишається робити російської профспортпресі?. Адже не можна ж чесно розповісти, як українські фани самі співають, а також навчають англійських і всіх інших знаменитого шлягера «Ла-ла-ла-ла-ла-ла». Щоб обійти цю тему, вказавши на факт, доводиться винаходити різні евфемізми «прямі образи Росії та її президента», «крики про «москалів» і багато іншого» або робити вигляд, що віриш вигадкам фанатів про злощасну монетку.

ЯК ПРАВИЛЬНО ВБОЛІВАТИ ЗА РОСІЮ

Але традиційний професіоналізм російської футбольної журналістики – це одне. А нові традиції російської всеосяжної пропаганди – це інше. І, як правило, сильніше виявляються саме другі.

Ось на Росії-1 після матчу Росія - Словаччина в програмі Бориса Корчевникова «Прямий ефір» зібрали студію, сподіваючись відсвяткувати більш-менш пристойний результат. А в підсумку довелося святкувати поразку. І вийшло це чудово – російській пропаганді не вперше подавати поразки як перемоги. Заминка вийшла тільки один раз, коли пропагандист Корчевников зв'язався з одним із кращих на даний момент футбольних коментаторів країни Володимиром Стогнієнком. І відразу зганьбився, назвавши його «Володимиром Гарниєнком». «Стогнієнко!» — поправив ведучого ввічливий гість.

Корчевников не розгубився і продовжив: «Оскільки за вашою спиною знову поліція і все ті ж англійські вболівальники, не можу не запитати, що ж там було на стадіоні? Як цього разу все було влаштовано? Тому що ми пам'ятаємо, що минулого разу там були такі речі, що англійські вболівальники пробралися в зону росіян, ну і так далі... тобто там були такі провокації. Цього разу на стадіоні яка була атмосфера і все інше?».

Тут вже не розгубився гарний Стогнієнко і почав говорити не дозволену для такого ефіру правду: «Там взагалі вийшло навпаки, це наші прорвалися...». Неудобняк вийшов, але Корчевников почав викручуватися: «Наші прорвалися, але спочатку говорили, що англійці купували в наш сектор квитки».

І тут, як в «Що? Де? Коли?», прийшла допомога з залу. «А ви взагалі за Росію вболіваєте?» — пролунав суворий жіночий голос. А незабаром і камера з задоволенням показала яскраву блондинку з пишними губами. Це була Маша, дружина екс-гравця збірної Росії Павла Погребняка. Вона впевнено продовжила: «З вашого настрою, ви якось зовсім проти нас. Так не можна підтримувати збірну». Зал вибухнув бурхливими оплесками – умовний рефлекс, вироблений на подібні слова за останні два з половиною роки.

Але Стогнієнко знову не схибив і гідно відповів: «Ви знаєте, я вболіваю за Росію більше, ніж будь-хто, але якщо є проблема, про цю проблему потрібно говорити».

На цьому історія не закінчилася. Надалі Марія Погребняк повела себе гідно і вибачилася перед Стогнієнко. Правда, не публічно, а в соцмережах – відповідно, масовий глядач про це не дізнається.

Відповідно, не буде тиражувати дурні анекдоти про блондинок. Тому що істинними блондинками в цій ситуації проявили себе інші люди – як водиться, чиновники і штатні пропагандисти.

Ось відомий «українофіл», головний редактор радіо «Говорить Москва» Сергій Доренко захлинається в ідіотичному захваті: «У Росії кращі в світі вболівальники. Двісті російських зачистили сто тисяч англійців. Сто тисяч! Почистили Марсель від мерзоти! Побили англійських уболівальників, просто у фарш покрошили! Ми повинні продавати те найкраще, що у нас є. У нас немає і не буде футболу. Російський футбол – лайно! Але у нас найкращі в світі вболівальники. Давайте відлупцюємо англійців ще раз, доб'ємося дискваліфікації нашої збірної і поїдемо додому переможцями!».

Йому вторить відомий колумніст головного державного агентства РИА Новости Максим Кононенко (не помічали – часто здається, що люди з прізвищем на –ко, вставши на імперські позиції, відстоюють їх з особливою люттю): «Якби ви мене запитали, чого я хочу більше: перемоги Росії в цьому футбольному чемпіонаті або ж чергової перемоги росіян на вулиці з подальшим від'їздом нашої збірної додому – то я б, напевно, вибрав друге. Мені подобається, що росіян бояться».

Але це ж так, писаки... А от і ні, державні люди також натхненні. Віце-спікер Держдуми від ЛДПР Ігор Лебедєв захоплюється дрібними демонами: «Нічого страшного не бачу в бійці фанатів. Навпаки, молодці наші хлопці. Так тримати!»

Але головним провідником подібних настроїв став добре відомий в Україні офіційний речник Слідчого комітету Росії, генерал-майор юстиції Володимир Маркін. Для початку, вихваляючи хуліганів, він гомофобськи розім'явся у своєму блозі: «Нормальний мужик, яким він повинен бути, викликає в них здивування. Вони ж звикли «мужиків» на гей-парадах бачити».

Потім він опублікував статтю «Наша відповідь французьким комісарам» на порталі «L!FE» (сумнозвісний людоїдським розпалюванням війни телеканал LifeNews – з того ж холдингу): «Така організована поведінка російських уболівальників є цілком правова форма захисту своїх прав на відпочинок, здоров'я і життя... Від одного російського по п'ять-десять англійських біжать. Росіян дратувати – собі дорожче, можна і розбудити російського ведмедя. За тамтешніми мірками навіть прості вболівальники здалися західним обивателям і ЗМІ дуже ввічливими людьми».

З юридичного виправдання погромів почав (юрист, блін!), «кримнашем» скінчив – все логічно. Не дивно, що і в телеефірах Маркіну довірили роль першої скрипки (хто не знає, він іноді і пісні співає, в дуеті зі Стасом П'єхою). На Першому каналі в програмі Петра Толстого «Час покаже» Маркін повторив глибоку думку, що французів здивував вигляд нормальних мужиків (читай «бойовиків-хуліганів з арматурою в руках і капою в роті»). Що цінно, він ще посилив своє висловлювання активною пропрезидентською позицією: «Я не знаю, якби я сидів на трибунах і там ображали нашу країну, нашого президента, я б за себе не зміг відповідати».

Хто не зрозумів, нагадую, що це знову ж таки про пісню «Ла-ла-ла». От же ж як вона до печінок продирає. Як у «Кін-дза-дза», кожен поспішає засвідчити свою любов до «пана Пеже». Та й сам «пан Пеже», він же В.В.Путін, так вилаяв своїх фанів, що, скоріш, висловив захоплення їхніми діями: "Відомий випадок, з якого почався чемпіонат, - драка російських уболівальників з англійськими. Ну, неподобство, повне. Я, правда, не знаю, як 200 наших уболівальників відлупцювали там кілька тисяч англійців, не розумію".

А через два дні в іншій програмі «Політика», яка обговорювала ту ж тему, Петро Толстой підвів глибий висновок: «Даремно ми боїмося НАТО. Наші заспівають «Катюшу» і все це НАТО розбіжиться, як це зробили зніжені англійські вболівальники».

Не знаю, як можна коментувати цей рівень божевілля, що охопило владу країни, її пропагандистів, а слідом за ними і більшу частину народу.

І зауважте, це ще варіант «лайт». Російські медіа ще стримуються, не кричать «геть турнюри» і намагаються грати в професійну спортивну журналістику. Адже до п'ятниці була надія, що легкоатлетичну збірну РФ амністують. Але вона не виправдалася. На олімпіаду в Ріо російські бігуни, стрибуни, метальники-метабольщики-мельдонщики не їдуть.

Однак футбольний ЧС-2018 в Росії ніхто ще не відміняв. Поки що. Але ж ніхто не дасть гарантію, що за порадою праправнука автора «Війни і миру» російський генштаб раптом не запустить свою «Катюшу», сподіваючись, що «НАТО розбіжиться».

Олег Кудрін, Москва


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-