Ми навчилися рахувати дефіцит бюджету. Але державні рішення мають враховувати й інший дефіцит – грошей у родині на їжу, лікування та житло.

Я не погоджуюся з підходом, за якого підтримку людей одразу оголошують популізмом, а скорочення зобов’язань перед ними вважають ознакою відповідальної політики. Відповідальність держави потрібно оцінювати також за тим, як живуть її громадяни.

За оцінкою Світового банку, у 2025 році за межею бідності перебували 41,6% населення України проти 37% роком раніше. 41,6 відсотка – це майже половина країни. За цими цифрами – родини, яким бракує грошей на найнеобхідніше: повноцінне харчування, лікування та оплату житла.

Ми знаємо, скільки коштує програма допомоги. Але чи оцінюємо, що втратить країна, коли родина виїде і вирішить не повертатися? Коли лікар працюватиме за кордоном, підприємець закриє справу, а молоді батьки більше не бачитимуть тут майбутнього для своїх дітей?

Ці втрати не вкладаються ані в один бюджетний рядок, ані у зведений бюджет всієї країни. Але від них залежить, хто працюватиме, навчатиме, лікуватиме й захищатиме Україну через десять років.

У кризові 2014–2016 роки війна та економічний спад вимагали складних рішень. Частина обмежень була тоді неминучою. Проте вимушена економія не повинна ставати постійною філософією держави, але, на жаль, стала. На моє переконання, саме до цього ми надто часто повертаємося: соціальні потреби відкладаються, а тимчасові обмеження залишаються на роки.

Показовою є ситуація із соціальними стандартами. Наприкінці 2016 року базовий мінімальний розмір пенсії за віком становив близько 78% мінімальної зарплати. У 2026 році це близько 30%. Це порівняння законодавчих показників без урахування індивідуальних доплат. На співвідношення вплинуло й різке підвищення мінімальної зарплати у 2017 році, тому саме по собі воно не вимірює збідніння пенсіонерів. Але воно показує, наскільки по-різному змінювалися базові стандарти.

Питання не в тому, щоб назавжди закріпити певну пропорцію. А в тому, чи може людина після виходу на пенсію оплачувати необхідне. Пенсіонер оцінює свою пенсію за цінами в магазині й аптеці. Складна система індексацій, доплат і винятків має нарешті дати зрозумілу відповідь: який мінімальний рівень гідного життя гарантує держава?

Саме про межі державної відповідальності триває моя суперечка з прихильниками радикально ліберального підходу до соціальної політики. Я не приймаю логіки, за якої скорочення соціальних зобов’язань вважається реформою. Обговорюючи лібералізацію цін і тарифів чи підвищення ПДВ, потрібно одразу відповідати: як після цього житиме родина з низькими доходами? Чим вона платитиме за необхідне?

Бюджетна дисципліна потрібна. Особливо під час війни. Але її не можна оцінювати лише за сумою заощаджених коштів, не враховуючи наслідків для людей.

Українці вже взяли на себе величезні зобов’язання перед державою. Вони захищають її зі зброєю в руках, лікують і навчають під обстрілами, утримують підприємства, відновлюють мережі. Втрачають близьких, здоров’я, домівки. Держава зобов’язана відповідати їм взаємністю. Вона не має права залишати їх сам на сам із бідністю та наслідками війни.

Тому соціальна політика сьогодні є одночасно економічною, демографічною та безпековою. Доступне лікування, освіта, транспорт і допомога у скруті дають людям можливість працювати, виховувати дітей і пов’язувати майбутнє з Україною.

У Харкові ми виходимо саме з цієї логіки. Поєднуємо рішення, які зменшують щоденні витрати містян, з адресною підтримкою тих, кому найважче.

Громадський транспорт залишається безкоштовним для мешканців і гостей міста. Людина може доїхати на роботу, до лікаря чи на навчання, зберігши гроші на інші потреби родини.

Пʼять днів на тиждень ми забезпечуємо гарячими обідами близько 58 тисяч людей, зокрема, вимушених переселенців. Безкоштовно харчуються діти у наших підземних школах, учителі та медичні працівники, які перебувають на чергуванні. Це щоденні витрати, які не лягають на сімейний бюджет.

За перше півріччя 2026 року 738 дітей загиблих і померлих захисників та захисниць отримали щомісячну адресну допомогу на загальну суму 33,3 мільйона гривень. Ми не можемо повернути їм батьків. Але можемо й повинні підтримувати родини, у яких вони зростають.

Такий підхід потрібно поширювати на всю країну. Програми можуть відрізнятися залежно від потреб і можливостей громад. Спільним має бути обов’язок влади знаходити рішення, які полегшують людям життя. Харківський досвід показує, наскільки конкретною може бути ця робота.

На державному рівні маємо повернути прожитковому мінімуму реальний зміст. Визначити обґрунтовану вартість базових потреб і план поступового наближення соціальних гарантій до цього рівня. Встановити зрозумілий зв’язок між базовими стандартами та спростити правила отримання допомоги. Людина повинна знати, на що має право і як цим правом скористатися.

Окремий обов’язок – підтримка тих, хто повертається зі служби. Ветерани вже зараз потребують лікування, реабілітації, психологічної допомоги, доступного житла. Їм потрібні можливості навчатися, працювати та відкривати власну справу. Цю систему слід будувати з тією самою відповідальністю, з якою ми забезпечуємо оборону: перед нами люди, завдяки яким Україна вистояла.

Наступне завдання – зробити базові покупки доступнішими. Допомога потрібна тим, хто вже опинився за межею бідності. Водночас маємо запобігти збіднінню родин, які ще забезпечують себе самі, але вже витрачають на щоденні потреби все зароблене.

Я пропоную знизити ПДВ до 5% на визначений перелік основних продуктів: м’ясо, рибу, молочну продукцію, овочі, фрукти, борошно, крупи, олію, макаронні та хлібобулочні вироби. До 5% слід знизити й чинну пільгову ставку на лікарські засоби та медичні вироби, розширивши відповідний перелік. Такий самий підхід пропоную до визначених дитячих товарів, засобів гігієни та спеціального медичного харчування.

Знижені ставки на продукти та фармацевтичну продукцію передбачені європейською системою ПДВ. Україна може використовувати цей інструмент, узгодивши перелік товарів із європейськими правилами.

Мета – зменшити витрати на необхідні покупки без окремого звернення по допомогу. Зниженою ставкою користуватимуться й більш забезпечені покупці, тому вона не замінює адресної підтримки найбідніших.

Водночас зниження податку ще не гарантує відповідного зниження цін. Потрібні відкритий моніторинг вартості базових товарів і торговельних націнок, розслідування можливих змов та реагування Антимонопольного комітету на доведені порушення. Ефективність рішення потрібно оцінювати за тим, що відчує покупець у своєму чеку.

У медицині наше завдання ширше за зміну податку. Людина має отримати консультацію, пройти обстеження й лікування, придбати призначені ліки. Потрібні додаткові рішення для пенсіонерів, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей із багатодітних родин, переселенців і малозабезпечених. Над цими ініціативами ми працюватимемо окремо. Брак грошей не повинен позбавляти людину необхідного лікування.

Для обладнання, яке забезпечує родині резервне живлення, пропоную тимчасову ставку ПДВ 7% на операції, що нині оподатковуються за загальною ставкою. Чинні звільнення від ПДВ мають зберігатися. Після ударів по енергетиці зарядна станція чи акумулятор можуть забезпечувати зв’язок, збереження ліків або роботу медичного приладу.

Фінансова основа такої політики – сильна економіка. Потрібні розвиток українського будівництва та виробництва, робочі місця та умови, за яких підприємцю вигідно працювати відкрито. Нескінченне підвищення податків для тих, хто вже їх сумлінно сплачує, не може бути головною відповіддю на брак ресурсів.

Чесний податковий договір означає взаємну відповідальність. Бізнес сплачує податки за зрозумілими правилами. Держава забезпечує послуги й гарантії, які люди реально отримують: лікування, освіту, соціальний захист.

Зниження ПДВ коштуватиме бюджету грошей. До ухвалення рішення потрібен розрахунок втрат і план їх покриття – із сумами, джерелами та строками. Часткову компенсацію може дати зростання легального споживання: якщо ціни знизяться, люди зможуть купити більше на ті самі гроші. Але цей ефект потрібно розрахувати, а не оголошувати гарантованим.

Інший резерв – детінізація роздрібної торгівлі, боротьба з приховуванням виручки, штучним дробленням великих мереж і «скрутками» ПДВ. ДПС повідомляла про десять мереж із можливим ухиленням від оподаткування на суму понад мільярд гривень. Проте в план компенсації слід включати реалістичні додаткові надходження, а не всю суму потенційних донарахувань. Добросовісний малий бізнес має отримати чесну конкуренцію, а не новий тиск.

Над законодавчими пропозиціями ми працювали в Асоціації прифронтових міст і громад разом із профільними експертами та народними депутатами, зокрема, представниками міжфракційних об’єднань «ВПО України» та «Прифронтові території». Результатом стали конкретні законодавчі ініціативи.

14 вересня зареєстрований законопроєкт №16069 щодо зниження ПДВ на харчові продукти, лікарські засоби, дитячі та інші соціально значущі товари. 23 вересня – законопроєкт №16096 щодо посилення підтримки внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, у ньому запропоновано організувати допомогу через єдине звернення людини з подальшим супроводом відповідно до її потреб.

Ми готові до предметної роботи над цими рішеннями й будемо добиватися їх розгляду. Тепер парламент має відповісти по суті. Є заперечення до механізмів – потрібно запропонувати кращі. Є питання до фінансування – опрацювати їх разом з урядом. Люди мають побачити рішення, строки й відповідальних за виконання.

Мою позицію можуть називати надто соціальною чи «лівою». Я готовий її відстоювати. Для мене соціальна справедливість означає, що держава пам’ятає про свої обов’язки перед людиною навіть тоді, коли виконувати їх складно. Бюджет існує, щоб захищати людей. Бюджетна дисципліна має служити цій меті.

Гроші можна позичити. Інфраструктуру відбудувати. Набагато складніше повернути людину, яка втратила віру у власну країну й вирішила, що майбутнє її дітей буде деінде.

Допомагати людям зараз – справедливо і прагматично. Харків уже ухвалює рішення, виходячи з цього. Настав час зробити такий підхід основою державної політики.

Ігор Терехов, Харківський міський голова, голова Асоціації прифронтових міст та громад

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства