Аліменти в Україні: мільярдні стягнення на тлі хронічної несплати

 Попри багатомільярдні обсяги стягнення аліментів, проблема несплати їх в Україні на початку 2026 року залишається системною і такою, що напряму впливає на соціальну стабільність та добробут дітей. Сформована останніми роками модель примусового виконання демонструє результат у цифрах, однак не забезпечує головного — повної та своєчасної сплати.

Ефективність у цифрах — і обмеженість у результатах

За даними Міністерства юстиції, у 2025 році в Україні стягнуто понад 16 млрд грн аліментів. У першому кварталі 2026 року — ще близько 3,7–3,9 млрд грн. Ці показники свідчать про стабільну роботу виконавчої системи.

Утім, ключова проблема полягає в іншому: обсяги стягнення не корелюють зі зменшенням кількості боржників. Десятки тисяч проваджень залишаються відкритими, а значна частина боргів накопичується роками.

Фактично система працює в «режимі наздоганяння» — реагує на вже сформовану заборгованість, а не запобігає її виникненню.

Географія боргів: економіка визначає дисципліну

Регіональний розподіл аліментної заборгованості чітко відображає економічну структуру країни. Найбільша концентрація боржників зафіксована в промислових регіонах — на сході та півдні України. Причини: нестабільна зайнятість; високий рівень неформальної економіки; значна кількість внутрішньо переміщених осіб; руйнування економічної інфраструктури внаслідок війни тощо. У таких умовах держава стикається з об’єктивною проблемою — складністю верифікації доходів. Якщо платник формально не працює або декларує мінімальні доходи, можливості для реального стягнення різко звужуються. Натомість у західних регіонах, де ринок праці більш структурований, а доходи частіше мають офіційний характер, рівень заборгованості нижчий.

Санкційна модель: сильна на папері, обмежена в реальності

Україна створила одну з найбільш жорстких систем впливу на боржників у Європі. Санкції передбачають: значні штрафи (до 50 % боргу), обмеження базових прав (виїзд за кордон, керування авто), суспільно корисні роботи та кримінальну відповідальність.

Однак їхня ефективність прямо залежить від наявності в боржника ресурсів.

Якщо особа: не має офіційного доходу, не володіє майном, перебуває за кордоном або часто змінює місце проживання, — значна частина санкцій втрачає практичний сенс.

Отже, санкційна модель працює добре проти «видимих» боржників, але виявляється слабкою щодо тих, хто перебуває в тіньовому секторі.

Війна як фактор, що змінює правила гри

Повномасштабна війна суттєво ускладнила виконання аліментних зобов’язань. Серед нових викликів: мобілізація та служба в ЗСУ; переміщення населення; виїзд за кордон та втрата роботи або бізнесу.

У частині випадків несплата має об’єктивний характер. В інших — війну використовують як привід для уникнення відповідальності.

Це створює складну дилему для держави: баланс між соціальною справедливістю та об’єктивними обставинами.

Формальна доступність системи — не дорівнює ефективності

Механізм стягнення аліментів в Україні є процедурно простим: достатньо виконавчого документа; провадження відкривається оперативно та закон чітко визначає розміри виплат. Однак ключова слабкість — залежність від офіційних доходів.

У ситуації, коли значна частина економіки перебуває «в тіні», навіть ідеально виписані юридичні механізми не дають очікуваного результату.

Соціальний вимір: прихована криза дитячої бідності

Несплата аліментів — це не лише юридична чи економічна проблема, це питання якості життя дітей. У більшості випадків: дитина проживає з одним із батьків; аліменти становлять критичну частину бюджету; відсутність їх означає обмеження базових потреб. Ідеться про харчування, медичні послуги, освіту та розвиток.

Фактично проблема аліментів перетинається з питанням дитячої бідності, яке в Україні традиційно недооцінене.

Чому система не ламається, але й не вирішує проблеми

Стійкість проблеми пояснюється трьома ключовими чинниками:

1. Тіньова економіка унеможливлює ефективний контроль доходів.

2. Мобільність населення ускладнює адміністрування та виконання рішень.

3. Реактивний характер системи: вона карає за порушення, але не запобігає їм.

У результаті формується замкнене коло: борги накопичуються, стягнення відбувається частково, а нові випадки несплати виникають постійно.

Вочевидь, подальше посилення санкцій саме собою не вирішить проблеми. Ключовим завданням стає зміна логіки системи: від каральної до превентивної.

Серед потенційних напрямів: підвищення прозорості доходів; цифрова інтеграція реєстрів; посилення міжнародного співробітництва щодо боржників за кордоном; створення механізмів гарантованих виплат із подальшим регресним стягненням; адресна підтримка дітей у випадках тривалої несплати.

Україна вже створила дієву систему примусового стягнення аліментів, яка демонструє відчутні фінансові результати. Однак вона не усуває першопричин проблеми.

Поки значна частина доходів залишається в тіні, а економічна нестабільність підживлює ухилення від зобов’язань, навіть мільярдні стягнення не гарантуватимуть головного — стабільного і своєчасного утримання дітей.

Саме тому питання аліментів сьогодні — це не лише про виконання судових рішень, а про ефективність держави в захисті базових соціальних прав.

Діана Горбачук, м. Київ