Діти за ґратами - провина дорослих. Як живе дитяча виховна колонія
Заклад має понад 73-річну історію. Тут постійно перебуває до 70 вихованців. Серед них – крадії, диверсанти, навіть убивці. Але стіни колонії бачили чимало історій перевтілення.
Цікавимося, як і чим у важку воєнну годину живе ця установа, її вихованці та персонал.
ЮНИЙ ДИВЕРСАНТ: ПʼЯТЬ РОКІВ ЗА ПІДПАЛ СІЛЬРАДИ
17-літній Богдан з Вінниччини відбуває покарання за вчинення диверсії на замовлення – підпалив у своєму селі сільраду. Перебувати за ґратами – ще п’ять років.
- Напередодні Нового 2025 року виникли певні проблеми, терміново потребував грошей. В одному з телеграм-чатів шукав можливість підзаробити, написав кілька речень про це. На мене вийшли люди, запропонувавши «делікатне завдання». Добу я думав і погодився, – розповідає засуджений за диверсію юнак.
«Роботодавці» пояснили йому, як виготовити коктейль молотова, і переказали кошти на матеріал.
- Вночі я зробив те, що замовляли, – підпалив сільраду. Вранці прийшли кошти «за роботу». Заробив загалом 60 тисяч гривень. Половину встиг витратити – купив дещо з одягу, продукти та бабці своїй, яка була в лікарні, на понад 10 тисяч придбав препаратів. Але СБУ працювала і швидко приїхала з повними доказами: як та коли я це зробив.
Подібні схеми «телеграм-вербування», за зізнанням Богдана, доволі часто трапляються в його середовищі. Дехто, як і цей хлопець, засліплені можливою вигодою, погоджуються на вороже підбурювання. Він зазначає: діти з благополучних родин менше схильні до таких авантюр, але це може трапитися з будь-ким.
- Не одразу розумів, хто стоїть за тією пропозицією, усвідомлення цього прийшло на етапі викриття. У той час подивився різні відео про наслідки таких підпалів і про те, хто ними керує насправді. Можна сказати, це запізніле прозріння. Не раджу одноліткам зв’язуватися з такими пропозиціями, навіть якщо плануєте надурити й не виконувати завдання «куратора». Бо це тільки на перший погляд безпечно. Словом, гроші треба заробляти чесною працею, та й усе, – визнає Богдан.
Поза тим співрозмовник відзначає парадокс: на волі він не мав тієї уваги, тепла й опіки, які відчуває тут, у місці несвободи. Йому змалку доводилося самому все вирішувати, боротися за себе. Коли Богдан ходив у перший клас, його мама десь поїхала й не верталася до нього з братом. Із татом він не спілкується. Батьки знають, де він тепер, але не підтримують, лиш бабуся намагається бути на зв’язку з онуком.
80 ВІДСОТКІВ ВИХОВАНЦІВ ЗРОСТАЛИ БЕЗ БАТЬКА
- У нас відбуває покарання 66 вихованців. Працюючи тут, я зрозуміла, чому діти опиняються за ґратами. Однозначно, винуваті дорослі – у родині, школі, на вулиці. Не підказали, нормально не пояснили, не звертали уваги на дитячі проблеми, страхи, бажання та потреби. Звісно, і насильство в сім’ї, і неповні родини, маргінальна поведінка оточення, приклад старших братів і сестер, засилля негативу в медіа й інтернет-ресурсах, все у комплексі призводить до такого плачевного результату. Приблизно 80 відсотків вихованців установи зростали без батька, багато з них не відвідували школу, йшли на вулицю, шукаючи розради. Дехто вже з 12 років починав вживати спиртне – їм могли наливати навіть батьки, – пробував наркотики, потрапляв під деструктивний вплив старших. Ми маємо справу вже з наслідком процесу. Наше завдання – зруйнувати «запрограмованість» таких дітей до перебування на дні соціуму, – зазначає заступниця очільника Кременчуцької виховної колонії зі соціально-виховної та психологічної роботи підполковник внутрішньої служби Олена Удовицька.
У колонії працює школа, щоб забезпечити освітній процес засудженим. Дехто, попри вік 15–17 років і те, що має навіть власних дітей, у колонії вперше бере ручку й буквар. Отже, навчання підлаштовують під індивідуальні особливості учнів: без адаптивності результату не досягнути. Цьогоріч п’ять хлопців склали національний мультипредметний тест (НМТ) і на загальних засадах стали студентами вищих навчальних закладів.
Заступник міністра юстиції України Євген Пікалов, відвідавши Кременчуцьку виховну колонію, зазначив, що триває опрацювання нових форм і методів ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. Суть цієї філософії – опора на навчання, профтехосвіту за сімома ліцензованими фахами (зварювальник, електрик, кухар, сантехнік тощо), спорт, творчість і духовний розвиток. Зокрема, нещодавно тут відкрито футбольне поле зі штучним покриттям, щоб команда вихованців тренувалася і змагалася нарівні з однолітками з-за меж колонії.
КОРИСНІ НАВИЧКИ: ДОМЕДИЧНА ДОПОМОГА І РЕМОНТ АВТО
Громадські організації допомагають, щоб соціалізація дітей відбувалася повноцінно й різноманітно. Голова ГО «Аура добра» Світлана Мірошниченко тривалий час співпрацює з установою, проводячи тренінги з основ надання першої домедичної допомоги. Каже, що хлопцям подобається, вони жваво цікавляться предметом.
Ще один наочний продукт співпраці з громадським сектором – створений у жовтні 2025-го на сірій тюремній стіні яскравий мурал.
У колонії діє низка програм, мета яких – виправити дітей не формально, а саме на ментальному, звичаєвому, поведінковому й інших рівнях. Наприклад, неповнолітніх долучають до формування професійних навичок у форматі «Віртуального світу професій». Надівши окуляри віртуальної реальності й не виходячи з кімнати, можна вчитися замінювати оливу у двигуні, бортувати колеса чи виготовляти інструменти на 3D-принтері. Допомагають освоїти навички викладачі і студенти ПТУ №26 Кременчука. Вихованець Роман розповів, що вивчив будову авто та процес заміни дверей під час ремонту. Він хоче стати водієм і прагне розвиватися в цьому напрямі.
Ще хлопці тут проходять тренінг «Думай вільно: життя без стереотипів», малюють картини у художній школі, вишивають, готують обереги захисникам на передову. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, активності проходять у добре облаштованому укритті. Тут обладнано спальні приміщення для всіх вихованців. Ми теж побували в укритті й побачили, як діти опановують техніку малювання піском.
ДЕХТО НЕ ВМІВ МИТИ ПОСУД І ГОТУВАТИ ЯЄЧНЮ
Шеф-кухарка їдальні установи Лариса Книш працює тут майже 20 років і запевняє: вихованців годують дуже добре. На сніданок традиційно каша чи макарони, до яких подають смажену рибу або тушковане м'ясо, хліб з маслом, сир і чай. На обід – борщі, супи, печеня з м’ясом. Вечері теж ситні. В особливі дні – святкове меню, з рибними тефтелями, сирниками, салат зі свіжих помідорів та огірків, вінегрети, голубці, рис із гуляшем, смаколики, фрукти і компоти.
- Суто по-людськи багатьох просто жаль. Деякі не вміють елементарного: не знають, як мити посуд, готувати яєчню. От і доводиться нам, кухарям, їх учити. І це приносить плоди, – розповідає Лариса Анатоліївна.
Вона наводить за приклад історію колишнього засудженого Дмитра, якого виховував дитбудинок.
- Хлопець оступився, потрапив у колонію, і тут немов переродився. Навчився гарно малювати, ходив на курси кухарів-кондитерів, які я проводжу, освоїв чудово цю науку. Нині живе у США, долучився до однієї з релігійних громад, має улюблену роботу, дружину і двох діток.
Іншого випускника курсів, Юрія, жінка якось зустріла у Кременчуку. Той радо повідомив, що працює кухарем в одній із міських ресторацій.
- Загалом ми їх вчимо виготовляти чималий спектр наїдків – від млинців та пирогів з різними начинками до складних страв, – а також технік швидкого нарізання, професійної підготовки інгредієнтів. До сліз доводять ситуації, коли деякі діти зізнаються, що тут уперше скуштували полуниці, – ділиться шеф-кухарка.
ДУХОВНЕ «ВІДКРИТТЯ» ВІДБУВАЄТЬСЯ У СПІЛКУВАННІ
У Кременчуцькій виховній колонії діє храм, реалізують програму «Духовне відродження», про яку розповів намісник Свято-Іонівського Ставропігійного чоловічого монастиря архімандрит Феодосій (у миру – Руслан Овчарук).
- Здебільшого діти, які прибувають після слідства і суду, закриті до спілкування. Саме діалоги у храмі, змога поставити священнику насущне запитання чи попросити поради, а особливо – бажання до сповіді, допомагають їм заспокоїтися, прийняти спокуту. Не тільки усвідомити відповідальність перед законом, людьми, яких образив, а й не забувати основоположних заповідей Божих: «Не вкради», «Не вбий», «Не жадай дому ближнього твого…» – зауважує архімандрит Феодосій.
За його словами, духовне «відкриття» відбувається у процесі спілкування.
- Тут не варто мовчати, а слід нам, педагогам, будь-яку нагоду використати, щоб говорити і трансформувати їхню свідомість на їхнє ж та суспільне благо. Виховна колонія – справді особливий мікросоціум зі своїми традиціями, страхами… І сповідь тут інша – справжня, щира. Діти реально усвідомлюють провину, каються. Водночас дехто з них каже, що їм тут значно краще, ніж вдома, – це великі слова. Із вихованцями обговорюємо соціальні проблеми світу, аналізуємо останні новини, бо вони за ними стежать. Я їм пояснюю: той, хто майстерно володіє ремеслом, професією, має кращі матеріальні блага, хоч це не головне в нашому бутті, – говорить пастир.
БУВ У СІЗО ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ ХЕРСОНА
21-літній Данило – з Нової Каховки. До виходу на волю йому лишилося два місяці. Він – капітан футбольної команди вихованців установи.
Розповідає, що першу крадіжку скоїв у 14 років. Отримав умовний термін. Не навчило, знову вкрав. Сидів під домашнім арештом, але це не завадило коїти кримінал. У листопаді 2021-го, маючи 17 років, отримав реальний термін.
Після вироку він ще перебував у Херсонському СІЗО, коли в лютому 2022-го місто окупували росіяни.
- Я упродовж майже дев’яти місяців відчував, що таке російський ФСИН (федеральна служба виконання покарань РФ, – ред.). Вони створюють жахливі умови. Тривалий час при росіянах не було електрики та води, а харчували нас до кінця окупації раз на день, бувало, зовсім не годували. Не було і звичних прогулянок, нормального ставлення персоналу. Одного з ув’язнених, який висловив невдоволення порядками, що встановили росіяни, убили пострілом у голову, – ділиться спогадами Данило.
Згодом загарбники вже агітували воювати проти України.
- Мене теж запрошували на співбесіду, обіцяли звільнення і «золоті гори»: гроші і квартиру. Я відмовився, хоч за те погрожували накинути ще 10 років неволі, – розповідає юнак.
Коли Херсон деокупували, багато ув’язнених могли не повернутися в СІЗО, але Данило, як й інші, що там перебували, лишилися і дочекалися повернення української адміністрації.
- Я навіть думки не мав тікати, коли одного ранку ми зрозуміли, що окупанти залишили СІЗО і скоро прийдуть наші військові, – запевняє хлопець.
Після звільнення міста Данила перевели у Кременчуцьку колонію. Він звільниться у січні 2026-го, але йому нікуди їхати – повернення в Нову Каховку, де живуть мама, тато, молодші сестра і брат, поки що неможливе. Тому адміністрація колонії шукає йому варіанти поселення – це поширена практика. Хлопець здобув фах штукатура, любить і куховарити – на волі шукатиме роботу.
Геннадій Карпюк
Фото пресслужби ДКВС України
